Їхня засновниця вірить, що через деякий час клуб готуватиме професійних спортсменів й буде відкритий для кожного.
А почалося все з однієї маленької мети однієї наполегливої дівчини. Майя у серпні 2014 року пішла добровольцем в АТО у складі батальйону Нацгвардії. З березня 2015-го служила в розвідувальному батальйоні «Гарпун», а згодом — у полку поліції особливого призначення «Миротворець». Вона відбула у зоні АТО три ротації, а після повернення потрапила до національної збірної ветеранів.
Майя повернулася з «Ігор Нескорених» із золотою медаллю і вирішила, що має зробити щось для інших. Зараз стрільба з лука у Луцьку нерозривно пов’язана з її іменем та її історією.
Після повернення з війни Майя Москвич почула про «Ігри Нескорених». Тоді вона не знала, що робити далі, тому вирішила спробувати себе. За станом здоров’я ветеранка не могла займатися жодним видом спорту, окрім стрільби з лука, тому записалася на пробне тренування у Києві. За два місяці Майя неочікувано для конкурентів і себе самої виграла національні змагання у Києві і потрапила до збірної ветеранів.
«Ніхто не робив ставку на мене, я просто виступила, але так вийшло, що виграла. Я набрала 216 балів. Два місяці тренувань двічі на тиждень без хорошого обладнання і тренера. Всі запитували, хто ця дівчина. А я — ніхто, просто прийшла й настріляла», — констатує лучниця.
Invictus Games — це змагання ветеранів, які дістали травми під час бойових дій чи виконання службових обов’язків. У 2018 році ігри відбувалися в Австралії. Як сказала сама Майя, рівень крутості зашкалює.
У збірній Майя Москвич була єдиною дівчиною із 15 учасників на «Іграх Нескорених» від України. Сподівалася, що 2020 року дівчат у збірній буде більше, але знову взяли лише одну.
Лучниця розповідає, що найскладніше на цих міжнародних змаганнях було протистояти величезному тиску від суспільства. Всі, від друзів і знайомих до Президента України, бажали їй перемоги, очікували від неї лише перемоги.
«Це дуже важко було, бо я тільки півроку тому взяла лук до рук, яке «золото» на міжнародному змаганні, яке «срібло», що ви від мене хочете!» — казала Майя.
На самих змаганнях в Австралії ветеранка тверезо оцінила свої шанси і вирішила зробити все, щоб принаймні не зганьбитися. І знову, неочікувано для всіх, вона спочатку лідирує з фантастичним відривом у кваліфікації, тоді «всуху» перемагає у спарингах і врешті виграє у фіналі.
У командних змаганнях українські лучники теж взяли «золото» і з тріумфом повернулися на Батьківщину.
Цю історію Майя розповідає мені і ще двом десяткам людей, які прийшли на перший відкритий тренінг її стрілецького клубу. У ньому вже майже 30 учасників різного віку, а після тренінгу запишеться ще четверо. Набрати більше не дозволяє мала кількість луків.
Після перемоги на «Іграх Нескорених» ветеранка вирішує відпочити від скаженого режиму тренувань і повертається з Києва до Луцька. Проте довго відпочивати вона не може.
«Я подумала, що ця перемога — це не тільки мої зусилля, бо майже нереально виграти якісь змагання, тим паче міжнародні, просто так. Мені не те щоб пощастило. Я думаю, окей, якщо Бог зробив так, щоб я виграла, бо є в цьому якась не моя участь, я маю щось зробити для інших. Тоді я в Луцьку почала створювати клуб стрільби з лука для того, щоб інші ветерани могли готуватися до «Ігор Нескорених». Усе, одна маленька мета», — додає спортсменка.
Проте досягнення цієї маленької мети потребувало великих зусиль. Для стрільби з лука не було ні приміщення, ні обладнання. Згодом вдалося знайти спільну мову з міською радою. Там допомогли орендувати приміщення у будівлі школи № 19.
Спочатку клуб мав лише кілька луків, два з яких передало посольство Австралії, а два, далеко не найкращі, придбав Волинський регіональний центр з фізкультури і спорту інвалідів «Інваспорт».
Перші тренування відбулися у серпні 2019 року. Тоді ж стало зрозуміло, що самими ветеранами діло не обмежиться. Спочатку до клубу почали приходити діти, а згодом і дорослі. Клуб перетворився на майданчик для комунікації абсолютно різних людей: серед перших стрільців був американець із Корпусу Миру, хлопець із ДЦП, 14-річний підліток і кілька ветеранів. За словами засновниці, вони всі перебувають у рівних умовах, що вже тоді утворило певне середовище.
Офіційний набір людей постійно відкладали, востаннє — до березня 2020 року. А в березні почався карантин і клуб тимчасово закрили. Лише у липні з’явилася перша реклама стрілецького клубу.
«Я зрозуміла, що майбутнє спорту — це все-таки діти. Зробили нарешті плакати, флаєри і сказали всьому світу, що ми є», — розповідає Майя.
«Луцькі соколи» навіть до тренування готуються як злагоджена команда. І діти, і дорослі без зайвого нагадування розбирають луки, виносять на подвір’я обладнання, допомагають один одному розставити мішені на правильній відстані. Майя коротко роздає індивідуальні завдання, лучники розминаються і стають на лінію вогню. З тихим посвистом летять перші стріли.
«У нас мала кількість місць, ми плануємо докупити луки, тому поки що ми одну-дві людини, суперталановитих, візьмемо і більше не будемо набирати, не робитимемо реклами. Зараз нас 30 осіб, але у нас тільки 15 луків, а на кожну людину треба окремий лук...» — каже ветеранка.
Один із перших учасників клубу Сергій має ДЦП. Але у клубі всі в рівних умовах, тож він самостійно виносить собі стільчик, стелить на землю хустинку, в яку впирає плече лука, сідає і починає методично випускати стріли одну за одною. Він займається стрільбою майже рік і вже встиг взяти участь у двох змаганнях, а зараз готується до третього.
Також у клубі пишаються Павлом Ковальським. Він теж ветеран, який потрапив до національної збірної «Ігор Нескорених», зараз готується до змагань у Гаазі. Готується вже другий рік, бо через пандемію їх перенесли.
«Щоб спортсмени розвивалися, потрібні великі кошти. Потрібні кошти на тренера, який би приїжджав з-за меж Луцька, бо моя кваліфікація недостатня. Треба кошти на спортивне обладнання, відрядження тощо. Весь цей рік ми все робимо власними силами. Але було б добре, якби у нас з’явився фінансовий партнер. Ми відкриті до співпраці», — зазначає Майя.
Найближчим часом засновниця клубу планує набирати більше дітей. Але надалі все одно працюватиме такий собі інклюзивний варіант, де займатимуться усі: ветерани, діти, дорослі, люди з інвалідністю.
Майя хотіла б серйозно розвивати цей вид спорту у всіх напрямках. Але зробити його не елітним для вузького кола спортсменів, як є зараз в Україні, а масовим.
«Я вважаю, що стрільбою з лука можуть займатися всі. Навіть якщо ти не хочеш ставати олімпійським чемпіоном, а просто прагнеш займатися для себе, як бігом чи плаванням, то тепер у Луцьку це можливо», — підсумувала ветеранка.
Наостанок Майя розповіла про те, яким бачить клуб через кільки років.
«У нас є три відділення в Луцьку: відділення в університеті Лесі Українки і в політехнічному. Я би дуже хотіла, щоб там було так само відділення, це моя мрія. Ще в нас є п’ятеро кандидатів у майстри спорту, є ДЮСШ, де маленькі діти займаються, клуб для дорослих, власний майданчик для стрільби з лука», — впевнено перерахувала досягнення спортсменка.
А після невеликої паузи додала, що було б дуже класно мати два майданчики: один невеличкий, де можна працювати на дистанціях 18—30 метрів для новачків, і нормальне поле, де можна проводити змагання, чемпіонати на дистанціях 50—70 метрів із трибунами та газончиком. І, звичайно, на базі клубу має працювати центр ветеранського стрілецького спорту.
(Онлайн-видання «Спорт на Районі»).
Луцьк.
