У далекі 50-ті роки минулого століття я з родиною приїхала в Радянський Союз із Шанхая (Китай). Мій батько — досвідчений інженер-будівельник Олександр Куклін — одержав направлення на роботу в Україну, у прекрасне приморське місто Одесу. Я була підлітком, знала російську, англійську та французьку мови. А в Одесі я вперше почула українську. Переїхавши в Київ я змогла повніше оцінити красу й співучість мови України. Тут доля звела мене із чарівними українками, котрі завжди розмовляли рідною мовою. Про одну з них — Оленьку Насінник — хотіла б розповісти.
Оля переїхала в столицю із села в Чернігівській області, щоб здійснити свою мрію — стати майстром жіночих зачісок. Практику проходила в нашій найближчій перукарні. І моя мама — людина з великим життєвим досвідом — оцінила здібності практикантки й сказала мені: «Побачиш, що із цієї дівчинки буде толк!» І справді, Оля стала чудовим професіоналом, її дуже цінують і поважають клієнти.
Ми з Олею знайомі й дружимо (незважаючи на різницю у віці) понад 30 років. Добре пам’ятаю, як терпляче й вірно Оленька кілька років чекала на свого майбутнього чоловіка з армії. А в 1986-му ми всі дуже переживали, щоб після Чорнобильської катастрофи в неї народилася здорова дитина. Чарівна Маріанночка з’явилася на світ слабенькою, але родина доклала всіх зусиль, щоб дівчинка зміцніла.
Неспокійні й тривожні 1990-ті роки позначилися на долі кожного жителя України. Оля втратила роботу, але не здалася й рук не опустила. Гарний організатор, вона зібрала однодумців і на всі сімейні заощадження відкрила невеликий салон краси.
Своїми золотими руками Оля може робити багато чого: смачно готувати, клеїти шпалери, шити, водити автомобіль... А ще Оля — добра, чуйна, завжди готова допомогти і словом, і ділом. Коли я втратила маму та брата, мій чоловік Ігор і Оля стали моєю головною розрадою.
Оля виросла в селі, і її завжди тягло до землі. Свою дачну ділянку в 5 соток вона за кілька років перетворила на райський куточок. Коли ми відвідали його влітку, то були в захваті від доглянутих клумб і саду.
Нещодавно Ольга Михайлівна вийшла на пенсію й стала бабусею. І тепер усі свої сили віддає родині, маленькому спадкоємцеві, господарству й друзям.
Я вдячна Богу, що живу в прекрасній Україні й дружу з такими чудовими людьми. Для мене Ольга Насінник — втілення української self-made woman, яких, на щастя, чимало в нашій країні. І я вірю, що з такими громадянами Україна обов’язково стане процвітаючою європейською державою!
До слова, у справах роботи я не раз відвідувала Англію, Францію, Грецію, Норвегію, Фінляндію. І всюди чула схвальні відгуки про українських жінок, їхній розум, красу та працьовитість. У правдивості цього твердження ще раз переконалася на прикладі моєї сусідки.
Київ.
Фото автора.
