«...Таких людей Провидіння Боже віками тільки породжує в людстві для особливих його намірів і призначень. Він, мавши незвичайний розум, був вельми добродушний і справедливий, у справах національних — досконалий політик, а на війні — безстрашний і заповзятий вождь! Хоробрість його дорівнювала байдужості. У звитягах своїх ніколи не марнославився, а в невдачах зовсім не журився... Голод і спрагу, холод і спеку зносив він з цілковитим спокоєм. Отчизну свою і народ так любив, що спокоєм своїм, здоров’ям і самим життям завше йому жертвував без найменшого нарікання», писав про Богдана-Зиновія Хмельницького автор «Історії русів», однієї із найвизначніших пам’яток української суспільно-політичної думки другої половини ХVIII — початку ХІХ ст. У цьому творі, написаному в традиціях козацько-старшинського історіописання, велика увага приділяється добі Хмельниччини (1648—1657) та творцю Української козацької держави, її першому гетьману.
З дитинства Богдан Хмельницький увібрав у себе волелюбний дух покозаченої України, загартувався в небезпечних умовах степового прикордоння. Отримавши освіту у Києві та Львові, де опанував риторику, поетику, польську та латинську мову, що була тоді мовою науки і дипломатії, вступив до Чигиринської козацької сотні. Брав участь у битві під Цецорою, ходив із козаками на чайках на султанські та ханські володіння, воював на Смоленській війні — Речі Посполитої з Московською державою (1632—1634). За безприкладну сміливість у тій кампанії королевич Владислав нагородив Богдана шаблею.
З юності кровною справою для Хмельницького стала боротьба українського народу проти поневолювачів. Перший повстанський загін проти польської шляхти Богдан-Зиновій сформував у грудні 1647 року і вирушив з ним на Запорожжя.
«Запорозька Січ дала йому гетьманську булаву, і як український гетьман Богдан Хмельницький очолив Визвольну війну, що за своїми масштабами, напруженням і результатами стала найвизначнішим етапом у боротьбі українського народу проти іноземного панування», — писала про початок національно-визвольних змагань середини ХVII ст. доктор історичних наук Олена Апанович.
Очоливши повсталий народ, гетьман зажив собі світової слави — протягом першого року війни з розрізнених селянських і козацьких загонів він створив добре вишколену армію, як рід військ створив козацьку кінноту, козацьку артилерію.
Спочатку в армії повстанців було кілька гармат, у битві під Берестечком уже 100, а наприкінці визвольної війни — 400. «Хмельницький закріпив за кожною гарматою обслугу із кращих стрільців і додав до кожної польової гармати упряжку коней, а дрібнокаліберні поставив на двоколісні візки. Це був прообраз майбутньої тачанки, що її застосовував у XX ст. під час громадянської війни в Україні Нестор Махно і яку запозичили в нього російські більшовицькі війська», — зазначала Олена Апанович.
Козацька артилерія була застосована Хмельницьким і під час Жванецької облоги. Епізод бою під містечком Жванець зобразив на своїй картині «Облога Жванецького замку. Осінь 1653 року» відомий баталіст Андрій Серебряков (на знімку).
Художник із фотографічною точністю змальовує козацький військовий табір, передає напругу атаки.
Облога табору 40-тисячної польської армії короля Яна II Казимира Вази, який наприкінці вересня 1653 р. прибув на Поділля і збудував оборонний табір, тривала два місяці — від жовтня до грудня. Козацьке військо разом із військом кримського хана Іслам-Гірея III з усіх боків щільно оточило коронну армію. Становище обложених було безнадійним — від голоду і хвороб померло щонайменше 10 тисяч жовнірів, а з 20 тис. німецьких рейтарів залишилося лише п’ять. Богдан Хмельницький був упевнений, що за таких умов король буде змушений капітулювати, і відмовився від генеральної битви. Тим часом королеві вдалося таємно домовитися з ханом, який без участі Хмельницького уклав з Яном II Казимиром сепаратне перемир’я. Крім великої грошової винагороди Іслам-Гірей III отримав таємну згоду короля брати в ясир українців.
Наступ Речі Посполитої, провал Жванецької кампанії спонукали гетьмана прийняти у січні 1654 року у Переяславі царську протекцію, а пізніше укласти договір з Московією. Зрештою надії Богдана Хмельницького на отримання істотної військової допомоги від Москви не виправдалися. Гетьман швидко розчарувався у Білокам’яній і до кінця свого життя рішуче протидіяв її намірам обмежити суверенітет козацької України.
