Тетяна Петрівна Гарник (на знімку), доктор медичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, народилася в Казахстані. Закінчила Запорізький медичний інститут, інтернатуру за фахом терапія, після клінічної ординатури отримала кваліфікацію гастроентеролога і дієтолога.

За майже півстоліття медичної практики Тетяна Петрівна пройшла шлях від дільничного лікаря-терапевта до науковця, доктора медичних наук, професора і вписала свою сторінку в медичну історію України. Це створення за її участю кафедри фітотерапії, гомеопатії і біоенергоінформаційної медицини у Київському медичному університеті (cьогодні — приватний вищий навчальний заклад), де вона працювала як доцент, проректор, професор та декан медичного факультету. Тут у 1996 році заснувала науково-практичне видання — журнал «Фітотерапія в Україні», а з 1999-го — «Фітотерапія. Часопис».

Працюючи у Київському медичному інституті, Українській асоціації народної медицини, Тетяна Петрівна — експерт Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) з питань народної і нетрадиційної медицини, бере участь у засіданнях у різних країнах, у 2011—2015 роках обирається віце-президентом Спеціального комітету натуральної медицини міжнародної асоціації Китайської медицини. Перу Тетяни Гарник належать понад 600 публікацій (у тому числі за кордоном) з класичної народної та нетрадиційної медицини, вона є автором п’яти навчальних посібників, зокрема, про лікарські рослини і їхні властивості.

Присвятивши себе народній медицині, що тісно поєднана з фітотерапією та іншими методами, Тетяна Петрівна переконана, що лікарські рослини є помічниками в боротьбі з багатьма недугами. Вона ніколи не намагалася протиставити препарати рослинного походження їх синтетичним аналогам.

— Кожен метод і засіб має право на існування і використання, переконана вона. — Це треба знати, і у кожному окремому випадку підходити індивідуально, керуючись відомим гаслом: «Не нашкодь!» — Деякі фітозасоби, — каже пані Гарник, — не можна поєднувати із фармацевтичними препаратами, адже вони можуть виключити їхню активну дію.

Усі ці особливості пані професор доносить до студентів, лікарів і слухачів, до тих, кому не байдуже вчення про лікарські засоби рослинного походження та їх застосування. Адже фітозасоби, як і інші засоби і методи народної медицини, — це випробувані і надійні знаряддя в руках обізнаного фахівця. Проте знаннями і практикою не можна нехтувати і подавати фітотерапію як панацею. Її, мовляв, може застосовувати будь-хто. Такий підхід — дискредитація методу, вважає пані Тетяна.

— Зокрема, фітозасоби можна призначати у поєднанні із синтетичними, щоб посилювати їх дію, або самостійно як превентивний засіб. Це збереження здоров’я людини за рахунок попередження розвитку різних захворювань і патологій в період реабілітації. І знову-таки, — повторюється професор Гарник, — це повинні бути глибоко професійні знання, оскільки фітозасоби мають поліфункціональну дію за рахунок комплексу біологічно активних сполук і також мають показання, протипоказання і побічну дію.

Науковцям, практичним лікарям і, зокрема, цілителям, звичайно, відомо, що за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у багатьох країнах і регіонах спостерігається тенденція до збільшення масштабів використання засобів рослинного походження і різних методів народної медицини, про що свідчать рекомендації ВООЗ у галузі народної медицини: «Стратегія ВООЗ в галузі народної медицини 2014—2023 рр.». І це до 2014 року віталося МОЗ України. Але згодом низка реформ викреслила цей напрям, приклеюючи різні штампи та дискредитуючи сам метод.

Утім цивілізований світ рухається вперед. Народна і нетрадиційна медицина в системі охорони здоров’я в країнах Південно-Східної Азії, Китаї, скандинавських країнах, Німеччині, Мексиці, США розвивається та удосконалюється й органічно включена у складову сучасної класичної медицини, а в багатьох університетах Західної Європи фітотерапія та інші методи народної медицини стали академічним предметом і підтримується на державному рівні. У Монголії навіть існує Міністерство з нетрадиційної медицини.

От і Тетяна Петрівна вірить, що і до наших чиновників прийде розуміння, що народна медицина — це той золотий фундамент, на якому зародилась і піднялась до теперішніх вершин класична медицина і фармакологія. Зараз, скажімо, дуже популярний науковий напрямок — нанотехнології. А рослина — це ж нанотехнологія, винайдена самою природою!

Важко переоцінити вклад, зроблений Тетяною Гарник у розв’язання актуальних і проблемних питань застосування фітозасобів у клінічній практиці, оздоровленні. Усі її дослідження — наукові, науково-педагогічні, методичні — відбувалися в приватному вищому навчальному закладі «Київський медичний університет», організованому за участі багатьох відомих вчених України на кафедрі, створеній з чистого аркуша.

Тетяні Петрівні разом з колегами вдалося пройти складний і цікавий шлях підготовки майбутніх лікарів, учнів-дисертантів, з достатньою кількістю науково-методичних публікацій, навчальних посібників, патентів, нововведень, організувати щоквартальний вихід науково-практичного журналу «Фітотерапія. Часопис».

До народної та нетрадиційної медицини належить велика кількість методів, які мають попит і рекомендовані ВООЗ до застосування, перевірені і сьогодні мають методичне підґрунтя: акупунктура і її різновиди, зокрема, рефлексотерапія; фітотерапія, ароматерапія, гомеопатія, гірудотерапія, апітерапія, мануальна терапія іридодіагностика, літотерапія, біоенергоінформотерапія, аюрведа, традиційна китайська медицина, тибетська медицина.

Рослини лікують, бо це природний скарб біологічно активних сполук, із яких були синтезовані подібні синтетичні сполуки, це лабораторія і ліки в природі. Ще Гіппократ казав, що «Лікар лікує, а природа зцілює». Недарма у своїй практиці він застосовував понад 500 рослинних препаратів!

Зі студентських часів запам’ятала пані Тетяна таткові слова про те, що в нього — теж лікаря — не було жодного тяжко хворого пацієнта, який би сказав, що не хоче жити. Навпаки: просив допомоги і продовження життя. І в її пам’яті це закарбувалося назавжди. Цінувати життя, дарувати життя — таке її кредо.

Володимир БІЛЕНКО, завідувач навчальної лабораторії лікарських рослин Національного університету біоресурсів  і природокористування України, заслужений працівник сільського господарства України, академік.