Усі кияни, звісно ж, знають про цей унікальний вид транспорту. І більшість хоч раз на ньому їздила. Гостям міста зазвичай також намагаються показати й прокатати на фунікулері. Адже київський фунікулер — це не лише один з видів транспорту, він ще й архітектурна пам’ятка, датована ХІХ століттям, один із символів столиці та її гордість.
Слово «фунікулер» має латинське походження («funiculus» перекладається як «мотузка») і означає піднімально-транспортний засіб з канатною тягою. Такий транспорт використовується для переміщення пасажирів на невелику відстань із значним кутом підйому.
Дуже давно круті схили на Подолі були для киян складними для подолання. Хвилястим стежинкам на зміну прийшли дерев’яні сходи, якими можна було піднятися на Михайлівську площу. Потрібно було подолати рівно 500 сходинок, поєднаних 36 сходовими майданчиками, що не приносило особливого задоволення мешканцям міста.
Наприкінці ХІХ століття єдиним засобом пересування, який з’єднував Поділ і Верхнє місто, був трамвай. Його маршрут пролягав Володимирським узвозом. Андріївський узвіз був значно крутішим, тому на його місці споруджувати трамвайну колію було неможливо. Але місто активно розвивалось і потребувало покращення транспортного сполучення. Саме це і стало основним мотивом проектування фунікулера. Такий вид транспорту був на той час недешевим. Але тільки в такий надійний спосіб можна було вирішити проблему транспортного сполучення, яке пролягало через крутий пагорб.
«Електричну канатну залізницю», яка з’єднала б Михайлівську гору і Боричів Тік, почали зводити 1903-го, і за два роки будівництво було завершено. Бельгійське акціонерне товариство, якому належали міські трамваї, витратило на втілення цього проекту 230 тисяч рублів. Ідея створення фунікулера належить А. Абрагамсону, спроектували і втілили її в життя інженери М. П’ятницький і М. Баришников. Початкова довжина підйому мала бути 250 метрів. Фактично вона становила 200 метрів, бо не було можливості знести приватний будинок в нижній частині майданчика, вибраного для будівництва. Все обладнання і вагони придбали в Швейцарії.
Столичний фунікулер був свідком революції, громадянської війни, розрухи і весь цей час не переставав працювати. Але в 1928 році тяговий трос занадто зносився, і під час його заміни верхній вагон зірвався і полетів донизу.
Швидкість падіння стрімко зростала, і зі страшною силою він вдарився об нижній вагон, обидва вони повністю розбилися. Під час цієї катастрофи, на щастя, ніхто не постраждав, однак аварійний випадок став причиною проведення реконструкції всього комплексу. Нові вагони цього разу виготовили вже в Києві. На заводі електротранспорту покращили конструкцію гальмівної системи. Крім того, було подовжено на 38 метрів шлях, який проходили вагони фунікулера. Нижня станція була розташована на вулиці Революції (тепер гетьмана Сагайдачного). Чергову реконструкцію здійснили в 1984—1986 рр. Тоді верхню станцію подовжили на 5 метрів, повністю перебудували нижню, замінили канатовидний шків, що експлуатувався майже 80 років.
Після реконструкції 2008—2009 рр. було проведено заміну естакади, тягових систем, оновлено вагони. Останній ремонт провели 2013-го. Щорічно фунікулер перевозить понад 5 млн пасажирів. За одну годину перевозить до 4000 пасажирів, котрі за якихось п’ять хвилин мають можливість із Поштової площі дістатися нагору — на Михайлівську. Для багатьох гостей міста це справжнє диво.
Фото з відкритих джерел.
