За задумом автора картини, харківського художника Олександра Брітцева та активістів громадських організацій «Сила ідей» і «Авдіївка. Платформа спільних дій», за ініціативою яких у рамках конкурсу «Перетворимо Авдіївку разом!» і створено мурал, козак Мамай стане охоронцем і захисником міста, яке сьомий рік живе на лінії фронту.

Козак Мамай був одним з найулюбленіших персонажів українського народного мистецтва — його малювали не лише у вигляді станкової картини, а й на стінах і дверях, на посуді, скринях, дереворитах, «листках, які дешевим друком розходилися по всій Україні», і навіть вуликах.

Як зазначає дослідник культурного феномена лицаря з бандурою Станіслав Бушак, ще у XIX столітті картини із його зображенням були поширені серед різних верств населення на всій території українського етнічного розселення.
У 1913 році етнограф і дослідник українського народного мистецтва Данило Щербаківський писав: «Народ і досі любить цю картину, і кохається в ній, і малює її; єсть села, особливо на Полтавщині, де можна побачити десятки сучасних копій «Мамая», під час недотепних, але в більшості інтересних, які будять в думках пам’ять про колишнє минуле».

«Така популярність Мамаїв, особливо на землях колишньої Гетьманщини, Запорожжя, а також на правобережній Київщині та Черкащині, у тому числі серед поселенців Кубані, Дону, Сибіру і Далекого Сходу, вражала дослідників цих творів», — пише Станіслав Бушак.

Картини із зображенням козака Мамая прикрашали не лише селянські хати, а й маєтки козацької старшини — переяславського полковника Семена Сулими, гетьмана Павла Скоропадського, який, згадуючи свої дитячі роки, проведені в селі Тростянець на Чернігівщині, зазначав, що «в домі всюди висіли портрети гетьманів та різноманітних політичних та культурних діячів України, було кілька старовинних зображень Мамая».

Ці картини були і в зібраннях відомого колекціонера та мецената Василя Тарновського, згідно із заповітом якого у 1902 році на основі його колекції було відкрито Музей українських старожитностей Чернігівського губернського земства, що у 1923—1925 роках увійшов до складу Чернігівського історичного музею (у 1991-му закладу присвоєно ім’я фундатора колекції та друга Тараса Шевченка і Дмитра Яворницького); у колекції Григорія Галагана, представника відомого козацько-дворянського роду, українофіла і мецената.

Козака Мамая, в образі якого, на думку дослідника Олександра Найденка, закодовано архетип «воїна — сонячного божества, воїна-героя, богатиря, воїна-ватажка, воїна — сакрального предка, воїна-козака», малювали не лише народні, а й професійні художники, серед яких Тарас Шевченко й Ілля Рєпін, Сергій Васильківський, Георгій Нарбут, Валентин Задорожний, Феодосій Гуменюк.

Дослідник, виходячи з концепції існування величної системи української праміфології, зазначав, що в народному живописі «відображено найхарактерніші риси українського менталітету», а сама «українська народна картина щодо основних її сюжетних і образних факторів також сягає доісторичних обрядово-міфологічних глибин, має витоки у давньому родовому переказі».

Відомий український художник і дослідник образотворчого мистецтва Кость Костенко у статті, надрукованій у роки громадянської війни у харківському журналі «Творчество», відзначав високі мистецькі якості Мамаїв і порівнював колорит цих зображень із шедеврами венеціанської школи живопису доби Ренесансу, що належать до вершин світового мистецтва.

У добу козаччини дослідники фіксують низку реальних козаків Мамаїв, а зображення лицаря з бандурою подекуди трактувалося як своєрідний портрет одного з них. У давній Україні це прізвище було досить поширеним, зустрічаються Мамаї і в «Реєстрі усього Війська Запорозького після Зборівського договору» 1649 року та в архіві коша Нової Запорозької Січі, в «Архиве Юго-Западной России».

16 липня 1848 року Пантелеймон Куліш у листі до фольклориста і видавця Осипа Бодянського про гайдамаку Мамая писав: «Ляхи зовуть його в своїх книжках козаком Мамаєм».

Зображувався лицар обов’язково з вірним другом — конем та бандурою, що була невід’ємною частиною козацького життя і яку брали в дорогу та у бойові походи. Як і кобзарі, сліпі Гомери України, співав козак Мамай про битви, освячені кров’ю героїв, славних побратимів, долю народу, який віками захищався від орд зайд. І в цьому теж вияв українського національного характеру.

Фото з відкритих джерел.