В урочистостях взяли участь його мати Віта Хітайлова (на знімку), студенти й викладачі університету, побратими, керівники обласного військового комісаріату, небайдужі земляки. Всі вони згадували Максима як турботливого сина, сумлінного студента, мужнього й відповідального воїна, справжнього патріота рідної землі та своєї держави.
У виші він навчався за спеціальністю «будівництво та цивільна інженерія». А на третьому курсі взяв академвідпустку й пішов захищати Батьківщину. Підписавши контракт на службу в ЗСУ, потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, став гранатометником. Відслуживши півроку, через якийсь десяток днів мав їхати з передової на ротацію. Однак 18 лютого цього року російські найманці вдалися до масованого наступу на позиції наших бійців біля Хутора Вільного, що на Луганщині.
Після артобстрілу бойовики піднялися в атаку. Це першим помітив Максим Хітайлов і зі спостережного пункту прикрив побратимів кулеметним вогнем. За визнанням останніх, він врятував їхні життя ціною свого. Хлопець загинув смертю хоробрих на полі бою після того, як у нього поцілив ворожий снайпер...
З полеглим героєм прощалися й у Полтаві. А поховали його в селі Вирішальному Лохвицького району, в якому він виріс і жив до армійської служби. Посмертно Максима Хітайлова було нагороджено орденом «За мужність».
Почесне право відкрити меморіальну дошку на честь звитяжця надали його матері Віті Хітайловій і ректору вишу Володимиру Онищенку.
Фото автора.
