О. Савченко-Більський «Гопак».
Свого часу, дізнавшись про створення у Чернігові художнього музею, Олександр Васильович подарував нам більш як 60 графічних робіт. Але вони довго були невідомі для широкого загалу. Аж 2003 року відбулася перша персональна виставка мистця під назвою «Повернення Олександра Савченка-Більського». Бажання дізнатися більше про нашого земляка привело до Франції, де з люб’язної згоди дочки познайомилась з сімейним архівом, численними творами різних напрямків і стилів. А подаровані пані Годійо ще 50 графічних та живописних творів дали змогу зробити кілька великих виставок, де були представлені чудові роботи майстра в модернових стилях Ар Деко, конструктивізму тощо.
Він належав до когорти українських художників-емігрантів, які творили європейську культуру ХХ століття.
Це такі всесвітньо відомі майстри як Михайло Бойчук, Олександр Архипенко, Софія Зарицька, Микола Кричевський, Олекса Грищенко, Василь Хмелюк. І — наш земляк Олександр Савченко-Більський (1900-1991). З його творчістю шанувальники мистецтва вже познайомились на виставках у Чернігові, Одесі, Страсбурзі, Києві та Парижі.
Народився Олександр Васильович Савченко-Більський 6 грудня 1900 року в Олишівці на Чернігівщині і походив із козацько-старшинського роду, що бере свій початок від Сави Більського, шляхтича з Литви, який 1582-го прийшов на Січ.
Батьки художника — Василь Олександрович та Неоніла Іванівна (уроджена Третякова, мати якої Олександра Шрамченко була пов’язана з гетьманською родиною Дорошенків) у 1912 році переїхали до Чернігова. Саме тут усі п’ятеро дітей — чотири доньки і син навчались у гімназії.
Мистецький хист Олександр Васильович отримав, вочевидь, від батька, який був відомим іконописцем.
Пощастило Олександру Савченку-Більському і з учителем — малюванню його навчав випускник Московського училища живопису, скульптури та архітектури, викладач Чернігівського реального училища Микола Тарловський. Під час навчання на живописному відділенні Київського художнього училища відбувся вдалий дебют О. Савченка-Більського на виставці Товариства чернігівських художників наприкінці 1917 року, про що згадано в мемуарах Зіновія Горбовця: «...Попри молодий вік... можна було багато очікувати від цього доброго початку, але, на жаль, про Савченка-Більського, як про художника, нічого не чув і не знаю».
Це не дивно, бо вже у 1919 році він був мобілізований до армії Денікіна. А 1 листопада 1920-го покинув Крим на пароплаві «Саратов» і опинився у Стамбулі».
Трирічне перебування в Туреччині було, мабуть, найважчим періодом у житті майстра. Але ні важке поранення, ні гіркота поразки, ні тяжка праця задля виживання не зломили гордого юнака.
Почуття і переживання вихлюпувались на численні замальовки, портрети тих років, дбайливо збережені автором. Здебільшого це зображення друзів, знайомих, виконаних олівцем на обгортковому папері, які вражають психологічним напруженням, що бринить у кожному штриху, кожній лінії. Малював і на замовлення, заробляючи на хліб, вдосконалюючи свою майстерність, бо не полишав мрії про подальше навчання.
У 1923 році художнику пощастило переїхати до Франції, у Марсель, де його одразу прийняли до місцевої Академії мистецтв. Але через безгрошів’я довелось замість навчання кілька років тяжко працювати — на будівництві, потім на залізниці в Камбре. Зібравши трохи грошей, переїздить до Парижа. Уже у 1925-1926 роках О. Савченко-Більський брав участь у зарубіжних виставках російських художників на Монпарнасі та Пікаділлі, де експонувались його портрети та гравюри. На цей час припадає і створення єдиного у нашій збірці автопортрету мистця (на знімку), виконаного олівцем на папері, це радше ідеальний образ, ніж реальне зображення.
У графіці Олександр Савченко-Більський працював багато і плідно, що спричинилось, мабуть, як його індивідуальним уподобанням, так і впливом «київської школи», зокрема Ф. Кричевського та Г. Нарбута, які сповідували ідею синтетизму та універсалізму в мистецтві.
Відомий дослідник українського мистецтва в зарубіжжі Володимир Попович писав, що протягом багатьох літ О. Савченко-Більський «працює для торговельної графіки, компонує всілякі орнаменти та прикраси впакування люксусових товарів, дорогих пуделок на цукерки чи шоколад, рисує проекти обгорток музичних пластинок, проектує фірмові знаки та реклами».
Зважаючи на це, у творчому доробку нашого видатного земляка представлені цікаві зразки торговельно-промислової графіки: численні фор-ескізи бонбоньєрок для впакування солодощів та інших елітних товарів, такі як «Декоративний мотив», «Квіти», «Натюрморт зі сливами», «Материнство». Був час, зазначає В. Попович, «коли Більський чимало праці вложив для мистецького промислу, проектуючи різні форми скляного посуду, ваз, чарок і т. д., він не лише видумував цілком нові й модерні форми посуду й ваз, а й проектував орнаменти для їхньої декорації. Для шкіряної промисловості Більський виготовляв проекти орнаментів для рельєфного витискування в шкірі (альбоми, обгортки дорогих книжок, жіночі торбинки)».
Ще одним прикладом успішної співпраці українських парижан є діяльність Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), що діяла у Львові протягом 1931—1939 років і з якою Олександр Савченко-Більський також підтримував тісні зв’язки.
Перша виставка АНУМ відбулася у вересні 1931 року у Національному музеї за участі французьких, італійських і бельгійських мистців та української паризької групи. Експонувалося 116 робіт 42 майстрів (8 львів’ян, 12 українських парижан, і 22 іноземці), серед яких фігурували імена А. Модільяні, П. Пікассо, А. Дерена, М. Шагала та інших.
Заслуговують на увагу іконописні твори художника — два іконостаси для українських церков у Франції. Перший створений у 1943 році для собору святого Володимира Великого, що на бульварі Сен-Жермен у Парижі.
Ікони О. Савченка-Більського були перевезені до Італії і досі прикрашають іконостас храму святих Сергія і Вакха та Жировицької Богородиці в Римі. Другий іконостас роботи нашого земляка також зберігся — у місті Шалетт-Везін, за сто кілометрів на південь від Парижа. Там у середині ХХ століття коштом українських емігрантів побудована церква Святого Андрія Первозваного, найдавніший храм з усіх українських православних церков Західної Європи. Парафія святого Андрія Первозваного належить до Української автокефальної православної церкви. Свого часу у цьому містечку була численна українська громада. На міському кладовищі у 70—80-х роках минулого століття перепоховано останки видатних українців з інших регіонів Франції, переважно діячів періоду Української Народної Республіки. Серед них — адмірал Володимир Савченко-Більський (1867—1955), рідний дядько Олександра Савченка-Більського. Він також народився в Олишівці, служив на Чорноморському флоті. У ході Лютневої революції став на позиції українського руху. Навесні 1917 року став командиром українського Севастопольського флотського півекіпажу, капітаном другого рангу. Після утворення УНР проводив українізацію флотських екіпажів у Севастополі та Одесі. У грудні 1917 року був призначений Директором департаменту українського морського міністерства в Києві і доклав багато зусиль для розбудови структур українського флоту. За його ініціативи були засновані гардемаринські школи у Миколаєві, Севастополі, Кам’янці-Подільському. У 1919 році став контр-адміралом, а з травня 1920-го — командувачем Чорноморського флоту. Після поразки УНР переїхав до Франції.
Тепер і дядько-адмірал, і племінник-художник знайшли останній спочинок на кладовищі в Шалетт-Везіні...
На схилі літ, у 1983 році, О. Савченку-Більському пощастило побувати на батьківщині — туристом. Він так і не побачив рідну Олишівку, але саме після цієї поїздки передав більшу частину своїх робіт в Україну до Чернігівського художнього музею.
Говорячи про паризький період життя і творчості Олександра Савченка-Більського, не можна не згадати про його участь у так званій Паризькій групі українських мистців. На фото з сімейного архіву художника, датованого 1930 роком, ми бачимо Савченка-Більського серед українських митців-емігрантів. На фото їх, як апостолів, дванадцятеро.
Зверху на фото — Василь Перебийніс (1896—1966). Навчався у Київському художньому училищі, один з найліпших представників українського модернового колористичного малярства за кордоном.
У другому ряду, дивлячись зліва направо, бачимо Михайла Андрієнка-Нечитайла (1894—1982), художника, сценографа, письменника, який тяжів до кубізму, конструктивізму, творив також і у сюрреалістичній манері.
За ним — Климентій Редько (1897—1956), живописець, навчався у Лаврській іконописній майстерні у Києві. З 1927-го по 1935 рік жив у Парижі.
Далі — Микола Глущенко (1901—1977), випускник Берлінської вищої школи образотворчого мистецтва, який до 1936 року жив і творив за кордоном. Наступним бачимо Василя Ємця (1890—1982), українського кобзаря. У 1913 році заснував у Єкатеринодарі (тепер Краснодар) школу гри на бандурі для нащадків запорізьких козаків. З 1920-го жив у Празі.
Далі — Василь Хмелюк (1903—1986), живописець, поет, який навчався у Краківській академії мистецтв. З 1928-го жив у Парижі, тяжів до експресіонізму.
Олександр Лагутенко — археолог і мистецький критик, жив у Парижі від початку 1920-х років.
Усміхаючись, дивиться на нас Микола Кричевський (1898—1961), представник відомої мистецької родини Кричевських. Живописець, графік, художник театру. З 1929 року жив у Парижі. Його творчий доробок — майже сім тисяч робіт.
Праворуч від Олександра Савченка-Більського бачимо Романа Турина (1900—1979), живописця, який у малярстві наслідував традиції постімпресіонізму, цікавився кінематографом. У 1930-х роках створив кілька документальних фільмів про Гуцульщину.
У нижньому ряду — ще двоє відомих мистців. Це наш земляк з Ніжина, український маляр і драматичний актор Олександр (Олекса) Третяків (1894—1936), який мав сценічний псевдонім Сосницький. Замолоду працював у театрі разом з М. Заньковецькою. Жив у Парижі, був прихильником класичного реалізму.
Поруч з ним, в окулярах, сидить Северин Борачок (1898—1975), живописець, яскравий представник постімпресіонізму, у чиїй майстерні і було зроблено це фото. Виставляв свої твори в Парижі, Женеві, Львові, Мюнхені, Нью-Йорку.
Чернігів.
Фото надані автором.
