Ці районні газети Волині і сьогодні мають великі тиражі.
Ювілеї з відтінком ностальгії
Минулого року низка районних газет області відзначили 80-річчя, були й інші менш солідні ювілеї. Не всюди ці святкування були радісними. З ностальгією пригадували часи, коли видання не мали проблем з розповсюдженням, фінансами, друком. У роки незалежності обставини змінилися, а споживацькі настрої — не у всіх. З районних бюджетів продовжували виділяти кошти, часом досить солідні, на підтримку видання, телефоном давалася вказівка установам і організаціям передплатити «свою» газету, в справу включалася і пошта, певною мірою теж залежна від районної влади. І раптом усе це обірвалося. У 2019 році завершилося роздержавлення преси і для більшості газет прийшла свобода. «Геть диктат влади, керуй і організовуй виробничий та творчий процес на свій розсуд», — раділи в редакціях.
Але минув час. Виявилося, що в декого з редакторів немає навичок газетного менеджменту. Ситуація ускладнилася, редакційні скарбнички спорожніли. Насамперед кинулися по допомогу до тих, від кого щойно пішли. Почали укладати з владою договори на висвітлення її діяльності. А хто платить, той і замовляє музику. Рожевенька, пухнастенька влада, змальована на газетних сторінках, була мало схожою на ту, яку бачить читач.
Готуючи цей матеріал, зателефонував до редактора однієї з районних газет, в якої немає проблем із такими договорами. Коли ж поцікавився, не в нього ж звичайно, скільки ж передплатили цього видання на друге півріччя, то виявилось, що «аж» 185 примірників. Читачі, які переважно не довіряють владі, повернулися до газети спиною.
Талановитий журналіст не може бути бідним
На Волині, де колись усі районні газети виходили тричі на тиждень, сьогодні лише одна — «Шацький край», виходить двічі, всі решта — раз, у четвер. Маємо в області своєрідний день єдиного інформування. Роблять так газети, щоб підлаштуватися під пошту. Попри це існує проблема своєчасної їх доставки читачеві. Деколи газети надходять до передплатника на другий і навіть третій день. У пошти тепер свої пріоритети: доставка пенсій, посилок (наголос чомусь роблять на першому складі), продажі листоношами товарів. Зростають поштові тарифи. Можливо, редакціям за таких умов самим слід подбати про власну мережу доставки видання читачам. Такий досвід є в сусідній Польщі. Вважають, якщо на кілометр шляху припадає 2-3 розповсюджені газети, це вже добре.
Або візьмемо роздріб. Він би міг також зарадити газетярам. На жаль, система роздрібної торгівлі періодикою в області зруйнована. Що вже казати, коли навіть у Луцьку немає жодного газетного кіоску.
Найболючішою проблемою, як зізнаються редактори, є кадрова. Адже беручи в руки свіжу газету, читач хоче бачити її цікавою. Як залучити до творення газети талановитих журналістів при обмежених фінансових ресурсах? Газета має навчитися заробляти гроші. Реклама? Так, але її не повинно бути надто багато. Всяка надмірність відштовхує. Треба заробляти на тому, що вміє колектив. Усе залежить від редакційних талантів і підприємницької жилки керівника редакції.
Пригадую, що в часи, коли сумки листонош ще були наповнені періодикою і листами, а не бакалійним крамом, з поміж усіх газет ми починали читати саме з районної. Вона найближча і такою повинна залишатися.
В інформаційному океані є свої досвідчені лоцмани
На знімку: Редактор найтиражнішої в області камінь-каширської районної газети «Полісся» Петро Трофимчук має авторитет серед колег.
Найбільш вдало вписалася в нові умови газета «Полісся» (місто Камінь-Каширський), яку вже понад чверть століття очолює талановитий журналіст і менеджер Петро Сидорович Трофимчук. Це найтиражніше видання (5177 примірників лише по передплаті) серед районних газет області. Журналісти «Полісся» порушують актуальні проблеми, різнобічно висвітлюють життя регіону. Окрім штатних працівників, тут є ще й широкий актив позаштатних дописувачів. Редакція підтримує добрі відносини з листоношами, а місцева влада вважає газетярів не своїми слугами, як це подекуди буває, а діловими вимогливими партнерами. Цікавий і сайт газети. Є і електронний варіант видання. Тобто на Волині є з кого брати приклад.
Багато добрих слів заслуговує і колектив газети «Нове життя» (селище Любешів). При населенні району 35 тисяч осіб газета має наклад 3689 примірників. Високу довіру у читачів мають також районні газети «Горохівський вісник» (місто Горохів), «Ратнівщина» (селище Ратне), «Нова доба» (селище Маневичі), тиражі яких становлять відповідно 3424, 3177 і 3130 примірників.
Окремо про відносини влади з місцевою пресою. Із прикрістю дізнався, що Волинська обласна рада не передплачує жодної газети. Хоча мала б їх моніторити, відгукуватися на злободенні публікації. Не пригадую за останні роки й прес-конференцій, на які запрошувалися б журналісти районних видань, на жодній із сесій і словом не було згадано про існування такої преси. Можливо, в обласній раді вважають, що в час розвитку Інтернету читати паперові видання немає сенсу.
Варто нагадати, що в Україні лише 26 мільйонів осіб з майже 42 користуються Інтернетом. Далеко не в усіх населених пунктах є надійне покриття соціальними мережами. Щодо телебачення — то майже п’ята частина населення області не має змоги приймати програми місцевих телеканалів.
Як вважають експерти, зникнення районних газет може негативно позначитися на кількості виборців, які приходитимуть на дільниці для голосування, призвести до зменшення числа кандидатів у депутати і на голів громад. Знизиться рівень демократії в регіоні.
Книгозбірні — без газет, міста — без кіосків
Хвилює питання майбутнього друкованих ЗМІ журналістів, за плечима яких багаторічний досвід роботи в газетах.
Михайло Савчак, голова Волинської обласної організації Національної спілки журналістів України: одним із свідчень рівня підтримки владою районних газет може стати відомча передплата для бібліотек, шкіл, установ. На жаль, не всюди про це дбають.
Євген Хотимчук, шеф-редактор найтиражнішої газети регіону «Вісник і К»: «Свого часу влада Луцька демонтувала в місті всі газетні кіоски. І водночас дозволила відкрити безліч точок з продажу шаурми, кави, цигарок. Раніше наша газета продавала вроздріб 15—17 тисяч примірників газети, сьогодні — заледве тисячу».
Микола Вельма, редактор газети «Вісті Ковельщини», голова обласної гільдії редакторів районних газет: «Друковані ЗМІ в Україні приречені, стоїть лише питання часу. Складається враження, що газети в Україні нікому не потрібні».
Валентина Квас, завідувач відділу любомльської районної газети «Наше життя», голова первинної організації НСЖУ: «Верховна Рада розпустила старі райони і створила нові. На Волині їх замість 16 буде лише чотири. Під скорочення потрапив і наш Любомльський район. Що буде з нашою та іншими газетами із скорочених районів, ніхто не знає. На жаль, професія журналіста втрачає в Україні престижність».
Усі, з ким довелося спілкуватися, готуючи цю статтю, просять: уряд нарешті має потурбуватися, щоб в Україні розпочали виробляти власний газетний папір. Ціна імпортного аж надто висока. Особливо наголошували також на діяльності «Укрпошти», яка постійно піднімає свої тарифи і водночас не завжди забезпечує своєчасно доставку газет. Держава повинна бути зацікавлена, щоб зберегти найближчі до людей газети, якими, безумовно, є районні та міські.
На знімку: Колись в цьому кіоску в Луцьку продавали періодику, тепер — кавуни і дині.
Волинська область.
Фото автора.
P. S. Коли цей матеріал був підготовлений до друку, стало відомо, що найбільша і найшанованіша книгозбірня регіону — державна обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки наступного року може залишитися без періодики. В обласному бюджеті на це просто не передбачили коштів. Щоб не допустити цього, знані в краї діячі культури, відомі науковці і журналісти звернулися до голови обласної ради Ірини Вахович з листом, де просять віднайти гроші на передплату газет та журналів для цієї бібліотеки на 2021 рік.
