Цього разу місцем зараження людей стала річка Інгулець, яка протікає через чотири області, живить водосховища, має свої притоки... З огляду на це можна було б розраховувати на широкий розголос проблеми, прозорі дослідження, публічні звіти санітарно-епідеміологічної служби. Натомість — тиша. Коронавірус, і лише він (хоча і цієї напасті нам досить, щоб втратити спокій), цілковито заволодів увагою влади, медиків, чиновників на місцях...
Самоврядування із самолікуванням...
Тим часом в Олександро-Степанівці, де підхопив інфекцію Павло Соколик, жодного застережного знаку на березі річки, тиша і спокій у сільській раді, в ФАПі. Як розповіли місцеві жителі, не виявив інтересу до їхнього життя-буття в ці дні і ніхто «з начальства», і тече воно собі за звичним передосіннім сценарієм: діти, збираючись до школи, намагаються накупатися донесхочу в тому ж Інгульці, рибалки ловлять там рибу і лякають ондатр та видр, які розплодилися в прибережних комишах (саме їх, до речі, зазвичай лікарі першими підозрюють у розповсюдженні хвороби).
Лептоспіроз у Павла діагностували в Олександрійській міській лікарні ще 17 серпня, а станом на 26 ніхто не потрудився бодай зробити аналіз річкової води. Виконувачка обов’язків сільського голови Лариса Юзленко контактів із медиками райцентру не тримає, завідувачка місцевого ФАПу «передала справи» санітарці Надії Глущенко і пішла у відпустку. Надія Михайлівна чесно міряє тиск односельцям і білить стіни закладу. Про річкову заразу вона сама дізналася від людей випадково.
Бюджет сільради (Звенигородка і Марто-Іванівка та напівдачна Олександро-Степанівка) — менше мільйона гривень на рік. З такими фінансовими можливостями, зрозуміло, навіть вапно для бордюрів — дорогоцінне придбання. Тому говорити про якусь допомогу з колективної каси для хворого хлопця з багатодітної родини не випадає. Такі видатки просто не плануються одразу, при затвердженні бюджету. До того ж, фінанси Звенигородки — категорія відносна, оскільки адміністративно ця територія є частиною Олександрійської міської ради, яка, треба зазначити заради об’єктивності, грошей на село спрямовує не надто багато.
Добро — поряд
«Перший тиждень ми спробували лікувати дитину своїми силами, — розповів Микола Соколик. — Але коштів на дорогі препарати нам забракло. Найнеобхідніший із них, альбумін, треба колоти щодня, коштує це понад тисячу гривень».
«На допомогу прийшли односельці, знайомі, — зауважила мама трьох дітей, Любов Валеріївна. — Великих грошей у нас немає. Я підробляю, де люди попросять, наприклад, порядкую в теплицях. Чоловік має стабільніший дохід. Та хоч би скільки ми заробляли, наші діти для нас — це все. Заради них живемо. І якщо треба попросити для порятунку дитини — попросимо. Як і всі люблячі батьки. Тож ми оприлюднили у Фейсбуці прохання про допомогу, вказали банківський рахунок...»
Для багатьох українців совість і порядність перестали бути лише чеснотами, за які похвалять у народі чи, може, дадуть грамоту на день села. Люди без мільйонних статків, а точніше — бідні (таких серед українців більшість) цінують моральну репутацію, як олігархи — свої вілли, мерседеси, активи... Любов Соколик із купою аптечних чеків у руках для звіту — це символ сільської простодушної (але й гордої і незалежної водночас) добропорядності...
«Юлія Картагуз допомогла нам звернутися до людей, — називає добрих людей села любляча мати. — Торік у неї самої сталася біда — дитину сильно покусав собака. Крім того, вона — багатодітна мама. Ця жінка і коштами, і словом підтримала нас. Також допомогли сусіди Ігор та Марина, Альбіна Андрусенко, фермери Сергій Мунтян та Анатолій Півняк. Вдячні ми і медикам міської лікарні з відділення інтенсивної терапії Володимиру Вікторовичу й Тетяні Миколаївні... У ФАПі теж хороші люди працюють, але у них можливостей немає — по будь-які ліки треба їхати в місто...
Тридцять років не чистили
...Павло Соколик під час купання наковтався інфікованої, як з’ясувалося, води. Разом із сусідом і братом Іллею вони рибалили й плавали — словом, звичне літнє дозвілля. Увечері Павлові стало зле, шкіра пожовтіла. Але в лікарню їхати не хотів.
Далі інфекція вплинула на опорно-руховий апарат — стали важкими ноги, заболіла спина... Все ж повезли в лікарню, і як виявилося — вчасно. Якби на добу пізніше, сказали медики, наслідки були б фатальними... Вчасне лікування дало змогу стабілізувати роботу нирок і печінки, а от рівень білка впав катастрофічно. Для його підвищення і потрібен дорогий альбумін.
«Річку востаннє чистили років тридцять тому, — каже сімдесятилітній Леонід Піскун. — Звідки могла болячка приплисти — хтозна... Воду качають аж з-під Світловодська. Та ще Войнівське водосховище скидає трохи своєї. Я сам тут колись мало не втопився — мабуть, з відро води ковтнув. Але не захворів нічим — чиста річка була. А нині...»
На жаль, біда нічому не вчить. Поки Павло Соколик лежить у лікарні, сільські діти так само проводять дозвілля на воді... А куди їм ще податися?
Фото Івана КОРЗУНА.
