Розмовляючи з військовим комісаром Доброславського територіального центру комплектування та соціальної підтримки полковником Олегом Номеровським про гідну людину у військовому однострої, я почув від керівника таке: «Напишіть про капітана Сінкевича. Військова служба — це його покликання».
Як на мене, мабуть, не буває щасливішої людини, ніж та, яка зуміла знайти своє покликання у житті. І немає значення, у якій сфері воно виявилося: мистецтві, медицині, сільському господарстві, в інших важливих напрямах людської діяльності.
Головне тут, щоб робота приносила найбільшу насолоду. Так сталося і в житті героя нашої публікації Вадима Сінкевича Новогригорівка, що на Миколаївщині, — звичайний населений пункт. Виробнича діяльність більшості його мешканців тісно пов’язана із сільським господарством та суміжними з ним професіями. Тут у 1993 році в родині Івана Івановича та Наталі Іванівни Сінкевичів народився син, якого назвали Вадимом. Біографія юнака нічим особливим не відрізнялася від біографії його однолітків. Позаду залишилися безтурботні щасливі роки дитинства, навчання у Вознесенській гімназії № 1. І ось
Вадим — уже доросла людина, має самостійно торувати свою життєву стежину. Звичайно, не надаючи особливого значення своєму професійному вибору, можна було б спробувати оволодіти батьківською професією — після набуття відповідних знань працювати землевпорядником, або як матір — бухгалтером. Деякі з його ровесників так і вчинили. І задоволені своїм вибором. Однак на той час випускника гімназії Сінкевича, відверто кажучи, така перспектива не задовольняла. Він себе бачив лише військовим. Є така професія — захищати Батьківщину. І юнак вирішив долучитися до неї, вступивши на навчання до Київського військового інституту телекомунікацій та інформатизації.
Після успішного закінчення військового навчального закладу випускник-лейтенант направляється на проходження служби в одну з військових частин країни, де призначається командиром взводу зв’язку, а згодом у званні капітана — і батареї.
Понад два з половиною року із п’яти загального військового стажу молодий офіцер проходить службу в зоні бойових дій на сході країни.
— Бували дні, — пригадує капітан Сінкевич, — коли ворог до 50 разів на добу обстрілював артилерійськими снарядами наші позиції. Проте довірений мені підрозділ продовжував виконувати своє бойове завдання, визначаючи точні координати перебування в повітрі ворожих літальних апаратів.
Скажу відверто, що мій співрозмовник був дуже скупий на розповіді про бойові будні підрозділу. Все зводилося в розмові до того, що воїни просто виконували свою звичайну роботу із захисту територіальної цілісності країни.
До речі, бойовому офіцеру капітану Сінкевичу виповнилося лише 27 років. Тож у Вадима попереду буде ще чимало здобутків на військовій ниві, адже служба з охорони територіальної цілісності держави — це його покликання.
