Попри те, що це дійство відбувалося в кузні й на подвір’ї полтавського коваля Анатолія Лавріненка, його значущість розпросторювалася далеко за межі тієї приватної садиби й навіть України. Адже господар обійстя разом зі своїм помічником, учасником бойових дій Тарасом Лелюхом, передавали викуваний ними унікальний металевий козацький хрест ще одному захисникові України, активісту ветеранського руху учасників АТО (ООС) зі столиці Олексі Соколу. Останній став автором ідеї створення та встановлення саме такого хреста на відомій у всьому світі Горі Хрестів, розташованій поблизу литовського міста Шяуляй.

«За вашу і нашу свободу»

Про те, як народжувався той задум, пан Олекса розповів власкору «Голосу України». Спершу, 2017 року, була поїздка разом з іншими пораненими під час неоголошеної російсько-української війни побратимами до Литви на лікування та реабілітацію. Там, у військово-медичному реабілітаційному центрі, за його словами, «отримав можливість жити». І сповна відчув тепло сердець литовців, які щиро дякували українцям за те, що воювали і продовжують воювати «за вашу і нашу свободу». Власне, за те, що зупинили просування новітньої російської орди в Європу. Виявом такої вдячності стала й пропозиція вчорашнім українським воякам встановити свій хрест на тій горі.

Адже йшлося про справді знакове не лише для литовців місце, де сусідують один з одним тисячі (!) хрестів різного розміру. Їх встановлюють там прибульці з багатьох країн. Причому, не тільки християни. Свої символи залишають люди різних віросповідань, конфесій, роду занять, захоплень... Є чимало хрестів тематичних і тих, якими відгукувалися на певні події. Зокрема, й на майже всі масштабні збройні конфлікти останніх десятиліть. При цьому на горі немає поховань. Хрести там, за словами Олекси Сокола, ставлять передовсім як знаки подяки, шани, світлих сподівань на майбутнє, зрештою, перемоги добра над злом.

Тож пропозицію підтримати традицію наші учасники АТО (ООС) сприйняли як велику честь для себе. Свій перший дерев’яний хрест на тій горі група поранених захисників України, які перебували на реабілітації в Литві, встановила у квітні 2017 року за участю тамтешніх військових і багатьох місцевих мешканців. Далі такі хрести з’являлися там практично від кожної з груп, які завершували 21-денну реабілітацію. Тож коли минулого року Олекса Сокіл та його побратими знову побували в Литві, їм випала нагода й честь установлювати вже двадцятий (!) «український» хрест. І знову серед велелюддя, за участю військових, офіційних осіб, зокрема й посла нашої держави.

Металеві карби неоголошеної війни

— Та ще під час перших відвідин тієї гори в мене з’явився задум поставити там особливий, не схожий на інші хрест, — продовжує Олекса Сокіл. — Щоб він уособлював і звитягу українських полеглих героїв, і нашу спільну з Литвою боротьбу за Незалежність та сьогоднішню співпрацю в багатьох сферах, зокрема й у військовій. Цей проект назвав словами, які чув від багатьох литовців: «За вашу і нашу свободу». Реалізовувати його допомагало чимало людей. Оцей смертоносний метал, яким наповнене «тіло» традиційного козацького хреста, надали представники організації «Пошук Дніпро». У 2014—2015 роках вони виконували місію «Чорного тюльпана», повертаючи тіла та рештки наших полеглих хлопців додому з непідконтрольної Україні території Донбасу. Тож і оті металеві карби війни — хвостовики та ударні частини мін, осколки снарядів і гранат — вони зібрали переважно в місцях запеклих боїв.

У центрі хреста, поруч із руків’ями двох мечів, — щит із зображеними на ньому прапорами України та Литви. Ця символіка, погодьтеся, не потребує додаткових пояснень. Більш ніж промовистими, на переконання пана Олекси, є й нанизані на дріт разки моторошного «намиста», що складається із сотень солдатських жетонів, які раніше називали «смертниками». На них викарбувано імена реальних героїв, які полягли в цій неоголошеній «гібридній» війні з російськими окупантами. Багатьох із них Олекса Сокіл знав особисто...

Тому, каже, не рахував, скільки на їхньому хресті жетонів. «І не хочу цього робити, доки той скорботний список постійно поповнюється, — зауважує ініціатор проекту. — Скажу тільки, що мені особисто, та й багатьом побратимам, цей козацький хрест нагадує жінку-матір із розпростертими руками, на грудях якої заміть справжнього намиста з’явилися такі надто болючі «прикраси» із солдатських жетонів. Мабуть, є своя закономірність і в тому, що хрест викували саме полтавці. Тобто представники «серцевинної» України, яка єднає всі регіони. Дякую їм за небайдужість і за якісне втілення проекту».

Кували «буржуйки», скоби і... майбутню перемогу

За словами полтавця, учасника АТО Тараса Лелюха, їхня з Анатолієм Лавріненком робота над хрестом безпосередньо в кузні тривала десь із півсотні годин. Однак іще більше часу витратили на підготовку до неї — суто технічну й дизайнерську. З останньою допомагала донька коваля Марина, котра опановує спеціальність фахівця з образотворчого мистецтва в місцевому виші. За роботою згадувалося те, що знову поставало перед очима в зримих образах...

«У мене такий солдатський жетон з’явився тільки на сьомому місяці участі в бойових діях, — пригадує Тарас Лелюх. — Адже на початку цієї війни їх мали, мабуть, не більш як десять відсотків наших бійців. Тому, щоб увічнити пам’ять полеглих побратимів, для багатьох із них ті жетони довелося виготовляти в Києві посмертно». Два жетони особливо дорогі ковалю й волонтеру Анатолію Лавріненку. На них викарбувано прізвища людей, яких також знав особисто.

Один із них — відомий в Україні коваль із Миргородщини, засновник гільдії майстрів «Коло» Петро Федоряка, якого вважає своїм учителем. У 2014 році він залишив свою кузню в селі Трудолюб і вирушив захищати Україну від терористів і загарбників. А вже 31 липня того самого року поліг смертю хоробрих під час танкової атаки російських найманців у місті Шахтарську. Петра Федоряку та його побратимів-ковалів, які загинули за Україну, їхні колеги по «гарячому» цеху тепер ушановують під час щорічних ковальських фестивалів. Зрештою, більшість наших ковалів із початком російської агресії стали активними волонтерами — помічниками військових.

Анатолій Лавріненко пригадує, як відправляли на передову виготовлені власноруч пічки-буржуйки, скоби для кріплення бліндажів та інше «залізяччя». Тож їхній ковальський внесок у майбутню спільну перемогу над ворогом є досить вагомим. І, звісно, зовсім не випадковим було залучення майстрів «гарячого металу» до створення цього хреста. Завершили роботу над ним у Полтаві ще в травні. Через карантин довелося передавати його «батьку» проекту Олексі Соколу вже влітку.

Тепер у столиці на той хрест нанесуть своєрідні останні «штрихи». Тобто прикріплять інформаційну табличку з відповідними написами українською, литовською й англійською мовами.

Коли його встановлюватимуть на Горі Хрестів у Литві? «Найвірогідніше, через ті самі карантинні обмеження, це станеться восени, — відповів на запитання власкора «Голосу України» Олекса Сокіл. — Під якусь дату такі урочистості ми не підгадували. Бо найголовніше те, що друзі в Литві чекають на нас завжди».

Полтава.


Біля викуваного в Полтаві козацького хреста стоять (зліва направо) Анатолій Лавріненко, Тарас Лелюх і Олекса Сокіл.

Фото автора.