На подвір’ї у майстрині побачив безліч плетених виробів з лози: кошики, вази, колиски, гойдалки, валізи, меблі, іграшки та стільки всього іншого, що можна сміливо й краєзнавчий музей створювати.

— Звідки у вас це захоплення? — цікавлюся в Марії Іванівни.

— Я родом із села Букового Виноградівського району Закарпатської області, — відповідає 47-літня майстриня. — У нашій родині лозоплетінням займався все своє життя мій батько Іван Іванович, від якого «заразилася» ще з дитячих років цим заняттям і я. Він часто їздив на заробітки, а у вільний час плів різні речі із лози, навчаючи нас. Раніше я також їздила на заробітки до Одеси, Херсона, де збирала з бригадою врожай, але коли почалися проблеми зі здоров’ям, змушена була повернутися до знайомого заняття.

— Розкажіть про ремесло...

— Кажуть, що плетіння з лози є одним із найстаріших ремесел, що передувало гончарному мистецтву. Для плетіння я використовую різні матеріали. Найчастіше — це лоза верби, але іноді для створення декоративних елементів додаю стебла очерету, ситника, рогози, липове лико, ротанг, ліщину й дерен. А вербова кора використовується для виготовлення обручів.

— Хто вам стільки лози заготовляє?

— Надійний помічник у цій справі — мій чоловік Ландор Миколайович, угорець за національністю. Він знає, куди і коли найкраще ходити по лозу. До речі, він також непогано вміє плести. А я берусь за це заняття, коли випадає вільна хвилина, бо тримаємо господарство, город, є діти й онуки.

Матеріал для плетіння знайти досить легко. Верби-чагарники часто ростуть по берегах річок, озер, на заболочених місцях, у парках. Дуже зручно заготовлювати матеріал там, де постійно проводять планову обрізку дерев і чагарників: під високовольтними лініями, поблизу залізниць.

В осінньо-зимовий період матеріал заготовляємо після опадання листя, з кінця жовтня до квітня. Зібраний у цей час прут досягає потрібної стиглості й рівномірного здерев’яніння: деревина ще пружна, але вже еластична і міцна, а значить, придатна для плетіння. Для легшого зняття кори лозу треба проварити. Напередодні осінньо-польових робіт люди замовляють у нас кошики, яких ми за місяць можемо сплести до 100 штук, іноді виходило й до 400 за місяць! На зиму заготовляємо лозу пачками по 100 кілограмів. На одну корзину треба приблизно 100 двометрових лозин. Один кошик без особливих узорів та прикрас можу сплести приблизно за півгодини-годину. Служать вони в господарстві довго й надійно.

Пам’ятаю, коли мешкали у Видиборі 17 років тому, треба було якось заробляти на прожиття, бо були малі діти, то я плела людям кошики, які й досі їм служать.

— Які інструменти використовуєте?

— Мені ніяких особливих інструментів не потрібно. Тільки ніж, дошка-підставка, інколи — плоскогубці, шило й кусачки.

Окрім лозоплетіння Марії Іванівні до душі вишивання і плетіння, раніше любила співати. Згадує, що до вишивання її заохотила мама Марія Василівна.

Має Марія Іванівна двох доньок — Аліну, котра живе у столиці, та Раду, яка мешкає з нею в селі. Своїм головним правилом вважає жити для добробуту своєї родини, дітей та онуків. А у роботі майстриня керується батьківською настановою: «Без діла слабіє сила».

Житомирська область.

Фото автора.