Останній із могікан керівного складу армії — генерал Володимир Міхтюк (у центрі) та його заступники. 2002 рік.
Її створили у 1960-му, ліквідували у 2002-му.
Нині доводиться чути про те, що наявність ядерної зброї, не дозволила б порушити наші кордони, як це зробили у 2014 році росіяни, анексувавши Крим. У бойових діях на Донбасі також задіяні російські військові.
Що думають з приводу ракетного щита колишні ракетники? Як ядерна зброя позначилася б на нинішній непростій ситуації?
Найменування «Вінницька» 43-я ракетна отримала за місцем розташування її штабу. Створювали її під грифом «Цілком таємно» на базі 43-ї Повітряної армії. Сталося це 20 серпня далекого 1960-го.
Підрозділи ракетників розмістили на території 16 областей України. Для порівняння: у Білорусі ракетні шахти розміщувалися у п’яти областях, у Російській Федерації — так само у п’яти автономних республіках і областях.
У 1987 році на бойовому чергуванні було 650 ракет, з них дві третини призначені для знищення об’єктів у Європі і на Близькому Сході, одна третина — в Азії та США.
Наша держава добровільно відмовилася від ядерної зброї. Тому 43-ю армію ліквідували.
Третій у світі ядерний потенціал канув у Лету
Зібрання з нагоди 60-річчя ракетники провели з власної ініціативи. Заходи відбувалися скромно. Офіцери зібралися в музеї Повітряних сил (ПС). Розташовується він під відкритим небом на території нинішнього Командування ПС. Раніше тут дислокувався штаб ракетної армії.
Ракетники (їх було приблизно 30 осіб) спілкувалися, дотримуючись дистанції. Згадували роки служби.
Запитую в колишнього заступника командувача 43-ї, чи справді наявність у нас ядерної зброї змінила б нинішню ситуацію на Донбасі? Такі думки часто можна чути.
— Не військові приймали рішення про знищення ракет, — каже полковник. — Ми тільки виконували його. На час розпаду Союзу Україна справді мала третій у світі ядерний потенціал. Я вам скажу так: «Слава Богу, що ми його позбулися».
Звичайно, морально було важко. І не тільки морально. Ракети ліквідовували ціною власного здоров’я. Чи не найскладніша робота була з ракетним паливом. Чи допомогла б така зброя нині? Я вважаю, що питання міждержавних відносин вирішуються не з допомогою зброї, а завдяки грамотній політиці.
— І все-таки з ядерною зброєю нас обдурили, — каже один з офіцерів у званні полковника, просить не називати прізвище в газеті. — Обіцяли взамін гарантію безпеки кордонів, а коли дійшло до справи, Україна залишилася сам-на-сам з російським окупантом. До речі, зброя, яку ми віддали добровільно, оцінювалася у 250 мільярдів доларів.
— За такою зброєю не варто шкодувати, — це думка ще одного колишнього ракетника. — Більшість навіть не уявляють, наскільки це страшна і небезпечна зброя. Наша держава не могла б її утримувати. Тим паче що ядерні боєголовки мають свій ресурс і їх потрібно було б оновлювати. Згадайте середину 1990-х. Люди без зарплати залишалися. Де б брали гроші на обслуговування ракет?
Більшість, із ким довелося спілкуватися, висловлювали такі думки. Дехто, навпаки, до-
тримувався протилежної. Казав, що це мало не єдиний приклад у світовій практиці, коли військові знищили армію, яку самі й створили.
Під грифом «Цілком таємно»
У Вінниці до 60-річчя 43-ї ракетної підготували книжку. Про це розповів керівник обласної письменницької організації Вадим Вітковський. До складу редколегії увійшли колишні заступники командувача армії. Серед них два генерали — В’ячеслав Бушуєв та Петро Ковбаса, а також полковник Владислав Філатов.
Зі сторінок видання читач дізнається про матеріали, які раніше перебували під грифом «Таємно» або «Цілком таємно».
Та хоч би як тоді маскували ракетні війська, про них все одно знали чимало цивільних, не кажучи вже про військових. Американці також мали повну інформацію про місця ракетних шахт. Їх називали «точками».
Чимало таких «точок» було на території нашої області. Найближча до Вінниці розташовувалася під землею в Якушинецькому лісі. Була ракетна шахта в селі Пултівці Вінницького району. А ще — в Гайсині, Калинівці, Гущинцях, Красному. Точніше, всі точки розміщувалися в навколишніх лісах.
Це буде друга книжка про ракетників. Перша вийшла у 2000 році до 40-річчя армії. Мала назву «Винницкая ракетная стратегическая». Матеріали збирав підполковник-ракетник В’ячеслав Шульгін.
Вінниця.
Фото надано Владиславом Філатовим.
