Дитячі апетити напередодні Святого Миколая щороку зростають. Просять не лише стильний одяг та взуття, а й дорогі мобільні телефони і планшети. Дехто ж мріє про комп’ютерні ігри.

Саме таке прохання висловив дев’ятикласник однієї із франківських шкіл своїй мамі. Ба більше: показав механізм, як доєднатися як партнер гри, тоді буцімто буде істотна знижка. Насправді ж це схема заманювання нових гравців та, відповідно, залучення коштів.

Наче буденна справа. Однак ця мама виховує сина сама, батько невідомо куди подався від сім’ї. Зарплати бухгалтера ледь вистачає на оплату комунальних послуг, харчування та придбання сякого-такого одягу. А ще опікується старенькою хворою мамою.

«Коли б не повернулася з роботи — син постійно за комп’ютером, — бідкається жінка. — Звісно, що й навчання відходить на другий план. Ігри так заполонили, що навіть до ровесників не хоче йти спілкуватися. А щось допомогти на господарстві — й поготів. Якби ще був батько, то хоч якийсь мали би вплив на хлопця».

...Почула цю історію — і пригадала, що в моєму дитинстві на стіні висіла ікона Святого Миколая. Мама казала, що святий впродовж року спостерігає за нами, дітьми. Здавалося, що образ пронизує поглядом наскрізь, де би не сховалася. Ми його побоювалися і дуже старалися, щоб отримати під подушку подарунок!

А 58-річна Софія згадала про своє. Вона була найстаршою в багатодітній сім’ї. На подарунки грошей не мали, але батьки напередодні свята намагалися викроїти копійчину для чогось особливого. Нині то дивно звучить, але саме таким презентом мали стати звичайні рогалики, які переодягнена на Миколая сусідка роздавала кожній дитині. Софійці чомусь не вистачило... Тоді мама «провела розслідування», виявилося, що ту булочку сусідка вкрала з торби та сховала собі до кишені.

«Мені Святий Миколай ніколи нічого не дарував. Не було такої традиції, — розповідає 67-річна пані Ганна. — У школі від Діда Мороза кожен учень отримував паперовий пакет із карамельками. А в клубі роздавали пакунки поіменно. Їх організовували батьки, то мені ніколи не перепадало. А тут під час одного свята чую своє прізвище! І не вірю: хто то про мене подбав?.. Як виявилося — це бездітні сусіди, яким я допомагала поратися. Донині пам’ятаю, яке піднесення і вдячність відчула до подружжя».

...В Івано-Франківську напередодні Дня Миколая діти писали листи до святого доброчинця. Але висловлювали не свої безмірні прохання — а вдячність: кожен за своє.

«Часто-густо батьки, дідусі та бабусі задаровують малечу без потреби. Дитячі забаганки ростуть разом із ними, і настає момент, коли дорослі вже не можуть витягнути потреб своїх чад. Треба навчати дітей вдячності. Ця важлива риса нині вкрай потрібна», — акцентує Вікторія Дротянко (на знімку), заступниця міського голови Івано-Франківської територіальної громади.

Івано-Франківська область.

Фото надано автором.