Історія і міфи цивілізацій: Європа & Азія

Але обидві частини цього суперконтиненту зовсім невипадково носять імена жінок. 

Європа, за міфами, була дочкою фінікійського царя Фенікса. А Азія, за міфами, – дружина відомого античного героя Прометея. Їх обох поєднувала рідна українська земля…

Мал. 1. Мапа античного світу. Чорноморсько-Каспійський регіон (Лондон, 1770).

*   *   *

Усі знають, що Київ – столиця України. В Україні розташований географічний центр Європи. Це – село Ділове Рахівського району Закарпатської області. Там стоїть відповідний геодезичний знак, який у 1887 році встановив Віденський військово-географічний інститут Австро-Угорщини, яка тоді окуповувала Закарпаття. 

Правду кажучи, на географічний центр Європи претендують також Польща і Словаччина, але експерти кажуть, що віденські географи мали кращу методологію обчислення…

За даними міжнародної статистики в Європі проживають 745 мільйонів людей. Понад дві третини європейців (69 відсотків) – жителі Євросоюзу.

Сучасна географія проводить кордони Європи так:

• на півночі – по Північному Льодовитому океану;
• на заході – по Атлантичному океану;
• на півдні – по Середземному, Егейському, Мармуровому та Чорному морях;
• на сході – по Уральських горах, річці Емба до Каспійського моря та гір Кавказу. 

Але так було не завжди. І в цьому зв’язку нам варто звернутися до історичних і міфологічних джерел часів античної доби, щоб розібратися, де саме розташована Європа і де вона межує з Азією?..

Загалом назва «Європа» як частина світу відсутня в найдавніших античних джерелах. Її немає, наприклад, у Гомера, який написав у VIII столітті до н.е. гімн Аполлону Піфійському. Географічне поняття «Європа» вперше згадується лише в VI столітті до н.е. у книжці «Опис Землі» у Гекатея Мілетського. У нього Європа – це Північна Еллада.

Якщо взяти до уваги, що Середземноморська Еллада розташована на півдні Європи, за свідченням голови Одеського археологічного товариства Сергія Охотникова, Північна Еллада – це територія сучасної України! Відомий український археолог, який розкопував храм Ахілла на острові Зміїний, стверджує;

«Це пов’язано якраз із дорійською навалою. Тому що Грецію свого часу судячи з археологічних даних, наприкінці другого тисячоліття до н.е. захопила навала якихось племен, які прийшли з півночі. Північ від Греції – це наша територія. Саме з наших земель і прийшла ця навала. Їх називали лелегами, пелазгами тощо».

Дорійська колонізація регіону Середземного моря здійснювалася під керівництвом царської династії Гераклідів, яка в античну добу правила в Українському Криму (мал. 1). Історичні джерела свідчать, що в південно-західній частині Кримського півострова в античні часи існувала скіфо-еллінська держава Гераклея. Її столицею було місто Херсонес, нині – Севастополь, тимчасово окупований російськими нацистами.

Нагадаємо, що засновник династії Гераклідів – Геракл, який вважається прабатьком скіфів/аріїв і спартанців/дорійців, народився і похований поблизу давньоукраїнського міста Пантикапей. Це античне місто згодом було перейменовано на Боспор – столицю скіфо-еллінського Боспорського царства. Нині – це місто Керч, тимчасово окуповане російськими нацистами.

Зі школи ми знаємо популярний еллінський міф про Європу. Він розповідає, що верховному богу Зевсу сподобалася дочка фінікійського царя Фенікса, яку звали Європа.

Зевс (з поганими намірами) перетворився на білого бика-тавра, викрав красуню-принцесу і перевіз її морем на острів Крит. Там він зробив Європу своєю коханкою, яка народила йому трьох дітей. Покористувавшись Європою, Зевс передав її критському царю Астеріону.

Критському царю, який був бездітним, після одруження з «колишньою» пана Зевса було наказано передати владу над островом дітям причорноморської принцеси Європи. Така ось цікава міфо-історія, дешифрувавши яку, ми можемо зробити такі висновки.

Племена Трипільської цивілізації України (які жили 5--3 тисячоліть до н.е.) шанували бога Зевса. Його символом вважався бик-тавр, на честь якого південь України і був названий Тавридою.

Перекочувавши на південь України, трипільські племена змішалися з місцевими фінікійськими племенами і далі попрямували в регіон Середземного моря. Таким ось чином у 3 тисячолітті до н.е. на острові Крит і зародилася Крито-Мікенська цивілізація, яку археологи вважають дочірньою по відношенню до Трипільської цивілізації України.

Частина світу, що зветься «Європа», ще у XVIII столітті зображувалася у прив’язці до українських земель. Зверніть увагу на карту, надруковану в Лондоні у 1770 році. Вона називає  Чорне море Понтом Евксінським, а Античну Україну ЄВРОПОЮ.

Подивиться також на карту античного світу, яка була надрукована через два десятиліття після того в Парижі – у 1792 році (мал. 2 ). Вона теж називає Чорне море  Понтом Евксінським, а територію України ЄВРОПОЮ.

Мал. 2. Мапа античного світу. Чорноморсько-Каспійський регіон (Париж, 1792). 

Зрозуміло, все це не може бути випадковістю, оскільки те, що нині називається «Європою», в античні часи і в період Середньовіччя іменувалося «Кельтикою». Подивіться на карту, датовану 1595 роком, з архіву канцелярії Брабантського герцогства Нідерландів! Тогочасна Європа тут називається CELTICAM VETEREM (мал. 3).

Чому так? Археологи вам популярно розкажуть, що в III столітті до н.е. землі Західної та Центральної Європи контролювалися кельтами і простягалися на 3300 кілометрів із заходу на схід – аж до Малої Азії. У цей само час територія України називалася ЄВРОПОЮ.

Мал. 3. Карта античного світу. Європа – колишня Кельтика (Нідерланди, Брабант, 1595).

Антична міфологія переконує нас, що назва «Євро́па» походить від імені принцеси Європи, яка була дочкою фінікійського царя Фенікса. Існує версія, що її ім’я перекладається як «захід».

Між іншим, слово «Європа» має таке саме східне походження, як і слово «Азія».

На картах скіфо-елінського Парфянського царства, яке активно воювало з Великою Романією, вже в ІІІ столітті до н.е. існувало місто з назвою Дура-Европос (сучасна Сирія), яке багато разів переходило з рук у руки (мал. 4)

Мал. 4. Сучасний дорожній знак у Сирії «Дура-Европос».

Отже, виходить, що слово «Європа» первісно вживалося по відношенню до Античної України, де жили скіфи-дорійці, які заснували місто Мілет (звідки походив Гекатей Мілетський, який уперше і згадав слово «Європа»). 

Скіфи-дорійці заснували також славетну Спарту, кримський Херсонес і малоазійський Візантій, який згодом стане Константинополем/Істамбулом.

Досліджуючи стародавні карти, важко не помітити, що після фальсифікації Всесвітньої історії ідеологами Священної Римської імперії германської нації на європейських картах (на певний період) зникає навіть і назва така – «Європа».

Вгадайте з трьох разів, чому? Уся справа в тому, що історикам Першого германського рейху треба було «зачистити» Всесвітню історію від будь-яких згадок про тисячолітню Українську цивілізацію, яка на той час втратила свою державність.

Германські історики зробили таку собі паузу і трохи згодом забрали назву «Європа» собі. Пізніше так само зроблять росіяни, які вкрадуть у нас назву «Русь», яка абсолютно не пов'язана з назвою їхньою злодійкуватої держави «Росії».

Отже, судячи з достовірних історичних і картографічних джерел, в античні часи Україну називали ЄВРОПОЮ. До неї, зокрема, входили ЕЛЛАДА (Крим і Кубань) та ФІНІКІЯ (Тір/Білгород-Дністровський і Одеса).  

Ось що писав «батько історії» Геродот (V століття до н.е.), прив’язуючи ЄВРОПУ до басейну річки Дністер. 

«…Річка Істр бере свій початок у країні кельтів,.. тече через усю ЄВРОПУ і вливається в море – Понт Евксін у тій частині, де розташована Істрія…» 

Тут варто зауважити, що кельти – це західні скіфи. Річка Істр – це антична назва нижньої течії річки Дунай, яка протікає, зокрема, і через українську територію. Ця українська територія в пана Геродота і є Європою.

Ромейський історик Амміан Марселін (IV століття н.е.) також ототожнював Європу з Україною:

«…Танаїс (це антична назва річки Дон)… тече широкими улоговинами і, відокремлюючи Азію від Європи, зникає в Меотійських болотах…».

Меотійські болота – це сучасне Азовське море, яке, за свідченням Амміана Марселіна, відокремлювало Азію від Європи. У цьому зв'язку постає кілька запитань: «А хто ж вкрав у нас ЄВРОПУ і ЕЛЛАДУ? Навіщо був створений міф про «грецьку колонізацію» Південної України псевдоеллінами із Середземного моря?

І що саме відбувалося в ті часи на островах Середземного моря, які в XIX столітті германські історики назвуть «Грецією»?

Історики Священної римської імперії германської нації, змагаючись в ідеологічному двобої з істориками Османської імперії, свідомо фальсифікували історію Європи, Еллади і Фінікії. 

Спочатку вони приписали Грецькій Елладі всі здобутки античної Української Еллади. Потім написали, що грецька цивілізація нібито перетворилася в так звану греко-римську цивілізацію. 

Остання начебто породила Священну римську імперію германської нації, яка (до речі) нагадувала за своєю аморфною структурою сучасну (конфедеративну за політичною типологією) структуру Європейського Союзу.

Насправді Грецька Еллада була блідою копією Української, Причорноморської Еллади, яку століттями створювали праукраїнські племена пелазгів/лелегів, теукрів/троянців, сумерів/кімерів і спартанців/дорійців. 

Причорноморська Еллада проіснувала понад 110 років: із VII століття до н.е. до IV століття н.е.

На античних картах Україна має назву ЄВРОПА. До її складу входять ЕЛЛАДА і ФІНІКІЯ. Західна і Південна Європа в цей cамо час мають назву КЕЛЬТИКА.

У XVI--XVII століттях германські історики крадуть у нас назву ЄВРОПА і приписують її собі. Крадуть також назву ЕЛЛАДА і приписують її псевдоЕЛЛАДІ – Греції.

Українську ФІНІКІЮ переміщують з Одеської області в район Сирії і Лівану. Столицею нової ФІНІКІЇ оголошують ханаанське місто Тір, назва якого дивним чином збігається з назвою українського міста Тіра. Нині це древнє місто називається Білгород-Дністровський, а в VII столітті до н.е., за свідченням Геродота і Плінія, воно називалося  Офіузи.

Якщо географічний центр Європи розташовується в Україні, то географічний центр Азії – в Китаї. Це місто Юнгфен Сіньцзян-Уйгурського автономного району КНР. Утім, варто зазначити, що на географічний центр Азії також претендують Казахстан і Тува, тимчасово окупована Росією.

Як стверджує професор Ян Цзянсінь із Ланчжоуського університету КНР (мал. 5), через Сінцзян-Уйгурський автономний район проходив північний маршрут Великого шовкового шляху по лінії: Китай--Україна--Західна Європа: 

«На території Центральної та Західної Азії розрізняють три маршрути в Європу. Південний – через Пакистан і Афганістан. Середній – через Ташкент і Самарканд. Північний проходив через північну частину Каспійського моря і північну частину Чорного моря».

Мал. 5. Професор Ян Цзяньсінь (Китай) і професор Валерій Бебик (Україна) на тлі карти Великого Шовкового шляху (2017).

Міжнародна статистика свідчить, що в Азії проживають понад 4,7 мільярда людей. Найбільшими країнами Азії є Китай та Індія. У цих країнах проживає дві третини населення Азії. Далі в азійському рейтингу населення ідуть Індонезія, Пакистан, Японія, Філіппіни, В’єтнам, Туреччина і Таїланд.

Загалом в азійській частині планети, яка дуже строката в етнічному і релігійному плані, проживає дві третини населення планети. Дві найбільші за населенням країни світу – Китай та Індія, які локалізовані в Азії. 

Азія – найбільша за територією частина світу, яка займає 30 відсотків суходолу планети. Тут розміщується не лише найвища точка планети – гора Джомолунгма (8848 метрів).

Тривалий час вважалося, що найнижча точка планети теж перебуває в Азії – в районі Мертвого моря – і становить  417 метрів нижче рівня Світового океану. 

Насправді Мертве море – зовсім і не море. Це солоне озеро, куди впадає біблійна річка Йордан. А найглибша точка планети перебуває в каньйоні, який заповнений льодом і розташований в Антарктиді на глибині 3,5 кілометра.

Добре, що в Антарктиді живуть мало людей. Але загалом понад 10 відсотків населення планети живе в зоні ризику, оскільки проживає на висоті менш як 10 метрів від рівня Світового океану (ще кажуть – рівня моря). Чимало таких людей проживають і в Азії.

Якщо з найглибшими географічними точками планети вчені ще мають дискусії, то з найбільшим нагір’ям планети все ясно. Найбільше нагір’я планети – це Тибетське нагір’я, яке з усіх боків оточено потужними гірськими хребтами. На півдні воно межує з Гімалайськими горами, на півночі – з басейном річки Тарим, на північному сході – з пустелею Гобі, на заході – з горами Каракоруму.

Найвище на земній кулі озеро Арпорт-Цо теж розташоване в Тибеті – на висоті 5465 метрів вище рівня Світового океану. Тибетське нагір’я – найбільше на планеті, це два мільйона квадратних кілометрів, тут розташована найвища гора планети – Джомолунгма. Її висота вісім тисяч вісімсот сорок чотири метри над рівнем моря. Тибет образно називають водокачкою Азії. Тут починають свій шлях величні річки Хуанхе, Янцзи, Інд, Меконг, Брахмапутра. 

Протягом  тисячоліть географічне поняття Азія суттєво змінювалося за своїми обсягом та змістом. 

Перекручена істориками Першого германського рейху Всесвітня історія стверджує, що поняття Європа і Азія виникли в античну епоху, коли безперервні природні кордони у вигляді Середземного, Егейського та Мармурового морів начебто наштовхували фінікійців та греків на протиставлення країн Заходу (Ереб) та Сходу (Асу). 

З часом назва Азії поширилася на південь – на Аравійський півострів та на північ –  на Кавказ та скіфські степи (мал. 6). 

У часи Середньовіччя східною межею Європи з часом вважали дедалі східніші межі: спочатку Дністер, потім Дніпро та Дон. У XVII--XIX століттях проводили кордон по Уральських горах та річці Урал (тодішня назва – Яїк). 

Багато суперечок свого часу викликало питання про те, як проводити кордон між Європою та Азією на Кавказі. Одні вели кордон по Кумо-Маницькій западині, а інші – через гребінь Великого Кавказу.

Мал. 6. Мапа Сарматської і Скіфської Азії (Український Донбас тут названо Сарматською Європою).

Як свідчив Геродот, кордон між Європою і Азією проходив через Дон, Азовське море і Боспор Кімерійський.  

І цей факт кардинально змінює всю так звану Всесвітню історію. Остання ґрунтується на тому, що кордон між Європою та Азією проходить через Боспор Фракійський, який розділяє європейську та азійську частини сучасної Туреччини. 

І це теж одна з фальсифікацій справжньої географії світу!

Узагалі, термін «Асія» має багато змістовних значень. В античній міфології Асія –  дружина Прометея, яка була океанідою, тобто дочкою світової річки – Океану. Проте з античного епосу ми знаємо й чоловіка, якого теж звали  Асія. Він був царем і союзником Трої, засновником якої був троянський цар Теукр.

У ІІІ--ІІ тисячоліттях до н.е. в Малій Азії існувало царство хетів/хатів – Ассува. А в кельтській міфології Аси – покоління молодших богів, яких норвезький автор Сноррі Стурлусон у XIII столітті пов'язував із країною Азією. Звідси й популярне у XVII столітті твердження, що Аси були «Азіатськими імператорами», тобто спадковими вождями-шаманами, що в давнину прийшли з євроазійських степів до території сучасної Європи.

Філологи стверджують, що слово «Азія», або «Асія», має сакральне значення. Вони вважають, що слово áss походить від індоєвропейського слова ansu – «подих, дух, бог» що є спорідненим із санскритським asura та авестанським словом ahura.

Навесні 324 року до н.е., після розгрому Персії, скіфо-еллінський цар Олександр Македонський влаштував пишне свято примирення Сходу і Заходу, під час якого урочисто відсвяткували весілля 9000 еллінів та уродженок Азії. Елінські жерці та зороастрійські маги спільно здійснили врочисті церемонії та молились про те, щоб народи Європи і Азії жили в єдності та злагоді. 

У цьому зв’язку, враховуючи слова Геродота про Азовське море як природний кордон між Європою та Азією, варто звернути увагу на назву Азовського моря. Не виключено, що Азовське море могло в античні часи називатися Азійським морем, хіба ні?.. 

Україна є цивілізаційним і геополітичним центром Євро-Азії. В античні часи «Європою» називали Українське Причорномор’я. Сучасна «Європа» тоді називалася  «Кельтикою». Термін «Азія» теж має українське, точніше санскритське, походження. Воно пов’язано з регіоном Азовського моря, який прагнуть окупувати російські нацисти.

Але ми впевнені, що її величність Історія розставить усі крапки над унікальною українською літерою «ї». І ми обов’язково повернемо всі українські території.  

СЛАВА УКРАЇНІ! 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Бебик В. Тисячолітня Україна: доісторичні цивілізації та глобальні релігійно-політичні доктрини. Київ--Ужгород. 2012. 280 с.

Бондар С., Кралюк П. Біля витоків української мудрості: філософська та релігійна думка народів Північного Причорномор’я VII ст. до н. е. – ІІ ст. н. е. Київ: Світ знань, 2009. 272 c.

Геродот. Історія: в дев'яти книгах / Геродот; Ред. П. П. Толочко ; АН України. Ін-т археології. Київ: Наукова думка, 1993. 575 с. 

Гиндин Л.А., Цымбурский В.Л. Троя и "Пра-Аххиява". Вестник древней истории. 1995. № 3. – Режим доступу: http://annales.info/mal_az/small/praahh.htm

Гиндин Л.А., Цымбурский В.Л. Прагреки в Трое (Междисциплинарный аспект). Вестник древней истории. 1994. № 4. – Режим доступу: http://annales.info/mal_az/troy/pragreki.htm

Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима / Сост. А.А. Нейхарт. Москва: Изд-во «Правда». 1990. 576 с. 

Наливайко С.І. Українська індоаріка. Київ : Євшан-зілля. 2007. 640 с.

Охотников С.Б., Островерхов А.С. Святилище Ахилла на острове Левке (Змеином). Київ: Наукова думка. 1993. 137 с.

Рогозіна З. История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновение Персидской державы: монография. СПб.: Изд. А.Ф. Маркса, 1903. С. 232.

Страбон. ГЕОГРАФИЯ в 17 книгах. Репринтное воспроизведение текста издания 1964 г. М.: «Ладомир», 1994. – Режим доступу: https://www.rulit.me/books/geografiya-read-198330-1.html

Топоров В.Н. К реконструкции «прото-Ахилла». Балканы в контексте Средиземноморья / Вяч.Вс. Иванов и др. (ред). Москва: ИСБ, 1986. С. 25-37.

Христу, Панатиотис; Панастаматис, Катарини. Божества и герои греческой мифологии. Троянская война и Одиссея. Firenze: Bonechi. 1998. 128 c.

Чмихов М. Вісім тисячоліть археологічної космології в Україні. ІндоЄвропа: Космос Древньої України. 1992. № 2-4. С. 66--99.

Шмидт Р.В. Античное предание о дорийском переселении. Вестник древней истории. 1938. № 2. – Режим доступу: http://annales.info/greece/small/preddor.htm

Ferguson, Niall (2012). Civilization: The West and the Rest. London: Penguin Books. 488p.

Minns, E.H. Scythians and Greeks: a survey of ancient history and archaeology on the North coast of Euxine. Camdridge : Univ. Pres, 1913. 720 p.

Page, D.L. History and the Homeric Iliad. Berkeley : University of California Press, 1963. 250 p.

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, професор, лауреат премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності.