Олександр та Антоніна Геркалюки.
Кандидат технічних наук, колишній головний конструктор Могилів-Подільського приладобудівного заводу має у своїй колекції майже 120 гітар. Збирав їх понад 30 років. «Якби не підтримка і допомога дружини та синів, не мав би я такої колекції», — каже пан Олександр.
— Для чого вам усе це? — запитую у співрозмовника.
— Мені подобається! — відповідає без роздумів. — Найцікавішим є сам процес. Коли береш до рук розбитий інструмент, а потім робиш з нього лялечку, торкаєшся струн, і він знову співає — такі відчуття словами не передати.
Скуповує розбиті інструменти
Олександр Геркалюк проживає у Могилеві-Подільському. Колекцію зберігає у власному будинку. Гітари можна побачити в коридорі, кімнатах. Висять на стінах, лежать на стільцях, на підставках. Каже, перетворив будинок на музей. Хоче, щоб інструменти бачили ті, кому це цікаво.
Усі гітари придбані ним за власні кошти. Купує зіпсовані, побиті та ремонтує у своїй майстерні. Дружина Антоніна й сини допомагають.
За словами колекціонера, міська влада Могилева-Подільського не виявила інтересу до його пропозиції створити музей. Декілька разів мав із цього приводу розмову із заступником міського голови, нічого конкретного не почув у відповідь. Тому планує те само запропонувати вінничанам. У місті над Південним Бугом уже є музей української марки, моделей автотранспорту, фотоапаратів. Чому б не зробити і музей гітар? А розмістити його там, де працюють музиканти. Наприклад, в училищі культури і мистецтв імені Леонтовича або педагогічному університеті, де також опановують музику. Адже інструменти потребують догляду. «Гітари не повинні весь час мовчати, навіть музейні», — впевнений Олександр.
Якщо те само повториться у Вінниці, змушений буде продати колекцію. Охочих викупити вистачає. Причому не тільки з Києва. Поки що всім відповідає однаково: «Вибачте, не продаю...»
— Самому вже складно доглядати, — ділиться думками співрозмовник. — Звичайно, хотілося, щоб інструменти залишилися поближче до моєї домівки, але вже як складеться ситуація...
Його «королеви» (так називає гітари) бояться холоду, взимку температура в кімнатах має становити не нижче 20 градусів тепла. Треба стежити, щоб не завелася цвіль на стінах кімнат. Це ворог інструментів. Адже у них дека і гриф — із дерева.
Зрештою, струни гітар хоч інколи мають звучати. Але перед тим їх необхідно налаштувати. Без спеціаліста не обійтися.
Мама війну пройшла із семистрункою
Олександр з дитинства ріс під звуки гітари. Його мати, пані Параска, у роки війни з гітлерівцями служила фронтовим медиком. У ті важкі дні її подругою залишалася гітара: навіть на передовій не розлучалася із семистрункою.
У мирному житті в їхньому будинку теж дзвеніли струни. Не тільки мама, а й її сестра та бабуся грали на гітарі, балалайці, мандоліні. Бувало, збиралися разом і влаштовували імпровізовані концерти. Мама навчила перебирати струни і синів — Олександра та Юрія.
— Першу свою електрогітару я зробив разом із братом наприкінці 1960-х, — розповідає Олександр. — Ми тоді навчалися у Вінниці у політехнічному технікумі. Студентами вперше почули записи електрогітар і були зачаровані їх звуками.
Настільки захотілося самому грати на такому інструменті. Однак їх ще не було у продажу. От ми і взялися за справу. Півроку витратили на роботу. Потім грали на саморобній електрогітарі в ансамблі технікуму. Під час служби в армії також не забував про інструмент. Виступав із ним у військовому ансамблі.
Повернувшись з війська, Геркалюк став працювати на приладобудівному заводі у рідному Могилеві-Подільському. Тоді виготовив ще одну електрогітару. Переміг із нею на одному з міських конкурсів.
Був інженером, потім головним конструктором заводу. Інженерні знання неабияк допомагають у виготовленні креслень при ремонті інструмента. Заочно закінчив у Києві сільськогосподарську академію, захистив дисертацію кандидата технічних наук. Загалом відпрацював на приладобудівному 30 років. Каже, з таким досвідом і майстром з ремонту гітар стати нескладно. Майстрів, які виготовляють струнні інструменти, називають мелодійним словом «лютьє», уточнює пан Олександр.
До речі, перша саморобна гітара збереглася дотепер. Загалом він виготовив чотири такі інструменти. Їх роблять із сухого дерева віком 50—60 років. Як стверджує співрозмовник, що гітара важча, то краще звучить.
Недешеве хобі
На запитання про найдавніші інструменти в колекції Геркалюк показує гітару, якій майже півтора століття! З-поміж рідкісних також називає семиструнку Чернігівської фабрики музичних інструментів, на якій колись виготовляли піаніно, струнні інструменти. Їхні гітари називає «грушами», бо формою схожі.
— Найцінніші для мене — два інструменти американської фірми Gibson 1959 року виготовлення (придбав їх на аукціоні) та німецької фірми Musima, — розказує колекціонер. — А ось «офіцерські» семиструнки, які мали популярність у часи гусарів. Таку гітару Володимиру Висоцькому подарувала Марина Владі під час його першого приїзду в Париж.
Геркалюк показав гітару фірми Cremona. Зовні — нічого особливого. Але вона унікальна вже тим, що такої гітари не має більше ніхто в нашій державі, стверджує колекціонер. А виготовлено їх було тільки 50 одиниць, як сувенірна продукція. Їх називали «Кремона золота» і тодішній президент Болгарії Тодор Живков дарував їх своїм гостям. А Олександр придбав інструмент у Києві і має документи, що це не підробка.
Полював за гітарами впродовж 30 років. За цей час купив і відреставрував майже 120 інструментів. Видивлявся їх на барахолках, ринках, у комісійних магазинах. З появою Інтернету справа пішла веселіше. Купував на аукціонах.
— Майже всі придбані мною гітари були непридатні для звучання, — каже він. — Або побиті, або поїдені іржею, чи із зіпсованою електронікою. Необхідні деталі замовляв на заводах. Усе інше виправляв самотужки — виготовляв креслення, знімав стару фарбу, шліфував, лакував, вирівнював грифи, лади, колки. Роботи виконував у створеній для цього реставраційній майстерні. Заняття це — не з дешевих. Усі придбання оплачував за власний кошт. І я дуже вдячний дружині Антоніні, що не дорікала за такі витрати грошей з сімейного бюджету.
Вінницька область.
Фото автора.
