Чи вірите ви в дива? Мабуть, скажете: «Ні». Та даремно. Вони таки трапляються і не лише на Різдвяні та Новорічні свята. Неспростовним доказом цього є таке магічне явище, як «співочі тераси», про які на Харківщині знають майже всі. А от на теренах усієї України цей феномен відомий значно менше. Що ж це насправді за дивовижа така? Чи варта вона взагалі уваги? Судити вам, друзі. Хоча прочитати — одне, а побачити на власні очі і почути на власні вуха — зовсім інше.
Отож, «співочими терасами» називають незвичайний фруктовий сад у формі великого амфітеатру. Цей амфітеатр просто неба відомий своїми унікальними акустичними властивостями. А місце це воістину унікальне. Лише тут можна дізнатися, як насправді співає вітер, почути, як природна мелодія проникає звідусіль, навіть зі стін, відчути особливу красу голосу птахів. Розташоване це диво на Харківщині, в селі Городнє Краснокутського району.
Голос вітру
Відчути всю магію цього місця можна лише тоді, коли довкола немає ані душі. Тільки небо, вітер і тиша. Ось тоді відбувається найцікавіше: природа сама виходить на сцену і... починає співати. Вона співає голосом вітру. А ще — голосами птахів, чиї трелі лише тут стають чарівними, незвичайними. Мовчазними слухачами тих співів є лише яблуневі дерева, що ростуть просто на терасах.
Річ у тім, що в цегляні стіни тут вмуровані спеціальні труби — різні за розміром і з різних металів. Через них і проходить звук, створюючи особливий ефект. Тому складається враження, ніби тераси видають мелодійні звуки. Навіть людський шепіт тут можна почути на відстані 60 метрів.
Дещо з історії
«Співочі тераси» — архітектурна пам’ятка кінця ХІХ століття. Імена майстрів, на жаль, не збереглися. Відомо лише те, що це були найкращі архітектори свого часу. А працювали вони на замовлення багатого, відомого тоді цукрозаводчика Павла Харитоненка, з іменем якого саме і пов’язана найвідоміша теорія побудови терас.
У пана, котрий володів землями села Городнє, була улюблена донька Наталія. Дівчина мала чудовий голос і добре співала. Одного разу, гуляючи разом із донькою, Павло Іванович спустився до ставків помилуватися їх красою. Вражена цією красою природи, Наталка заспівала, і раптом сталося диво! Її голос у цій місцевості наповнився незвичайним звуком. Усі присутні були збентежені цим явищем. Харитоненко зрозумів, що сама природа наштовхнула його на створення видатної архітектурної пам’ятки, яку пізніше назвали «співочими терасами».
Та основна мета побудови терас була значно прозаїчнішою. Харитоненко хотів виростити на березі річки Мерла розкішний фруктовий сад. Тут мали рости південні сорти винограду, суниць тощо. Але в процесі облаштування з деревами виникли певні проблеми: місцевий ґрунт не славився особливою родючістю. Крім того, кліматичні умови сприяли росту далеко не всіх екзотичних дерев, багато сортів просто не виживало. Та з цього було знайдено дуже оригінальний вихід.
На південно-західному схилі балки були побудовані шість довгих терас із каменю та цегли, які розташовувалися своєрідною дугою уздовж ділянки. Значну частину дня вони перебували під сонцем, що давало можливість використовувати їх як аналог сонячних батарей. Тепло акумулювала і сама кам’яна кладка, що дало можливість вирощувати тут південні плодові дерева. Спеціалісти вважали, що й гармонійні звуки можуть добре впливати на структуру води у вирощуваних плодах, що робило їх особливо смачними. А з півночі від холодного повітря рослини захищав пагорб. Й досі там можна побачити залишки старого льоху, де за легендою зберігали особливо дороге вино.
Маловідома версія
Ця версія новіша за попередню і не така популярна. Можливо, ви навіть не почуєте її під час екскурсії. Річ у тім, що ще кілька років тому ярусність терас ледь проглядалася за хащами і болотами. Хащі вирубали. Болото висохло. З’явилися обриси дивовижної споруди. Крім власне терас тут були виявлені винні льохи. Тільки початкові розкопки усередині самих терас показали, що, крім мідного дренажу, є і дерев’яні фрагменти дренажної системи. А це вже може бути свідченням того, що побудовані вони були задовго до Харитоненка. Учені, котрі досліджували пам’ятку, стверджують, що форма будови дуже схожа на архітектуру тюрків. Тож попередньо приписують спорудження терас саме цьому народові. А це означає, що «співочим терасам» може бути понад 1000 років!
Сьогодні на місці примхливих виноградників, що росли тут за легендою, красуються звичайні яблуні. Коли під’їжджаєте до «співочих терас», перше, що вражає, це масштабність споруди. Жодна панорамна картинка не може передати всієї величі терас. Важко уявити, що вся ця споруда будувалася без застосування сучасної будівельної техніки...
У 50-х і 70-х роках минулого століття була здійснена реставрація терас і модернізація їх під сади. Тоді збільшили товщину стін і проклали труби по поверхні, які потім засипали землею. У зв’язку з цим збільшилася висота терас, але при цьому, на жаль, погіршилася низка фізичних характеристик комплексу. А деякі й зовсім зникли.
Історичну цінність має саме село Городнє. Територія, на якій воно нині розташоване, була заселена ще в першій половині I тисячоліття до н. е., про що свідчить велике городище скіфського часу.
Сьогодні, як і раніше, «співочі тераси» приваблюють багато туристів, людей мистецтва та місцеву молодь у теплі літні вечори. Тож, друзі, плануйте завчасно таку цікаву подорож!
Фото з wikipedia.org
