Відкривають його в державному закладі «Госпіталь ветеранів війни «Лісова поляна», який було створено восени минулого року на базі колишнього санаторію для воїнів-інтернаціоналістів. Тепер тут поправляють здоров’я, зокрема, й ті, хто пройшов горнило сучасної російсько-української війни. А це набагато складніші випадки травм, запевняють лікарі, тож і потребують наші воїни більш новітніх підходів, почала свою розповідь директор закладу Ксенія Возніціна під час презентації нового відділення.

Структура потребувала негайних змін

Прийшовши в госпіталь, каже пані Ксенія, одразу почали міняти структуру закладу. З’явилося відділення лікування стрес-асоційованих розладів. Для роботи запросили психолога, психоневролога, психіатра і психотерапевта, є й інші висококласні спеціалісти. Утім, без фізичної психологічної реабілітації не вийде, зазначає вона. Тому тут працюють над тим, аби постав новий корпус для фізичної реабілітації.
ОБСЄ уже запропонувала обладнання, але все впирається в приміщення, де його могли б розмістити.

Дуже серйозного ремонту потребує і головний корпус. Автор цих рядків могла на власні очі переконатися в цьому. Зайшовши у вестибюль «Лісової поляни», одразу помічаєш стелю у підтьоках. А ще сильний запах цвілі.

Звісно, що навіть за наявності висококласного персоналу цілковитої реабілітації не відбудеться, оскільки все навколо не налаштовуватиме на позитив і гарні емоції. Хоч при цьому й розташована «Лісова поляна» в дуже затишному мальовничому місці.

Госпіталь, як може, робить якийсь точковий ремонт, але це — мізер, і кошти для цього шукають з усіх можливих джерел. Трохи допомагали небайдужі, щось виділяли з власного, і без того куцого, бюджету. Крім поточного ремонту, наголошує, пані Ксенія, палати також треба адаптувати до того, що чимало воїнів пересуваються на візках, тож потрібно розширити двері, зробити пандуси тощо.

Найбільша увага — стрес-асоційованим розладам

Тим не менше госпіталь працює. Особливу увагу тут приділяють людям із контузіями. Щоправда, як зазначає Ксенія Возніціна, 2014—2015 роки фактично втрачені, бо це був розпал війни, і контузії не фіксувалися. А це загрожує серйозними наслідками в майбутньому. Адже не відомо, як акубаротравма себе поведе і на який орган вплине. До того ж це може розтягнутися в часі — її симптоми та наслідки можуть проявитися і через 10, а можливо, й 20 років. Тому потрібен додатковий персонал, аби працювати на випередження…

Нині ж серед наших воїнів постала ще одна дуже серйозна проблема — залежностей. Люди повертаються з війни, вони бачили кров, вони втрачали товаришів по зброї, вони перебували в постійному стресі. Одне слово, відбулася серйозна психологічна травма. Тож часто-густо, приходячи з війни і не знайшовши собі достойного застосування в мирній обстановці, колишні захисники підсідають на чарку тощо. Тому нині в госпіталі готуються до відкриття саме такого відділення, яке б надавало допомогу нарко- та алкозалежним людям.

До справи приєднався відомий лікар у цій сфері Анатолій Вієвський. Свого часу він уже допомагав воїнам, які відновлювалися за допомогою спорту, співпрацюючи з уповноваженим Президента з питань реабілітації учасників АТО, а тепер за рекомендацією Вадима Свириденка відомого лікаря вирішили долучити до роботи в госпіталі. Анатолій Миколайович наголошує, що боротьба із залежностями — це фактично неоране поле, якщо говорити про державу. І коли оступається воїн, йому нікуди звернутися по допомогу, хіба що до приватних центрів, а це серйозні кошти. Тому держава має подбати про цей напрямок, вважають учасники зібрання. Тим більше Анатолій Вієвський має серйозну базу, і тут важливо її просто правильно і вчасно застосувати, аби проблема не набула катастрофічних масштабів.

Зависли між МОЗ і Міністерством ветеранів

Утім, усі ці плани можуть втілитися у життя, вважає уповноважений Президента з питань реабілітації учасників АТО Вадим Свириденко, якщо буде чітке бачення проблеми і її розв’язання у всіх владних колах.

Зокрема, великою перепоною нині є те, що госпіталь тривалий час залишається в підвішеному стані. Йдеться про його підпорядкованість. Свого часу це був МОЗ. Нині ж заклад на стадії передачі до Міністерства з питань ветеранів. Тому МОЗ уже не хоче вникати в проблеми, а Міністерство ветеранів ще не перебрало на себе ці функції. При цьому час спливає, зауважує з прикрістю Ксенія Возніціна. «Та навіть коли «Поляна» була в цілковитому підпорядкуванні, у нас так швидко міняється керівництво міністерств, що не встигаєш донести свої думки одному, як приходить інша людина, і доводиться оббивати пороги по-новому».

При цьому, щоб госпіталь запрацював на повну силу, потрібно також внести зміни до Бюджетного кодексу, а це потребує уваги і підтримки, зокрема, і народних обранців.

Водночас Вадим Свириденко зазначає, що не тільки цей заклад у матеріальній скруті. Через недофінансування потерпають й інші, що адаптують воїнів у мирному житті. Зокрема Клеванський центр реабілітації, що на Рівненщині, серйозно потребує добудови переходу з одного корпусу в інший, адже тут перебувають пацієнти із серйозними фізичними травмами, і щоб дістатися з однієї процедури на іншу, треба здолати серйозні перепони.

Благо ще коли літо, а взимку — це ціла епопея для людей з особливими потребами. Тому учасники заходу закликають усіх, від кого залежить фінансування, звернути увагу на проблему.

Гроші не йдуть за пацієнтом

Йшлося також про плани створення центру нейрореабілітації, який має запрацювати на базі 11-ї столичної лікарні. Фінансування буде надходити з Києва, ділиться планами головний натхненник і організатор проекту, депутат Київради Павло Тесленко. Нині вже є місце, майже готовий кошторис. Це чотири тисячі квадратних метрів на чотирьох поверхах. «Ми робимо базу, і для нас дуже важливі фахівці й досвід, що його накопичили в  Пущі», — каже пан Павло. І хоча проблема коронавірусу трішки відтермінувала початок робіт, утім, сподівається, що до осені питання із затвердженням проекту і кошторису остаточно вирішиться. А поки, щоб отримати допомогу, воїнам доводиться стояти в черзі. Тому дуже часто стаються суїциди, хтось вдається до інших радикальних кроків, приміром, «мінує» міст, щоб привернути до себе увагу. Одне слово, затягувати з реабілітацією не варто, зауважують усі учасники зібрання.

Ще одна проблема, на якій наголошувалося, — це проблема захворюваності наших воїнів на рак. Як зазначив у своєму коментарі «Голосу України» Вадим Свириденко, війна доганяє бійців, коли з’являються соматичні захворювання, серед них — онкохвороби. На жаль, держава не має програм з лікування цих видів, ділиться колишній воїн.

— У Міністерстві оборони немає закладів, де могли б лікувати онкохворих, тому їх відсилають до Інституту раку, а, оскільки немає міжвідомчих договорів, Міністерство оборони не оплачує лікування воїнів там, а отже, весь тягар лягає на плечі родини ветерана або волонтерів.

Насправді ж, каже Вадим, мала б запрацювати започаткована колишнім МОЗ, але фактично згорнута нині програма «Гроші йдуть за пацієнтом».

Дружнє плече підставляють словаки

Завітав до госпіталю і Надзвичайний та Повноважний Посол Словаччини Марек Шафін. Він, зокрема, розповів, як у Словаччині втілюють програму соціальної реабілітації наших воїнів, до того ж там визнають, що найкраще вона діє, коли в ній бере участь уся сім’я, тому запрошують воїнів до сусідньої країни з родинами. «Це дуже гарна форма, і результат досягається набагато швидше». Нині, з приходом нового уряду, наша підтримка України лише посилюється, зазначив пан посол.

Він також розповів про плани провести ветеранський забіг. Його планували ще на весну. Але знову ж завадив карантин. Тому хочуть здійснити задум у жовтні. Загалом, розповідає пан посол, українських воїнів зустрічають в його країні дуже тепло. На всьому шляху дистанції марафону    словаки аплодисментами та щирими вигуками вітають вояків.

— Це дуже піднімає дух, — ділиться враженнями учасник марафонів у багатьох країнах Вадим Свириденко.

А пан посол зазначає, що це ще й дуже важлива місія, коли воїни, які пройшли складні випробування війною, доносять словакам і загалом усьому світові те, що відбувається в Україні. А там триває російсько-українська війна, де часто-густо застосовують заборонену зброю, таку, приміром, як фосфорні бомби тощо.
Філософія закладу — посттравматичне зростання

Тим часом у планах директора «Лісової поляни» зробити цей заклад не лише лікувальним, а й таким, де б могли переймати досвід. А потреба в цьому дуже велика.

— Це має бути не лише лікувальна база, а й база для тренінгів, навчань інших госпіталів, і не тільки вітчизняних, — переконана Ксенія Борисівна.

До слова, деякі міжнародні військові госпіталі вже полюють за українським досвідом. Це й зрозуміло, адже війна, яку розв’язала Росія проти України, ведеться з застосуванням новітньої зброї, а це в свою чергу потребує і новітніх підходів у лікуванні, що наші лікарі успішно застосовують. «У нас наповнення інтелектуальне фактично вже є, потрібна матеріальна база, щоб усе застосовувати на практиці. Тоді наші воїни отримають так необхідну їм допомогу. Адже філософія госпіталю ветеранів війни «Лісова поляна» — посттравматичне зростання.

Довідково

Ксенія Возніціна — лікар-невропатолог за фахом — від самого початку війни допомагала нашим захисникам. Тоді вона організувала й була координатором Центру медико-психологічної реабілітації постраждалих у зоні АТО (на базі Клініки ДУ «Інститут медицини праці Національної академії медичних наук України»). Тому така практика для неї не нова. І коли організовувалася ДУ «Госпіталь ветеранів війни «Лісова поляна,» Ксенія подала свою кандидатуру на конкурс, оскільки усвідомлювала, що набутий досвід треба застосовувати на ширшому рівні. Перемогла. Відтоді триває кропітка робота.

Фото надано автором.