Полковник міліції у відставці Юрій Шух — внук загиблого в концтаборі червоноармійця.
Андрій Наконечний із дружиною.
Залпи Другої світової війни відгриміли 75 років тому. Однак темних плям цієї бойні вистачить не на одне покоління співвітчизників, хоча з плином часу, а також за відсутністю очевидців цього лихоліття проливати світло на ці плями стає проблематичніше. Одне з найболючіших питань цієї війни — долі зниклих безвісти військовослужбовців, незагоєні рани в душах і серцях їхніх рідних.
Одна з таких плям Другої світової — доля звичайного, хоч і вправного столяра з Остріїва Млинівського району Рівненщини, в подальшому —рядового Червоної армії Андрія Наконечного, котрий у довоєнні часи дарував миті радості односельцям та мешканцям навколишніх сіл, зводячи їм затишні оселі. Планував майстер спорудити добротний цегляний будинок замість дерев’яного і для своєї родини. Перед війною навіть уклав угоди на постачання відповідних будівельних матеріалів, однак задумане не вдалося реалізувати.
У перший день війни Андрій Наконечний змушений був залишити рідну домівку, дружину Марію Макарівну, малолітню донечку Віру і вирушити на збірний пункт. Як пригадували рідні, збираючи нехитрі пожитки, необхідні воїну, Андрій Лаврентійович забув взяти з собою кружку та ложку. В дорозі остріївець виявив нестачу цих речей і повернувся додому, знехтувавши порадами товаришів, які були поряд: мовляв, погана прикмета повертатися...
Нагадаю, що це відбувалося 22 червня 1941 року.
Упродовж війни рідні нічого не знали про подальшу долю чоловіка і тата. Через рік після переможних салютів травня 1945-го, під час вивчення німецьких архівів, що стосувалися військовополонених, з’ясувалася доля Андрія
Наконечного. Завдяки німецькій педантичності його родина на клаптику паперу одержала скупу вісточку-повідомлення: їхній чоловік і тато загинув у німецькому полоні. Відповідно в 1949 році сім’ї загиблого призначили пенсію — це, зокрема, підтверджує посвідчення № 564/104.
На цьому розповідь про долю одного з мільйонів загиблих у найжахливішій війні XX сторіччя можна було б вважати завершеною, бо в ті часи дізнатися більше про обставини смерті рідної людини не вдалося.
Однак душевні рани ятрилися і не гоїлися. На початку другого десятиріччя третього тисячоліття за наполяганням дочки загиблого Віри Андріївни до з’ясування обставин загибелі свого дідуся долучився внук — полковник міліції у відставці Юрій Шух. Застосувавши свій досвід і практичні вміння, вживши низку необхідних заходів, він з’ясував: дідусь Андрій Наконечний 25 червня 1941 року потрапив у полон до нацистів біля м. Дубно, звідки його відправили до Німеччини у табір для військовополонених Шталаг ХД (310), розташований у селищі Вітцендорф у федеральній землі Нижня Саксонія.
Перших невільників сюди привезли в липні 1941 року: це була територія без будь-яких умов для проживання — полонені мешкали просто неба, тож змушені були копати землянки і будувати бараки. Нелюдське ставлення до них, катастрофічні умови гігієни, недостатнє харчування призвели до того, що в листопаді 1941-го в таборі спалахнула епідемія сипного тифу. Дослідник Келлер стверджує: у таборі Вітцендорф щодня помирало 300—400 осіб.
До весни 1942 року в таборі майже нікого не залишилося: від голоду, холоду, сипного тифу та інших болячок тут зустріли смертний час понад 14 тисяч військовополонених.
Улітку 1942-го табір Шталаг ХД (310) Вітцендорф став частиною табору STALAG XB SOUD LOSTEL, який діяв до 1943 року, і там перебувала незначна кількість військовополонених, яких залучали до примусових робіт.
Нині Юрій Шух через колег і знайомих, які мешкають на території Німеччини, намагається з’ясувати: що тепер на місці табору, чи є там захоронення військовополонених або меморіал. А ще ставить перед собою мету — побувати в селищі Вітцендорф, яке стало останнім земним прихистком його дідусеві Андрію Лаврентійовичу. Звісно, він хоче вклонитися його праху і виконати доручення своєї матусі, яка нещодавно відійшла у вічність...
Млинів Рівненської області
Фото надано автором.
