«Факел і форму нам залишили у подарунок», — каже Микола Явтушенко.

Естафету прийняли від хмельничан на кордоні областей і доставили до кордону з Житомирщиною. 160 учасників несли факели територією краю. Чому їх тиждень тримали в готелі, навіть ночувати не відпускали додому? Ось що про це згадує один з учасників естафети Микола Явтушенко.

Майстер спорту СРСР з бігу на 400 метрів, бронзовий призер Всесвітньої студентської олімпіади у Римі, триразовий чемпіон СРСР і шестиразовий України, його рекорд у бігу на 400 метрів тримався протягом 30 років (1973—2003). Усі ці титули і досягнення належать Миколі Явтушенку, випускнику факультету фізвиховання Вінницького педінституту. Нині 66-річний чоловік продовжує працювати у ДСТ «Колос».

Спогадом про роки спортивної молодості є нагороди. Вони виставлені на стенді на стіні у його квартирі на Вишеньці. Там також зберігаються атрибути, що нагадують про Олімпіаду-1980. Це факел, спортивна майка і пов’язка із символікою XXII Олімпійських ігор.

— До комплекту входили ще кросівки, — каже співрозмовник. — Уже зносив. У радянські часи кросівки були великим дефіцитом. Змагалися переважно у кедах. Для учасників естафети замовили комплект спортивної форми в Японії. Однаковий для всіх на теренах тодішнього Союзу. Дуже гарної якості! Довго носив...

Після Вінниці естафета пройшла територією Житомирської, Київської, Полтавської, Харківської областей. Далі вогонь запалили на території Російської Федерації і донесли його до Москви.

З 19 липня по 3 серпня там тривали Олімпійські ігри. У Києві, Ленінграді і Мінську відбувалися футбольні турніри олімпійців, а в Талліні — парусна регата.

Кілометр дистанції нога в ногу

— Кожен пробігав кілометр дистанції, — розповідає пан Микола. — У кожного був свій факел. Ним він запалював вогонь від учасника. Передавали вогонь, а не факел.

Явтушенко прийняв естафету на в’їзді до Вінниці з боку Хмельницького і став першим, хто приніс вогонь Олімпіади-1980 у місто на Південним Бугом.

Кожного факелоносця супроводжували ще двоє учасників. Вони бігли за крок позаду. Були одягнені в іншу форму, що відрізнялася від форми того, хто ніс вогонь. Каже, бігти треба було нога в ногу, а руку з факелом тримати на рівні голови. Цього муштрували день у день протягом тижня.

Напередодні прибуття олімпійського вогню всіх учасників естафети зібрали у готелі «Південний Буг». За словами співрозмовника, ніхто не мав права за цей час відлучатися з готелю. Навіть додому на ніч не відпускали. Ні з ким не дозволялося зустрічатися. Влада дуже боялася провокацій. По кілька разів на день відвозили на стадіон «Локомотив» на тренування. До готелю приходили люди, які застерігали учасників естафети від можливих провокацій.

Співрозмовник згадує, що у лісі вздовж хмельницького шосе, де проходила естафета, виставили три ряди(!) охорони. Позаду і попереду забігу проїжджали автомобілі з кадебістами і міліцією. Кожен метр був під контролем.

Олімпійцем не став, бо зламав руку

Явтушенко вже не дивувався таким заходам. На той час він бував на міжнародних змаганнях. Перед поїздкою за кордон їх так само інструктували. У команді кожен другий представляв не спортсменів, а працівників КДБ.

— Пригадую 1975 рік, перед поїздкою у Рим на Всесвітні студентські ігри нам організували збори у Подольську під Москвою, — розповідає він. — Після тренувань з командою зустрічалися кадебісти і розповідали, який поганий капіталізм і як там гноблять людей. Проводили інструктаж, як нам поводитися у чужій країні. Застерігали від контактів з місцевими жителями.

У Римі в місто дозволялося виходити тільки по троє. Один з такої трійки мав бути представником органів безпеки.

Збірна студентів Союзу, в якій брав участь вінничанин, на Всесвітніх іграх у Римі показала третій результат в естафеті 4х400 метрів.

Явтушенко виборов ліцензію на поїздку на XXI літні Олімпійські ігри. Вони відбувалися у 1976 році в канадському Монреалі.

— Завадив безглуздий випадок, — згадує співрозмовник. — Пішов з хлопцями грати у футбол. Та гра закінчилася дуже невдало. Хтось із гравців команди суперника штовхнув у спину. Падіння закінчилося переломом руки.

Маршрут естафети прокладав ямпільчанин

У Вінниці вогонь доставили на стадіон «Локомотив». Там відбувалися урочисті заходи за участю багатьох спортсменів, а також артистів. Тільки потрапити на трибуни міг не кожен.

Явтушенко згадує, як хотів провести дружину Антоніну, вона також закінчувала факультет фізвиховання.

— Пропускали тільки за запрошеннями, — каже він. — А їх видавали за заздалегідь складеними списками. Кого вписували, знала тодішня влада.

У великій чаші, встановленій на стадіоні, всю ніч горів вогонь. Наступного ранку естафету продовжили до кордону з Житомирщиною.

Відповідальним секретарем Олімпіади-1980 був наш земляк Олександр Гресько. Він родом з Ямполя. Автор публікації свого часу зустрічався з ним, коли той приїздив у гості до мами на батьківщину. Саме він брав участь у розробленні маршруту естафети олімпійського вогню.

— Якби у місті був міст через Дністер, повірте, Ямпіль приймав би естафету, — казав Олександр, — а так...

Хто і чому бойкотував змагання?

Олімпіада-1980 відома ще й тим, що у ній відмовилися брати участь десятки розвинутих країн. Вони не відправили своїх спортсменів через те, що за рік до Ігор СРСР увів свої війська на територію Афганістану.

Світова спортивна спільнота закликала МОК відібрати право у Радянського Союзу на проведення Ігор. Адже вони є символом миру, а не війни. Однак МОК не змінив рішення.

Першими бойкотували Олімпіаду американці, слідом за ними зробили це багато інших країн. До Москви приїхали переважно команди з тодішніх країн соціалістичного табору.

Вінниця.

Фото надано автором.