Звичайний учнівський зошит, у який Лаврін Нечипоренко, мешканець Боярки, що на Київщині, записував свої спогади про страшні 1932—1933 роки, коли мільйони українців сталінський режим виморив штучним голодом, стане одним з головних, найпромовистіших експонатів Національного музею Голодомору-геноциду. Дослідникам напередодні роковин трагедії історичний документ передали Олександр Нечипоренко, син автора щоденника, та Марія Кириленко, донька дисидента та ще одного свідка злочину влади проти народу.

Щоденник в архівах КДБ знайшов політолог і краєзнавець Андрій Ковальов.

«У 1960-х роках учитель з Боярки Лаврін Нечипоренко в простому шкільному зошиті записав свої спогади про пережитий Голодомор-геноцид на рідній Житомирщині. Свій твір він назвав «33-й рік». Очевидно, що в Радянському Союзі він не міг його опублікувати. Разом з колегою Іваном Коваленком вони вирішили розповсюдити цей твір самвидавом. Ця справа була ризикованою, адже загрожувала видавцям репресіями та термінами в радянських концтаборах. Певний час зошит зі спогадами зберігався в Івана Коваленка. Він мав завершити його редагування і набрати його на друкарській машинці. Із 1961 року КҐБ розпочав стеження за Іваном Коваленком, а у 1972-му його арештували «за виготовлення і розповсюдження антирадянських матеріалів». Коваленко відсидів у радянських концтаборах п’ять років. Усі рукописи з будинку Коваленка було конфісковано, а з ними і зошит Нечипоренка. Щоденник дивом зберігся в архіві КҐБ», — написав на своїй сторінці у Фейсбуці Андрій Ковальов.

У 1996 році Служба безпеки України повернула конфісковані КДБ рукописи Івану Коваленку, зокрема і записи Лавріна Нечипоренка. Увесь цей час зошит зберігався в родині дисидента.

Андрій Ковальов наголошує, що в записнику 96 сторінок. «Це не щоденник, а талановито написаний роман, утім, з документальною точністю Лаврін розповідає про свої спогади, про те, що особисто побачив на змореній голодом Житомирщині, а також спогади своєї матері».

23 листопада в Музеї Голодомору родичі Івана Коваленка передали зошит «33-й рік» родичам Лавріна Нечипоренка, а ті — дослідникам (на знімку).

Олеся Стасюк, генеральна директорка Національного музею Голодомору-геноциду, зазначає, що цією акцією заклад розпочинає масовий збір свідчень, реліквій, світлин родин, яких не оминув Голодомор 1932—1933 років. Згодом вони стануть основою експозиції другої черги музею, яку наразі будують і відкриття якої заплановано на 2023-й. «Звертаюся до всіх українців: якщо маєте такі речі, передавайте до музею, давайте разом творити національний музей. Радянські міфи про неврожай, засуху треба відкидати та дивитися своїми очима на історію України», — каже Олеся Стасюк.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.