У «білому» будиночку, в якому Леся Українка написала багато своїх геніальних творів, зберігаються і меморіальні речі родини Косачів.



Завідувачка музею Ольга Бойко вірить, що вже наступного року в Колодяжне прийдуть реставратори.
 


З фасаду «білого» будиночка цієї пошкодженої стіни не видно.

Вперше з часу будівництва у Лесин «білий» і батьківський «сірий» будиночки проведуть електрику... вимушено. Чекають тут і на реставраторів, художників, майстрів паркового будівництва.

До Літературно-меморіального музею Лесі Українки разом із колодяжненським сільським головою Віталієм Кашиком завітали холодного листопадового дня, коли осінь уже всерйоз готувалася поступитися місцем зимі. Яскраве, надто рідкісне для цієї похмурої пори, сонце гріло мало, а рвучкий вітер пробирав до кісток. Тож із задоволенням прийняли пропозицію завідувачки музею Ольги Бойко зайти в Лесин «білий» будиночок.

Збудували його в 1890 році. Покоївка родини Косачів Варвара Дмитрук (1872—1964) так розповідала про цю подію: «Пригадую, як закладали домик. Це було навесні, в травні, бо саме розвивалися дерева. В садку, недалеко від великих будинків, лежав матеріал, була викопана глибока яма. Всі знали, для чого це готується. І от одного ранку у двір прийшли майстри, музиканти з Любитова. Петро Антонович виніс відро горілки і став причащати та примовляти: «Пийте, люди, та веселіться, грайте, щоб домик цей був веселим і той, хто в ньому буде мешкати». Поклали перші камені, окропили їх горілкою. А десь за два тижні домик був готовий».

Звичайно, Варка, як звали покоївку, в датах припустилася деяких неточностей. Адже хоч будиночок і невеликий, але потрібно було залити під нього фундамент, дати йому трохи вистоятися, змурувати льох... Як писав 4 вересня в листі до матері Лесин старший брат Михайло, «поставили крокви на хаті і на самому вершечку квітку зацвіли: себто прибили гілку акації і букет квіток ну, і, звичайно, майстри пригощалися».

Від того часу минуло рівно 130 років. За цей час будиночок кілька разів ремонтували. Вперше у 1949-му, коли збиралися відкривати в ньому музей. Тоді будиночок пересипали, тобто розібрали і по-новому склали, замінивши струхлявілі бруси.

Але час бере своє. Дається взнаки і волога місцевість, на якій розташоване родинне обійстя Косачів. Кілька років тому, проводячи дренаж, аби осушити підвал Лесиного будиночка, працівники Ковельського управління водного господарства натрапили на труби старої, ще часів Косачів, осушувальної системи. Її керамічні труби теж виставлені для огляду.

Як розповіла Ольга Бойко, до відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки передбачалося провести в Лесиному «білому» і в «сірому» батьківському будиночку (1896 рік) ремонтно-реставраційні роботи. Вже зараз зрозуміло, що до ювілею їх не встигнуть виконати. А нагальна потреба у них є. Досить сказати, що обидва будиночки вже другий рік не опалюються. Потрібно перекласти грубки, які майже зовсім не гріли, а все тепло йшло в комин. Є зауваження відповідних структур і до системи газопостачання. Аби знову не залишитися на зиму без тепла, в будиночки підводять силову лінію і приблизно на початку грудня встановлять електроконвектори. Потрібно замінити підлогу, відреставрувати гонтову покрівлю даху, зміцнити стіни. В одному місці на «білому» будиночку обсипалася штукатурка. Видно, що окремі бруси теж доведеться замінити. Дивує товщина стін. Надто вже вони тонкі. Складається враження, що зводили будиночок лише на теплу пору року.

Серед ювілейних заходів передбачено також проведення наукової конференції. Завідувачка музею Ольга Бойко також розповіла про деякі передбачені зміни в експозиції. Планується її дещо осучаснити. Оновиться і парк. Там мають висадити молоді деревця, прокласти доріжки, облаштувати освітлення, встановити лавки, облагородити став. Водойма, до речі, проточна. Став цікавий ще й тим, що у ньому любив ловити рибу і раків Іван Франко, який у 1891 році разом із дружиною, синами Андрієм, Тарасом і Петром гостював у Косачів.

Не слід забувати і про урочище Нечимне, перебування в якому влітку 1884 року надихнуло згодом Лесю Українку до написання драми-феєрії «Лісова пісня». Насамперед слід очистити утаємничине лісове озеро, яке майже висохло і потребує людської допомоги.

Потрібно зазначити: попри те, що останній серйозний ремонт у музеї проводився в 2001 році, до приїзду тодішнього Президента Леоніда Кучми, його будівлі доглянуті. Силами самих музейників тут проводилися дрібні ремонти, все підфарбовувалося, підчищалося, підмазувалося. Але безжалісний час вимагає серйознішого підходу до збереження музею. Тож сподіватимемося, що в державі все-таки віднайдуться необхідні 10—11 мільйонів гривень для проведення ремонтно-реставраційних робіт у Колодяжному. Це потрібно, щоб і наші нащадки могли приїздити сюди, аби вклонитися пам’яті Лесі Українки, її батьків, братів і сестер. Родина Косачів заслуговує на більшу увагу.

Колодяжне
Ковельського району
Волинської області.

Фото автора.