А колись, опанувавши свого часу гру на деяких музичних інструментах, понад 10 років відпрацював у музичній школі. Проте життя підготувало музиканту серйозніші іспити — чоловіку випало пізнати і мистецтво війни...
Здобуваючи середню освіту, Михайло займався і в музичній школі. Потім вступив до педагогічного університету імені Володимира Винниченка, на мистецький факультет. Після трьох років стаціонару його запросили на роботу до музичної школи.
Михайло перевівся на заочне відділення і почав працювати викладачем гри на фортепіано, на гітарі та вокалу. Став учасником творчих аматорських колективів, зокрема — двох народних: «Сузір’я» та «Хлібодари».
Але склалося так, що доля внесла свої корективи в його, здавалося б, усталене життя. У країні почалися переміни. Майдан багатьох розділив на прибічників тодішнього режиму і прихильників нового бачення розвитку країни. Михайло прагнув справедливості. Співати в унісон чужим вказівкам він не вмів і не хотів. Тож довелося змінювати власне життя. Деякий час попрацював будівельником — клав кахлі, а потім, у січні 2015-го, пішов на військову службу — підписав короткостроковий контракт до закінчення особливого періоду. Тоді він ще не знав, що цей особливий період стане для нього поворотом долі.
Служба в армії була чимось новим і незвіданим, адже колись, у зв’язку з навчанням, на строкову службу він так і не потрапив. А потім перетнув вікову межу для мобілізації. Але чоловіка це не злякало. Під час короткострокового військового навчання чи, як кажуть, — бойового злагодження, слухаючи на полігоні розповіді «бувалих», часто сам собі ставив запитання: «А як я поводитимуся там, на передовій?»
Службу Михайло розпочав рядовим 57-ї окремої мотопіхотної бригади протитанкового артилерійського дивізіону. Через деякий час став командиром бойової машини батареї протитанкових керованих ракет та потрапив у район бойових дій у сектор С під Горлівкою. З 2 серпня 2015 до кінця січня 2016 року перебував у селищі Зайцеве. Вже будучи сержантом, пройшов тримісячні курси Національної академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного та отримав офіцерське звання.
У частину повернувся молодшим лейтенантом, на посаду начальника розвідки дивізіону. Саме тоді вдруге підписав п’ятирічний контракт. А 31 березня 2017 року під час танкового обстрілу біля села Піски дістав поранення, яке стало відправною точкою ще одного періоду життя — періоду переосмислення життєвих цінностей (як батька трьох дітей) і... творчого поштовху. Того, який надихнув на виклад пережитого на папір у вигляді оповідань.
Після госпіталю Михайло Сидоренко деякий час ніс службу в бойовій частині старшим помічником начальника штабу бригадно-артилерійської групи. А згодом, за сімейними обставинами, його перевели до Новоукраїнського РВК на посаду старшого офіцера відділення комплектування.
У квітні закінчується термін чергового контракту. Але Михайло Сидоренко вже думає над тим, щоб і далі продовжити службу в армії. Каже: патріотизму нині меншає, а Україну захищати треба!
Фото автора.
Одне з перших оповідань Михайла Сидоренка пропонуємо до уваги читачів.
