Вони вистраждали нам перемогу, відбудували країну й дали шанс на майбутнє. На сьогодні серед нас живуть 10 мужніх воїнів періоду Другої світової війни. Тож поки можемо, користуймося нагодою вдячно вклонитися сивочолим ветеранам із міста Сарни Івану ГАВРИЛОВУ, Дмитру ЛАБУНСЬКОМУ, Марії БАЙДІ, Олексію КЛИМЕНКУ, Володимиру ГУМЕННОМУ, Михайлу КОЗЛЮКУ, Петру ЛУБЕННІКОВУ, Олександру ЧУВАКІНУ із селища Клесів, Василю ТВЕРДОМУ із села Карасин та Степанові ЛЕВЧУКУ із селища Степань за їх подвиг. На жаль, щороку ряди наших доблесних ветеранів рідіють.
...Марію БАЙДУ (на знімку) життя не балувало змалку. Тата вбили, коли їй було п’ять років. Згодом від тяжкої хвороби злягла мама. У 1937 році й її не стало. Тож менших сестер на виховання забрали старші брат і сестра, які вже мали родини. Так Марійка потрапила до сестри й допомагала глядіти племінників. Але атмосфера в цій родині була непростою, тож вирішила повернутися додому.
У 16 років вийшла заміж за військового. Але насолодитися подружнім щастям завадила війна. Прожили в парі всього три місяці, й чоловік вирушив воювати з окупантами.
Марія впродовж 1941—1943 рр. тричі була під загрозою вивезення в Німеччину, але їй щастило втікати. Відразу після Різдва 1944 року жінка з колежанками пішли у райвійськкомат проситися на фронт. Відтак її військова біографія розпочалася із запису добровольцем в госпіталь у Новоград-Волинському. Трохи згодом уже прийняла присягу і як військовозобов’язана служила в 13 армії в складі 1-го Українського фронту в пересувному військово-хірургічному госпіталі № 5402, який завжди був на передовій.
— Щодня доводилося бачити велику кількість поранених, їхні муки, чути стогін й переживати з ними біль. А найтяжче — смерть... Тяжко було і морально, і фізично. І постійно за декілька кілометрів від фронту, — ділиться спогадами ветеран.
Перемогу зустріла за 70 кілометрів від Берліна. Пізніше потрапила і в саме місто. З колежанками на стіні рейхстагу залишили свої автографи. Після війни подружжя Байди жили в місті Дубно. Зокрема, пані Марія впродовж 23 років пропрацювала там у музеї доглядачем, чоловік — на м’ясокомбінаті. Виростили й виховали двох доньок. Старша Людмила живе в Маріуполі, а менша Валентина в Сарнах. Вона й забрала маму після смерті батька, щоб не почувалася самотньою. І їй так спокійніше.
Сарни Рівненської області.
Фото Василя СОСЮКА.
