Цим дітям ще байдуже до адмінреформи, їм потрібні любов, турбота, увага...

Після адміністративного реформування в Бобринецькому районі діятиме дві ОТГ — Кетрисанівська сільська з сімома десятками сіл(!), площею території понад тисячу триста квадратних кілометрів і населенням понад тринадцять тисяч мешканців та Бобринецька міська з колишнім райцентром і менш ніж десятком сіл навколо... До цього готувалися, але паралельно влада обговорювала варіанти: «один район — одна громада», три ОТГ тощо, тож за фактом мапа Бобринеччини виглядає доволі несподівано. Приміром, у Червонопіллі ще рік тому не знали напевне, де буде їхня найближча «управа». Тепер же відомо, що адмінцентр абсолютно всіх населених пунктів, розташованих вздовж траси Н14 від межі з Миколаївською областю і аж до Златопілля, — Кетрисанівка.

Благочинність не має кордонів

Сьогодні можна починати апріорі конфліктну дискусію з приводу того, хто і як «ділив» земельний ресурс районів і як тепер розподілятимуться бюджетні навантаження на громади, що мають і далі утримувати колишню ЦРЛ, клуби, музеї, художні та спортивні школи тощо. Але краще зупинимося на очевидному: адмінреформа стала тим «криголамом свідомості», який пройшовся по стереотипах нашого «гніздового» уявлення про місце, де живемо. Асоціативне мислення будувало свій архітектурний план так: оця «велика кімната» — райцентр, а цей «коридор повз кухню» — не просто дорога до дверей і виходу на міжсходову клітку, а справжній автошлях на Кропивницький. А цей «закапелочок» — наше село. Хіба може бути інакше?! Виявляється, може...

«Я думаю, що в пошуках свого місця на новій адміністративній мапі, в нових бюджетних взаєминах кожній маленькій громаді треба згадати, де мешкають реальні господарі та господарники, від яких залежить майбутнє конкретного населеного пункту», — каже директор Червонопільської школи Людмила Галиш.

І справді, що таке дім, тобто територія відповідальності для фермера — першого підприємця на селі? Думається, це не кімната, де лежить капелюх, а поле, де росте хазяйська пшениця, двір, де стоїть комбайн, склад із садивним матеріалом...

Приміром, один із найбільших тутешніх орендарів Микола Пелеш допомагав районній лікарні збирати гроші на боротьбу з коронавірусом (переказав четверту частину від усіх коштів, що надійшли до відповідного фонду), а Кетрисанівській церкві допоміг купити вікна, двері, іконостас. До того ж гадки не маючи, що колись церква буде «приписана» до тої ж ОТГ, що й Червонопілля, а Бобринець стане центром іншої громади.

«А ми донедавна не знали, яка школа стане опорною для нашої, — каже директор закладу, де навчається 39 учнів, при тому, що до 7-го і 9-го школярів не набрали. — Але не сумніваємося, що за будь-якої ситуації Микола Йосипович допоможе нам організувати для дітей комфортні умови... Він завжди допомагає. Я навіть не скажу напевне, якою загальною сумою обраховується ця благочинність: меблева стінка для 4-го класу, м’ячі, принтери тощо (це з останніх подарунків. — Авт.). А якщо потрібні фахівці — будівельники, слюсарі... — Пелеш просто направляє їх до нас, а потім сам розраховується. Крім того, обробляє шкільні присадибні десять гектарів орної землі. За ті гроші ми завжди можемо купити, наприклад, нові штори, фарбу...»

Рішення приймати нікому

Контора СТОВ «Червонопілля» розміщена буквально через двір від школи. До того ж хвіртка між офісом і спортивним майданчиком ніколи не зачиняється. Думається, уже саме розташування цих знакових для села об’єктів зобов’язує до співпраці.

«Сьогоднішні школярі — завтрашній інтелект села, — зауважує Микола Пелеш і тим самим пояснює свою небайдужість до проблем закладу, що стоїть за парканом. — Не таємниця, що нині в селах катастрофічно бракує людей, які готові, вміють приймати відповідальні рішення... Поясню. Приміром, працює у нас у селі млин — малорентабельне переробне підприємство. Якби не мій брат з його умінням планувати виробництво, враховувати комерційні ризики, працівникам господарства, місцевим жителям доводилося б, як і раніше, возити зерно, щоб змолоти, за десятки кілометрів, витрачати час і пальне. А мої колеги-фермери уже сьогодні відчувають кадрові проблеми — бракує навіть не менеджерів, а механізаторів, комбайнерів. Якщо з училища випускається спеціаліст, який вміє не лише в телефоні гратися, він сезон чи два попрацює в полі... та й збирається в Польщу. Сучасний комбайнер — це вчорашній розумній учень, він повинен знати комп’ютер.

...Щодо адмінреформи, яку, звісно ж, впроваджувати не реформаторам із Києва, а місцевій еліті, бачення Пелеша таке: «Треба щоб ОТГ чітко домовилися — як утримувати бюджетні заклади районного (за нинішнім поділом) рівня.

Насамперед — лікарню. Я про те, що з банальним апендицитом людину можна живою не довезти до Бобринця. Вже не кажу про Кропивницький (понад 70 км. — Авт.), де невдовзі буде наш райцентр і наша центральна лікарня. Не знаю, як ОТГ ділитимуть фінансові навантаження, — може, виходячи з кількості мешканців...»

Чия проблема — екологія?

Приємно, що навіть після неврожайного на зернові року деякі керівники переймаються «супутніми» справами, які не дають прибутку, принаймні миттєвого. Той само Пелеш не лише допомагає школі, лікарні, а й... чистить ставок (на знімку).

«До карантину я побував на історичній батьківщині, в Словаччині, — ділиться враженнями Микола Йосипович. — З вікна автомобіля бачив, як масово словаки взялися за розчищення, аерацію своїх водойм. Там діє відповідна державна програма. Я нарахував два десятки таких об’єктів. Йдеться про колосальні капіталовкладення в екологію... Одне слово, захотілося мені й самому долучитися до цієї благородної справи. Тим більше, що місцеву водойму ніхто не чистив років сорок».

А земснаряд, який поглиблює дно і випускає на волю пригнічені джерела, належить підприємству з Бобринця. Його керівник — нинішній переможець на виборах голови тамтешньої ОТГ Леонід Кравченко.

«Почистити русла наших водойм — значить, оздоровити всю місцеву екологію, — каже Леонід Григорович. У світі катастрофічно бракує води, а в нас вона є. Приміром, для Бобринця якість питної води в Сугоклеї — проблема номер один.

Цвітіння водоростей, замуленість, каламутність — це ж від того, що джерела задихаються, береги гниють. А це безпосередньо впливає на загальний рівень ґрунтових вод в місті і навколишніх селах».

Хочеться вірити, що фермери, депутати, громада (Бобринецька, Кетрисанівська, сотні інших...) усвідомлять масштаб проблем і знаходитимуть точки співпраці, напрями спільного розвитку. Бо нам часто бракує не питної води, як Ізраїлю чи Єгипту, а дечого іншого — громадянської свідомості й відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Кіровоградська область.

Фото Івана КОРЗУНА.