Сергій Шибінський розповідає учням у музеї про новий експонат, знайдений у старій хаті.

Спершу не звернув уваги, що за папір потрапив до рук. Викинув у корзину для сміття. Пізніше побачив старослов’янські літери на краю зіжмаканого аркуша. Розгорнув і прочитав дату: 1874 рік. Цифра значилася на документі під назвою  «Свидетельство о явке к исполнению воинской повинности». У знахідці був ще один листок такого самого року.

Сергій Шибінський, історик за фахом, вражений знахідкою: папір, якому майже 150 років, не розсипався в руках, як це буває з деякими старими аркушами.

— Віконце борті, так називали старі вулики, затулили двома царськими документами, — розповів пан Сергій. — На одному значилася назва «Свидетельство о явке к исполнению воинской повинности». На другому — «Ізвлеченіе із устава о воинской повинности». Перший дуже подірявлений. Другий у кращому стані, на ньому читаються майже всі слова. Відбиток печатки чіткий. Внизу є слова, написані від руки чорнилами. Вони не вицвіли, хоча відтоді минуло 146 років.

Скарб із найстарішої хати в селі

Крім історії, у Шибінського є ще одне захоплення — парапланеризм. Багато років очолює обласну організацію цього виду спорту. Організовує міжнародні змагання «Кубок Дністра». Традиційно вони відбуваються у селі Нагоряни згаданого Могилів-Подільського району. Тут круті Дністрові береги. З них стартують планеристи.

У цьому селі Шибінський створив музей. У ньому відобразив історію парапланеризму у нашій області. Доповнив експонатами старовини. Назвали музей «Етноісторичний флай-парк «Нагоряни». Серед його експонатів тепер є два царські документи. Знайшов їх у сусідньому селі Бернашівка.

— Їздив туди по роботі, — розповідає Сергій. — Під час розмови з головою села Валентиною Пипик запитав, чи нема у них якихось старовинних речей для нашого музею. Вона запропонувала заглянути до однієї з найстаріших хат.

Хата і справді виявилася дуже стара. До того ж у ній ніхто не проживає вже майже 30 років. Чоловік піднявся на горище. Там побачив вулик-борть: колись такі видовбували у стовбурі дерева — звідси й назва бортництво.

Привіз такий вулик у музей в Нагоряни. Вулик висотою приблизно один метр, у діаметрі сорок сантиметрів, був без верхньої кришки, не збереглися також ніжки. Віконечко, отвір для бджіл, було затулене зіжмаканим папером.

Машинально дістав його і викинув у корзину для сміття в кутку кімнати музею. Після завершення роботи виходив з будинку, зупинився біля корзини. Ніби щось стримувало його. Побачив на краю паперу друковані старослов’янські літери.

Особливо добре виднівся твердий знак. Чоловік дістав аркуші і зрозумів, який документ міг спалити.

На службу в ополчення зараховували за... жеребкуванням

«Свидетельство о явке к исполнению воинской повинности» виписано на ім’я Миколи Рудя. Видане Могилівським повітовим з військової повинності.

Більше інформації можна почерпнути з іншого документа — «Ізвлеченіе із устава о воинской повинности». Зі змісту стає зрозуміло, що йдеться про виклик на службу в ополчення. Цікаво, що зараховували шляхом... жеребкування. Так зазначено в тексті. Ось виклад змісту у перекладі на українську.

«Щорічно, після закінчення прийому людей на службу у постійні війська, Повітова, Окружна чи Міська присутність, зараховує в ополчення за жеребкуванням осіб до виконання військової повинності. За винятком тих, хто не здатен тримати зброю (ст. 151).

Державне ополчення скликається тільки за надзвичайних обставин військового часу (ст. 5). Розпускається після закінчення війни або раніше за його непотрібністю.

Зарахованому в ратники видається безстрокове посвідчення із зазначенням номера жеребкування, що служить документом про виконання військового обов’язку (ст. 160).

Посвідчення про військову повинність пред’являється при одруженні і при вступі на державну службу (ст. 100, 163)».

Під цим документом є слова від руки чорнилом. Написані нерозбірливо, тому текст не вдається прочитати. Крім слова «Рудь». Схоже, чоловік написав, що з вимогами документа ознайомлений.

Ще одне: текст виконано друкарським способом. Не можна не звернути увагу на грамотне дотримання розділових знаків.

Голова села каже, що прізвище Рудь дотепер збереглося в селі. Вона особисто знала людей, які раніше проживали в будинку, де знайшли царську повістку до війська. Землю для будівництва хати отримав чоловік на ім’я Марко. Він служив у попа. Мав четверо дітей. Його син Микола служив у війську. У нього теж був син з таким само ім’ям. І теж виконував військову повинність. Додому повернувся після жовтневого перевороту у Петербурзі, тобто десь після 1917 року.

— Будинок був багатий, як на ті давні часи, — каже сільська голова. — Покрівля жерстяна, збереглася дотепер. Вся почорніла, але ціла, дощу не пропускає. Дубові стовпи по кутках тримають будинок. Завдяки цьому хата досі стоїть. Інші будиночки того періоду вже розвалилися, а цей стоїть.

Коментар

Історик Максим Царенко:

— Інститут державного ополчення було створено у 1874 році, в результаті військової реформи царя Олександра, — розповідає історик. — Збройні сили на той час складалися з регулярних військ і ополчення. До ополчення входило все чоловіче населення, здатне тримати зброю, і водночас таке, що не значилося у постійних військах.

З огляду на те, що призовників у тодішній Росії було більше, ніж потребувало військо, встановили процедуру офіційного жеребкування. Ті, на кого вказав жереб, йшли служити дійсну строкову службу (3—5 років), потім вони перебували у резерві, потім — в ополченні.

Вояків ополчення називали ратниками, вони мали відмітний знак — хрест на дашку кашкета над кокардою.

Фото надано Сергієм Шибінським.