Одна із «житлових» околиць фестивального табору.
Мандрівний люд щорічно з нагоди свята Івана Купала «десантується» в одному з наймальовничіших куточків зеленоокої Міжгірщини — біля славнозвісного водоспаду Шипіт в урочищі Плашанки. Масовий традиційний з’їзд пілігримів відбувся навіть за коронавірусної пандемії, коли існують певні карантинні обмеження.
Просторе і довжелезне гірське пасмо простягається одними наметами з підніжжя аж до піднебесся — до гори Великий Верх, пік якої сягає висоти 1598 метрів. Галявини виявилося замало — безліч тимчасових помешкань тісно розташовувалося довкруж і в буковому та смерековому масивах. Звідусіль чути голоси музичних інструментів: гітар, тамтамів, сопілок; клубочаться дими вогнищ, масово майорять синьо-жовті прапори та ще поодинці якісь незрозумілі стяги... З-поміж тисячі «дітей природи», чи то пак любителів дикого відпочинку, можна спостерігати розкутої поведінки екзотичних людей — чудернацьки пелехатих, з бородами по пояс, з усіяними татуюваннями з голови до ніг, босих, напівголих, а то й... у чому мати народила...
Фактично вони прихильники видовищних рухів, субкультур, суворо дотримуються певного стилю життя. Одні, приміром, величають себе панками та хіпі, рокерами та металістами, інші — нудистами, растаманами тощо. Щоправда, переважна більшість серед присутніх — звичайнісінький нарід, здебільшого молодіжного віку, котрих можна йменувати вільними і незалежними. Як довідуємося, ці лісові мешканці — різного соціального стану, професійного заняття: музиканти, художники, інженери, конструктори, приватні підприємці, медики... Серед них знаходиться чимало студентів, безробітних. Хоча кидаються у вічі їхні спартанські умови, натомість дискомфорт скрашує неповторна краса навколишніх видноколів.
Помилково гадати, що приїжджі скупі на спілкування, адже дехто сам починає розмову, гордо повідомляючи, що він не гість-новачок чарівного верховинського краю, який регулярно невидимим магнітом тягне до себе... Чимало й тих, хто не належить до жодних модних течій, прибув одноосібно, мотивуючи свій візит тим, аби просто з горнятком на тутешніх чагарникових полонинах назбирати чорницю, на вогні приготувати з різних лікарських рослин п’янкого аромату чаї. Відчувається, що вони — втікачі від буденної міської метушні.
Сердечно прибульці зізнаються, що до безтями насолоджуються чистим повітрям, апетитно смакують цілющою джерельною водою, додаючи неформальному фестивалю дружелюбної атмосфери. І показуючи себе серед незнайомих з різних куточків.
Ще один цікавий момент. Якщо раніше тут була значна кількість іноземців, то нині географія вояжерів майже українська: з Київщини, Львівщини, Тернопільщини, Полтавщини, Вінниччини...
Співбесідники сповіщають, що їм подобається вільна манера життя, яку передусім відчувають на лоні природи, — тут від неї вони просто в екстазі. На пилипецькій околиці збираються і родинами, теж радо діляться своїми враженнями під час виїзного дозвілля. За їхніми словами, приємні відчуття біля Боржавського нагір’я множаться стократ і заряд бадьорості зберігається місяцями. Особливо незабутньою стає для сім’ї сакраментальна вечірня величезна ватра, біля якої веселяться під нічними зорями музикою і піснями, іскрометними танцями, азартними іграми-забавами.
Якісь негативні моменти — суперечки чи бійки, як запевняють неординарні туристи, теж відсутні: ніхто ні до кого не чіпляється, навіть напідпитку. Вражає і чистота на поляні, де тьма-тьмуща люду, навіть недопалки рідко запримітиш під ногами, хоча з цигарками в роті ого-го челяді!.. Місцеве населення втішається мандрівниками, декотрі з яких оселяються у горах і на цілий тиждень, а то й на більший строк. Тутешні мають нагоду поповнити гаманець продажем домашніх харчів.
Зазвичай одну незручність неформалам створює ледь не з року в рік... дощ. І цьогоріч Івана Купала не обійшлося без рясних опадів і полонинських вітровіїв. Хтось від негоди ховався у наметах чи під деревами, а дехто зливі мило радів — під хмарним небом без парасоль бігав, а то й качався на мокрій траві в одних трусах. Що не кажи, а оригінальні люди прибувають у Пилипець на природний симпозіум. Варто погодитися, що кожен по-різному відчуває смак довкілля...
І все-таки без гірких пригод не буває, коли доводиться викликати і поліцію, і медиків. Минулої неділі в одного із заїжджих не витримало серце. На жаль, це вже не перша НП на форумі неформалів.
Але там, де скупчення людей, без пригод не буває. Головне, аби вони не ставали бідою... Адже люди сюди прийшли насолоджуватися життям!
Міжгірський район Закарпатської області.
Із цікавими учасниками сходин біля Шипота мав честь познайомитися і відомий міжгірський митець — заслужений художник України Василь Шиндра (в центрі).
Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.
