Жменьці наших освітянських псевдореформаторів не стають на заваді навіть постійні зміни міністрів освіти і науки, і вони із затятою заповзятливістю продовжують виконувати зарубіжні вказівки, спрямовані на нищення української освіти.
Відомо, що погіршення економічної ситуації в бідних країнах відбулося тоді, коли ООН передала відповідальність за світовий розвиток планетарним фінансовим установам. Перші зарубіжні консультанти, які свого часу прибули в Естонію, порекомендували їй закрити університети. Неважко здогадатися, які навчальні заклади рекомендують нам закрити зарубіжні порадники. Зерна їхніх рекомендацій гарно проросли на нашому добре угноєному грантами ґрунті.
Перші чотири сотні кращих університетів світу — це для них, а для нас — розширення мережі ПТНЗ, опускання в систему професійної освіти вчорашніх вищих навчальних закладів. Американський політик Ліндон Ларуш писав: «Якщо давати людям освіту, їх не можна перетворити на рабів». А яку мету ставлять ініціатори нашої реформаторської сверблячки? Захід надає субсидії і сприяє розвитку в Україні саме професійно-технічної освіти, адже саме вона продукує так необхідних Європі фахівців. Відомо, що багаті країни схильні нав’язувати бідним країнам теорії, яких самі вони ніколи не дотримуються. Європа впродовж останніх 500 років підтримує своєю промисловою політикою запит на ВИСОКООСВІЧЕНИХ людей. На думку всесвітньо відомого норвезького економіста Еріка С. Райнерта: «Необхідно забезпечувати одночасно потік освічених людей і достатню кількість робочих місць, на яких вони могли б застосувати свої знання… Країни, які займаються лише однією стороною проблеми — пропозицією, дають освіту майбутнім емігрантам».
Між риторикою наших реформаторів і реальністю лежить як не прірва, то глибокий рів. Численні перейменування на кшталт «фахової освіти», «НУШ» не сховають суті ганебного становища освіти в нашій країні. Про це свідчать результати PISA, нестача кваліфікованих кадрів в антирейтингу підприємців на даний час на найвищому рівні. Все це веде до глибокої руйнації науково-виробничого та інтелектуального потенціалу країни. Україні відводиться роль сировинної колонії, в якій відбуваються деіндустріалізація, згортання наукоємних технологій, падіння науково-виробничого та інтелектуального потенціалу.
Виробництво, технології, знання — запорука розвитку. Звичайно, якщо нашій країні призначена «паліативна економіка», замість економічного розвитку, то Європі потрібні наші навчальні заклади, які готують рядових працівників сфер комунального та соціального обслуговування населення, робітників-будівельників та інше.
Україні ж потрібні утверджена в усьому світі система коледжів і її випускники.
Коледжі готували і готують фахівців середньої ланки, які успішно забезпечують експлуатацію та ремонт сучасної техніки, є опорою на будівництві, керують первинними робітничими колективами на заводах і фабриках. Мільйони наших співвітчизників із вдячністю називають теплим родинним словом «сестричка» випускників наших медучилищ, медколеджів. У кожного з нас була перша вчителька, ім’я якої ми пам’ятаємо все життя, як правило, випускниця педучилища, педколеджу. Потрібно дуже не любити людей і свою батьківщину, щоб нищити в нашій країні систему технікумів і коледжів. Намагання врятувати власну багаторічну недолугу політику щодо розвитку професійно-технічної освіти опусканням в цю систему коледжів не врятує ситуацію. Згадайте народну мудрість про ложку меду…
Кесарю — кесареве!
Побійтеся Бога, руйнівники! Чому ми повинні вірити вам? Ви своїми діями хоч одну освітню проблему вирішили в країні? Крім як ламати через коліно, ви ще на щось здатні? Обіцянки… Так, нашому поколінню обіцяли, що ми ще сорок років тому назад повинні були почати жити при комунізмі. Ми вже з ліку збилися, рахуючи кількість міністрів освіти і науки, які змінилися за один рік. Залиште нарешті нашу освіту в спокої, і вона самостійно оновиться, якісно відродиться, як самостійно відроджується та воскресає земля, залишена в спокої після природних катаклізмів.
Олег ДОМІНСЬКИЙ, директор Вінницького технічного коледжу.
