Насправді ж ця ОТГ, крім асфальту з акуратними розмітками, багатоквартирних будинків і тісного маршрутного сполучення з містом-сателітом, має на своїй території лісові угіддя, річкові заплави (тут бере початок Інгул), гранітний кар’єр, тисячі гектарів землі сільгосппризначення, дачні масиви тощо...

Новочасна практика краяти, як пиріг, вже сформовані ОТГ, приєднуючи їхні села до громад сусідніх міст (як це сталося з Приютівською ОТГ під Олександрією), Велику Северинку, на щастя, оминула. Навпаки, невдовзі ця громада, згідно з перспективним планом Кіровоградщини, сама побільшає за рахунок Високобайрацької та Созонівської сільрад.

Такі різні: від тисячі жителів до... п’яти

Населені пункти ОТГ дуже відрізняються. У Підгайцях, де заможні містяни охоче купують будинки й дачі, відчувається майже той самий градус ділової активності, що і в Лелеківці чи селищі Нове. До Оситняжки виробничий ритм заводського чи офісного життя доходить уже слабенькими імпульсами — тут і безробіття вище. А от у Петровому з його п’ятьма заселеними хатами той імпульс і зовсім не відчувається. Тут своє бачення «поточного моменту», і воно пов’язано не з виром подій за вікном і не з настроями в суспільстві, а здебільшого споріднене з погодою — матеріальний стан людей тут чітко визначається кількістю опадів або, навпаки, посушливих днів. Як і в Кандауровому, де менш як десяток постійних мешканців чекають початку дачного сезону, щоб хоч... наговоритися з людьми. Не дивно, що й демографічна ситуація в приміських селах оптимістичніша, ніж у віддалених. Приміром, у самій Великій Северинці та в Підгайцях кількість населення щороку зростає, а далі Лозуватки картина гірша — молодь за ліпшої нагоди тікає, а люди старшого віку тримаються за рахунок особистих господарств.

У відремонтованих клубах хтось має розважатися

При цьому, в інфраструктуру сіл вкладаються кошти — невеликі, але й не зайві. Приміром, в Оситняжці, де зареєстрованого населення набереться заледве тисяча осіб, понад мільйон гривень вкладено в капітальний ремонт покрівлі над клубом, спортзалом, бібліотекою. Тут само за дорогим проектом будується міст — з державного, щоправда, бюджету. Хоч користуватися відремонтованими клубами, школами, навіть подекуди — новими мостами й дорогами, охочих стає дедалі менше. Бо де робочі місця для людей? Виходить, що міст більше потрібен транзитним перевізникам, для яких Оситняжка — непримітне місце на мапі. І так буде доти, доки громада не залучить інвестиції і не розбудує своє виробництво. Утім, від таких ініціатив залежить майбутнє всіх без винятку сіл і містечок України.

«У нас обмежені можливості для залучення інвестицій на територію колишньої Оситнязької сільради, — каже з цього приводу керівник ОТГ Сергій Левченко (на знімку). — Ми маємо право розпоряджатися землями сільгосппризначення, а от землі водних ресурсів або транспортного призначення — поза нашою компетенцією. Хоча це привабливий ресурс для залучення інвесторів...»

...Іншими словами, якщо завтра хтось захоче у мальовничому, але доволі безлюдному Петровому збудувати на березі гарного озера базу відпочинку, розмову стосовно реалізації проекту він вестиме не з ОТГ. І на податки в бюджет громади в такому разі, мабуть, також не варто розраховувати. Справді, дивно.

...Нарешті Оситняжка перекрила і свій клуб (що стояв розкритим із 2007 року і який з якогось дива досі носить табличку, що він «дворец культуры», хоч за визначенням тут квартирує осередок української самодіяльної культури). Новий дах з’явився й над клубом у Лозуватці. На черзі — БК Підгайців.

«Ми хочемо перекрити також дитячий садочок у Великій Северинці, де виконано багато першочергових робіт із ремонту харчоблоку, пральні, ігрових кімнат. Своїм садочком ми пишаємося й готові показувати його найвибагливішим гостям, — розповідає про виконані завдання і майбутні видатки С. Левченко. — А найамбітніший наш проект — реконструкція стадіону. Коштуватиме така затія приблизно 25 мільйонів гривень. Хотілося б бачити в цьому спорткомплексі сучасний тенісний корт, футбольний і баскетбольний майданчики, бігові доріжки... Тут потрібна «зелена вулиця» і сприяння влади».

Сільським громадам потрібні життєдайні артерії — дороги, перевізникам — дотація, а лікарям — зарплата

ОТГ, кілька населених пунктів якої парадним строєм вишикувалися вздовж інгульського русла, має лише одну якісну дорогу — київську трасу. Решта доріг нагадують або лісові, або польові стежки, втоптані автомобільними шинами. Ці маршрути між селами насправді не передбачені для руху пасажирського транспорту. Але люди їздять. Навіть водії автобусів часом економлять так пальне. Голова громади каже, що всіма можливими способами намагається залучати перевізників на обслуговування маршрутів всередині ОТГ. Але це малоефективна справа. Власникам транспортних засобів потрібні належні умови.

«Проблема з внутрішніми перевезеннями територією громади — нагальна, — підкреслює голова. — Ми просимо («ми» — це всі громади, з яких люди не можуть приїхати в адміністративний центр і взяти потрібну довідку чи просто купити хліба в магазині) у державного керівництва, щоб внутрішні маршрути по ОТГ прирівняли до міських перевезень. Тоді б ми змогли їх дотувати, бо інакше вони не виживуть.

...Нагадаємо, що ОТГ, за задумом авторів адмінреформи, — територія самодостатня. Але кожен проект після перевірки життям, у процесі адаптації, має оперативно коригуватися. Тобто розумні державні мужі мусять почути цю, до речі, не нову думку про організацію пасажирських перевезень між селами об’єднаних громад.

Варто сказати й про недостатнє фінансування медичного сектору за принципом «гроші ходять за людиною». «Щомісяця не вистачає на оплату праці медиків десять тисяч гривень», — каже керівник.

Попри це, місцеві мешканці вважають, що їм поталанило, бо в цій ОТГ є ФАП і дві амбулаторії. А в одній із них, новенькій, працює дипломований сімейний лікар (в окремих ОТГ навіть щойно здані в експлуатацію амбулаторії стоять зачиненими, як, приміром, у Златопіллі Бобринецького району)... Їм, особливо в карантинний період, значно спокійніше від того, що їхній лікар і вдень, і вночі залишається з людьми. При амбулаторіях нового планування, до речі, є кімната для проживання родини медпрацівника. Щоправда, своїх рідних тутешній лікар Алевтина Володимирівна відправила на час карантину подалі від закладу, куди щодня звертаються жителі з тривожними симптомами. І, мабуть, правильно вчинила, бо три випадки коронавірусної хвороби в селі таки зафіксовано.

Скоротити можна, а хто працюватиме?

Щодо кадрових питань, фінансування на заробітну плату адміністрації та іншим бюджетникам із коштів ОТГ можна вести полеміку. На своє керівництво скаржаться нині жителі майже кожної громади. Приблизно такими словами: «Що, ми не знаємо, які вони там собі зарплати поробили? Штат роздули, а самі сидять, як те районне начальство. З місця не зрушиш. А вихователька тим часом отримує тисячу, працюючи на півставки». Дуже часто люди мають право так казати. Проте і в «начальства» є свої резони. Наприклад, у Великій Северинці по сільській раді є тридцять ставок фахівців. Із них чотири — обслуговувальний персонал (водій, сторож тощо).

«Нам делегують великі повноваження, мусимо опрацьовувати дуже багато інформації, — пояснює ситуацію зі штатним розписом Сергій Володимирович. — Я навіть думаю, що нам доведеться вводити в штатний розпис нові посади. Наприклад, керівника методичного кабінету. Або фінансувати цю посаду спільно з іншою громадою. Як ми сьогодні це робимо разом із Соколівською ОТГ, спільно утримуючи відділ соціального захисту...

Та головне, чого ми досягли у своїй ОТГ за ці три роки — довели самим собі, що можемо господарювати самостійно і здатні покращувати власне життя».

Кіровоградська область.

Фото Івана КОРЗУНА.