А має все бути на конкурентній основі.

Ми дуже просимо й наполягаємо, щоб на сторінках «Голосу України» була опублікована й протилежна точка зору. Проблему незрячих громадян потрібно показати з обох боків.

Всеукраїнська організація інвалідів «Українське товариство сліпих» була створена державою як єдина Всеукраїнська організація ще 4 червня 1933-го. Уже тоді у важкі роки (Голодомор) влада радянської України створила для сліпих громадян всеукраїнську організацію. Це було зроблено не від любові політиків до сліпих громадян, а виходячи з того, що для сліпих людей потрібно багато спеціалізованих умов: якщо виробництво, то спеціальні обмеження для безпечного проходу, підходу до обладнання, спеціальне устаткування із пристосуваннями, на яких працюють сліпі, якщо це клуби, багато особливого для роботи гуртків, секцій, якщо спортивні секції, то спеціальні шахи, шашки, м’ячі тощо.

Ось тому державні чиновники дозволили сліпим громадянам об’єднатися й створювати самим своє товариство «держава в державі». У такий спосіб, рік у рік, УТОС із артілей, майстерень, кооперативів поступово виростав, створюючи свої цехи, підприємства, клуби, гуртожитки, бібліотеки, бази відпочинку, свою пресу, реабілітаційні центри. Все це було спеціально пристосоване для незрячих громадян. Працівники цих установ своєю працею десятиліттями надавали й надають незрячим громадянам певні соціальні послуги. Наприклад, ми самостійно за фінансової підтримки  держави друкуємо Брайлівську й озвучену літературу, поширюємо її по наших бібліотеках. У наших гуртожитках створені умови для комфортного проживання сліпих — діти приходять зі шкіл-інтернатів, іноді сліпнуть дорослі і їм нема де жити — ми їх теж влаштовуємо в гуртожитки. У наших клубах працюють гуртки, де займаються незрячі, проводяться огляди, конкурси, фестивалі.

Спортивні секції проводять тренування незрячих спортсменів, влаштовують змагання. Бази відпочинку УТОС будуються так, щоб незрячі могли самостійно там пересуватися, щоб відпочинок був комфортним. Наші організації працюють як соціально-реабілітаційні центри, надають певні соціальні послуги, проводять заходи, працюють із місцевою владою над поліпшенням подолання міської інфраструктури, доступності транспорту тощо.

УТОС охоплює своєю діяльністю всю територію нашої країни. Практично скрізь, де проживають незрячі, є міжрайонні організації, які опікуються проблемами незрячих людей, працюють над поліпшенням їх добробуту, інфраструктури, надають різну, але необхідну допомогу. Це загалом приблизно 200 структурних підрозділів УТОС, у яких працюють майже 1200 фахівців, більша частина з яких — люди з інвалідністю.

Чим же ми відрізняємося від інших всеукраїнських організацій інвалідів? З першого погляду, ми всі рівні. Начебто все правильно, про це говорять багато норм чинного законодавства, але, придивившись уважніше, ми бачимо, що практично всі громадські організації інвалідів об’єднують людей з інвалідністю, які десь працюють або не працюють, проживають вдома. Це структури, у яких немає матеріально-технічної бази, гуртожитків, клубів, бібліотек, баз відпочинку тощо. У них структура, коли більшість офісів — це особисті квартири активістів, і проводять вони свої заходи, влаштовуючи семінари, конференції, круглі столи, фестивалі в орендованих приміщеннях, куди вони за державну підтримку з’їжджаються, наймають лекторів, організаторів, оплачуючи житло та харчування. Тобто це разові заходи, які організовуються й проводяться за рахунок державної підтримки їхньої діяльності та на які вони, як правило, з’їжджаються, проводячи їх у різних місцях з різною тематикою й кількістю учасників. Усе це, безумовно, потрібна й корисна робота для тієї чи іншої категорії людей з інвалідністю. Але у сліпих громадян є своя специфіка — їм постійно потрібен супровідний, вони за певний час самостійно вивчають дорогу від дому до офісу або до свого підприємства, тобто те, що для іншої людини взагалі не становить труднощів. Людина із зором самостійно може поїхати у своєму місті в будь-який магазин, клуб, бібліотеку, майстерню тощо. А як незряча? Адже у неї такі ж потреби. Вона теж хоче жити повноцінним життям. Саме для цього й створено було УТОС, і держава дозволяла йому майже 90 років будуватися, розвиватися, удосконалюватися. Але із приходом ринкової економіки, конкуренції виробників товарів, коли ціни на товари встановлює ринок, а не чиновники, наші підприємства, де працюють незрячі, одразу ж стали неконкурентоспроможними, тобто практично працюють із нульовою рентабельністю.

Ось тому всі ці десятиліття держава нас підтримує, надає фінансову допомогу не на проведення семінарів, круглих столів, конференцій, а на постійну роботу співробітників гуртожитків, клубів, бібліотек тощо.

Невже цієї різниці не бачать ті, хто говорить про конкуренцію, про однаковий підхід до всіх організацій? Адже така структура є тільки в УТОС і УТОГ.

Ми розуміємо керівників інших всеукраїнських організацій інвалідів. Сьогодні вони мають не дуже велику фінансову підтримку від держави, і їм, безумовно, буде краще, якщо її розділять порівну між усіма. Той, хто сьогодні проводив 5—7 заходів на рік, завтра, маючи більше грошей, проведе 15—20 фестивалів, круглих столів, семінарів, а от ми, не одержавши підтримки на оплату праці працівників вищевказаних установ (клубів, бібліотек, гуртожитків), просто зупинимо їхню діяльність.

Хто задарма працюватиме? І що ж буде зі сліпими громадянами? Вони просто залишатимуться у своїх квартирах. Хіба вони зможуть самостійно відвідувати ті установи, які вони мають можливість відвідувати сьогодні — тобто пристосовані для них. Чи держава зможе їм щось запропонувати натомість? Невже сьогодні є можливість надати незрячим громадянам такі ж послуги в державних установах? Або сліпі самі зможуть туди добиратися?

Шановні чиновники, саме чиновники, а не державні діячі, ми дуже просимо вас: не ламайте те, що створювалося десятиліттями. Зламати дуже легко, змінити, переобладнати, залишивши без допомоги, але натомість не буде нічого.

Ми також хотіли б звернутися до інших всеукраїнських організацій. Ми бачимо вашу роботу. Ви багато заходів проводите для своїх людей з інвалідністю, але спробуйте аргументовано довести нашим чиновникам, щоб фінансова підтримка ваших заходів була достатня. Дуже легко відібрати в інших і перерозподілити.

Ми дуже сподіваємося, що наш голос і наші аргументи будуть почуті й не буде дискримінації незрячих громадян за соціальною ознакою.

Михайло НОВОСЕЦЬКИЙ, заступник голови Центрального правління Українського товариства сліпих.