На Закарпатті серед найпоширеніших імен хлопчиків — Дмитро, Матвій, Олександр, Максим, Давид, Богдан, Даніїл, Ярослав. Дівчат найчастіше називали: Анна, Софія, Поліна, Юлія, Єва, Ніколь, Вероніка.
Також часто батьки надавали перевагу рідковживаним іменам. Серед хлопців — Дем’ян, Леонард, Ян, Себастіан, Жан, Прокоп, Вогнедар, Зеленський. Серед дівчаток — Аліса, Олівія, Еліна, Маргарита, Еліф, Амелія, Ванесса, Глорія.
Колись, за чеської доби, інтелігенти називали синів Томашами або Хомами — на честь авторитетного президента Томаша Масарика. Нещодавно одному з нащадків ромська родина з-під Ужгорода дала ім’я Янукович. Нині, як бачимо, хтось назвав сина Зеленським. Живучою виявилася ця дивна як для європейської країни практика, коли за радянських часів величали своїх дітей Марленами, Тракторинами, П’ятилєтками тощо, а тепер «загинають» у другий бік... Звичайно, що церква таке не вітає, та й близькі переважно не схвалюють. Але ж треба молодим парам чимось відрізнятися від інших — ось і дають такі імена.
Можливість змінити ім’я існує. Підліток з 14 років може вибирати собі наймення сам. А після 16 — змінювати, скільки завгодно. Причина зрозуміла — щоб ровесники не кепкували.
Автор цих рядків пригадує такий кумедний випадок. У кінці 1970-х один із наших однокурсників (факультету журналістики Київського університету імені Шевченка) став батьком донечки. Так той три тижні ходив до бібліотеки, вибирав ім’я. І назвав дитя якось настільки незвично (поєднав якісь значення з давньоєврейської, давньогрецької і праслов’янської мов), що маля почало соромитися свого наймення вже в садочку. І так тривало, поки дівчинка перед першим класом не поїхала влітку на Сумщину до бабусі в село. Там старша жінка, щоб не дивувалися сусіди, почала кликати онучку Галею. А як дівча повернулося до столиці, то плакало, поки батьки не змінили їй запис у метриці!
А ще була й цілком анекдотична історія у селі Керецьки Свалявського району. Велика родина заготовляла влітку сіно. І зненацька в обід загриміло й розпочалася велика гроза. Всі кинулися збирати сухе сіно. А в холодку під дикою яблунею тихенько сиділа й бавилася іграшкою дворічна Сніжана. Та як великі краплі холодного дощу почали гамселити по її маленьких плечиках і голівці, дівча голосно заплакало. Але хто тоді — тим паче при свекрах — звертав увагу на дитя? Головне, щоб дощ не прилляв сіно. Молода невістка чимдуж загрібала. Першим не витримав дідусь малої і гукнув: «Кидай граблі, хап Морозю і біжи під колибу!..» Відтоді всі, хто чув, перейменували дитину поза очі по-новому.
Тепер батькам пропонують отримати свідоцтво про народження дитяти вже у пологовому будинку. Тож варто визначитися з ім’ям і добре все обміркувати заздалегідь, щоб не траплялися такі курйози...
2015 року кількість новонароджених закарпатців сягнула 16.878 (при 15.549 померлих), 2016-го — 16.116 (на 15.399 смертей), 2017-го — 14.648 (на 15.077), 2018-го — 13.995 малюків (на 15.320), 2019-го — 13.140 (на 15.527). І така тенденція триває. За І півріччя 2020-го відділами ДРАЦС Закарпатської області зареєстровано тільки 6450 новонароджених. Попри те, що область входить до числа з найвищою народжуваністю в Україні, з кожним роком малюків меншає.
Анекдот в тему:
— Мама, а чому ви з татом назвали мою сестру Афіною?
— Ну, синку, бо ми її «запланували» саме коли мандрували Грецією.
— А чому ви брата назвали Левом?
— Бо ми саме їздили у Львів.
— Дякую, мамо! Я зрозумів.
— Прошу, Карантине!..
Ужгород.
