Так відзначають Різдво Христове в музеї-скансені в Рокинях.

Попри зовнішню помпезність мистецтво і тоді перебувало на правах пасинка. Між «високою» — показною — культурою і сільськими клубами, музеями, бібліотеками була величезна прірва. Коли перші купалися в розкошах і славі, то останні фінансувалися лише на виживання. Чи змінилася ситуація за роки незалежності, яка доля чекає на заклади культури у зв’язку з децентралізацією? Про це в статті нашого кореспондента з Волині.

Приблизно так завершувалися довжелезні звіти на партійних конференціях у колишньому СРСР. Попри зовнішню помпезність мистецтво і тоді перебувало на правах пасинка. Між «високою» — показною — культурою і сільськими клубами, музеями, бібліотеками була величезна прірва. Коли перші купалися в розкошах і славі, то останні фінансувалися лише на виживання. Чи змінилася ситуація за роки незалежності, яка доля чекає на заклади культури у зв’язку з децентралізацією? Про це в статті нашого кореспондента з Волині.

Оптимізовуємося... до нуля

Волинь на відміну від більшості регіонів поки що живе без головного кошторису на 2021 рік. Відбуваються лише бюджетні слухання. На одному з них, 25 січня, ділили обласну калитку серед закладів культури краю: театрів, музеїв, бібліотек, філармонії, училища культури і мистецтв. Не помилюся, коли скажу: жоден із керівників зазначених установ не залишився задоволений почутим. Грошей в області мало, бюджет за минулий рік не виконано, тому головним інструментом на слуханнях були «ножиці», тобто акцентувалося на тому, що потрібно урізати свої витрати. Але куди вже далі?!

Директор Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського Василь Панасюк, якому першому довелося виступати з чолобитною, зауважив: через скорочення регіонального замовлення доведеться закрити два відділи: бібліотечний та народного пісенного мистецтва.

— Нас увесь час закликають оптимізовуватися, так ми це зробили давно. Наш коледж об’єднав три заклади: музичне училище, училище культури і мистецтв, а також училище образотворчого мистецтва. Економити далі нікуди. Мінус майже 20 осіб у плані набору. Закриваємо бібліотечний відділ, його не буде, бо в планах набору — одна особа, відділ народного пісенного мистецтва — нуль. Його закриваємо теж. Облдержадміністрація пройшлася ножицями: на кожному відділі мінус 2—3 особи, — пояснює керівник. Тим часом хтось із депутатів робить закид: у вас, мовляв, зростають витрати на енергоносії. — Так, — погоджується директор, — але в училищі давно потрібно зробити утеплення приміщень, через тонкі стіни втрачається багато тепла, не слід забувати, що зросла і вартість газу. Цьогоріч, — зауважує він, — пріоритетним є питання актового залу, де треба встановити пожежну сигналізацію. Бо зал на 400 місць пожежники закрили і студенти коледжу не мають права ним користуватися. Вводити платні форми навчання, як запропонував один із депутатів, нереально, оскільки за чотири роки вартість навчання одного фахівця галузі культури становить від 400 до 500 тисяч гривень.

Не слід забувати, що основу багатьох творчих колективів, якими пишається Волинь, становлять саме викладачі та випускники згадуваного коледжу. Тож нащо пригашувати яскраву мистецьку палітру краю.

Театри — не шоу-бізнес

Нелегко було знайти порозуміння з депутатами і директору Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Анатолію Сливі. Один із них, найбільш активний, не розумів: «Як так, ви ж розташовані в центрі міста, а працюєте з дотаціями!». Чоловікові, який мало ознайомлений з темою, важко зрозуміти, що жоден театр у світі не працює прибутково. Такий уже вид їхньої діяльності. Але коли таке зауваження почув на свою адресу директор Волинського академічного театру ляльок Данило Поштарук, то різко відповів, що театр — не шоу-бізнес, а радше школа, яка вчить розумного, доброго, вічного. Ніхто, наприклад, не може дорікнути Данилові Поштаруку та й Анатолію Сливі в невмінні організувати аудиторію, у відсутності вмілого менеджменту, швидше навпаки. Самому не раз доводилося питати зайвого квитка, коли приводив внучку в ляльковий театр.

Але ситуація з пандемією багато змінила. Так, у драмтеатрі лише 9 лютого відновлюються вистави. У ляльковому до 150-річчя від дня народження Лесі Українки покажуть аж чотири постановки. Обидва театри мають обмежувати кількість глядачів у залах. Такі вимоги карантину.

Ось розуміння їхніх проблем з боку обласної ради не завжди знаходять. Досить навести один приклад. Уже понад півроку не вирішується питання про відновлення однієї скляної рами на фасаді драмтеатру, яку ще 21 липня вибили працівники СБУ під час затримання терориста Максима Кривоша. Коштує вона 47 тисяч. Для театру, який живе лише з продажу квитків і здачі в оренду зала, це велика сума, а для області...

Чи не висиплеться зерно з «Колоса»?

Лише на півроку в проекті бюджету області передбачені кошти на утримання Музею-скансена історії сільського господарства Волині в селищі Рокинях та Заслуженого народного ансамблю пісні і танцю України «Колос» із селища Торчин.

Зокрема, на музей у Рокинях передбачено 750 тисяч гривень. Його директор Олександр Середюк попросив депутатів нарешті визначитися, чи буде далі облрада підтримувати музей, бо грошей вистачить лише на півроку.

Для читачів пояснимо: обласній раді належить 51 відсоток музею-скансена, але до цієї частки не включені звезені з території регіону старовинні будівлі, які формують ліквідну частину закладу та приносять комерційні прибутки. Суперечки довкола подальшої долі музею в раді точаться ще з 2013-го. Тоді профільна депутатська комісія запропонувала обласній раді вийти із засновників. Але на розгляд сесії це питання не внесли. Тож вирішувати його доведеться вже депутатам цієї каденції.

Лише на півроку передбачені кошти й для Заслуженого народного ансамблю пісні і танцю України «Колос», який цьогоріч відзначатиме своє 70-ліття. Але чи доживе прославлений колектив до свого ювілею, невідомо.

Ансамбль, який представляв українське мистецтво в десятках зарубіжних країн, депутати пропонують передати Торчинській селищній громаді. А ось чи зможе вона утримувати його, маючи на своєму балансі Торчинський історичний музей, сказати важко. Швидше, що ні. Ситуація ускладнилася ще й тим, що нещодавно відійшов у засвіти багаторічний керівник «Колоса» народний артист України Олександр Огороднік, який вмів налагоджувати контакти з владою, а обласне управління культури неохоче підтримує інтереси самобутнього колективу. Принаймні присутня на слуханнях начальник профільного управління Ольга Чубара не втручалася у розгляд питання про майбутнє ансамблю.

Життя на колесах

Продовжує залишатися мандрівною і Волинська обласна філармонія. Вона єдина в Україні, яка не має свого концертного залу. З 1987-го заклад розташований у будівлі колишньої Луцької автостанції. Найбільшим його приміщенням є хореографічний клас, де колись були квиткові каси і зал очікування пасажирів. Десять років тому з’явилася можливість перейти в приміщення колишнього Будинку офіцерів, але тодішня влада заблокувала це рішення. Нині прекрасна будівля в центрі Луцька марнується, а її теперішній юридичний власник — Луцький національний технічний університет, хоч і не знає, що з приміщенням робити, але не віддає його.

Минулого року, через карантинні обмеження, філармонія тривалий час не працювала. І лише з лютого 2021-го, як повідомив її директор Сергій Єфіменко, заклад нарешті відновлює діяльність. Завдяки пересувному сценічному комплексу артисти філармонії торік відвідали з концертами 15 територіальних громад Волині, 10 — сусідньої Рівненщини, п’ять — Львівщини. Пересувну сцену в кращі часи філармонія придбала за виручені від концертів кошти. Також вдалося за останні кілька років поповнити автопарк, купили великий світодіодний екран, який використовують самі і здають в оренду.

Оскільки більш як півроку філармонія не функціонувала, працівникам зняли надбавки і за складність роботи. Так зекономили кошти на ремонт аварійного даху. А завдяки проекту «Культура в часи кризи» філармонії вдалося за 497 тисяч гривень закупити обладнання для облаштування на території колишньої автостанції мистецького дворику. Тепер там можна буде проводити різноманітні заходи, концерти, майстер-класи.

На жаль, у 2021-му кризовому році тема концертного залу знову не на часі. Тим часом Сергій Єфіменко зауважив: при умові функціонування концертного залу філармонія могла би додатково щорічно заробляти по два мільйони гривень. Чому б не підтримати у цьому знаний у державі мистецький заклад!

Волинським заповідникам — статус національних

Мають підстави залишитися невдоволеними результатами слухань і музейні працівники.

Керівник історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Володимир Пикалюк нагадав, що в місті вже тривалий час хочуть відреставрувати пам’ятку археології «Городище — Вали ІХ—ХІІІ ст.». Однак досі залишається не вирішеним питання про виділення 160 тисяч гривень для проведення ексгумації останків в’язнів колишньої тюрми НКВС у Володимирі-Волинському, яка в передвоєнний період розташовувалася на території давнього городища. Археологічні роботи тут тривають з 1997 року. За цей час у декількох братських могилах знайшли рештки понад 1230 осіб, замордованих енкавеесниками. У 2013-му відбулося перепоховання 385 розстріляних колишніх в’язнів. Володимир Пикалюк зазначив: потрібно завершити ексгумацію останків 33 осіб, які були знайдені ще в 2013 році.

Як розповів директор державного історико-культурного заповідника в Луцьку Павло Рудецький, заклад фінансується лише з обласного бюджету. А оскільки він не належить до структур Міністерства культури, то може й не отримати коштів з держбюджету на реставрацію будинку Косачів, що у Луцьку на вулиці Драгоманова, 23. Крім того, в заповіднику є немало робіт, на які потрібні чималі гроші. Це і план організації території заповідника, і заміна дерев’яних конструкції замку Любарта, і ремонт веж. Історико-культурні заповідники в Луцьку та Володимирі-Волинському, на думку депутатів, варті того, щоб носити звання національних і фінансуватися з державного бюджету. Свого часу управління культури ОДА такі пропозиції готувало, але спроба не вдалася. Тож депутати запропонували управлінню поновити цю роботу.

Щодо Волинського краєзнавчого музею, то його приміщення вже давно потребує серйозного ремонту. Однак доведеться почекати на нього принаймні ще рік.

Навіщо бібліотеки та газети, якщо є Інтернет і... телеканал «Аверс»

Приблизно така логіка в декого з керівників Волинської обласної ради. Такий сумний висновок напрошується після виступу на слуханнях директора Волинської обласної державної універсальної наукової бібліотеки імені Олени

Пчілки Людмили Стасюк. Заклад, на рахунку якого дуже багато цікавих справ, уже кілька років поспіль потерпає від недофінансування.

— У листопаді минулого року ветерани інформаційної сфери звернулися до голови обласної ради з приводу відсутності коштів на передплату періодичних видань. А в грудні у нас забрали 120 тисяч, які були призначені у тому числі на передплату у першому і другому кварталах поточного року. Якщо колись бібліотека отримувала 460 назв періодичних видань, минулого року — 273, то зараз нічого... Книгозбірня не може без передплати.

Переривається своєрідний газетний літопис краю, адже в сховищах бібліотеки зберігаються підшивки періодики починаючи з 1947-го, — з гіркотою наголосила Людмила Стасюк.

Від себе зазначимо, що в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці на передплату і придбання книжок передбачено 400 тисяч гривень, таку ж суму виділяють на купівлю нової комп’ютерної техніки і програмне забезпечення, 700 тисяч — на ремонт приміщення. На Волині тут суцільні нулі. Істотно різняться і умови винагороди бібліотечних працівників: в Івано-Франківську доплата за особливий характер роботи становить 50 відсотків від місячної ставки, в Луцьку — лише 10. Через низькі заробітки багато молодих працівників розраховуються, бо заробленого часто вистачає лише на те, щоб оплатити оренду квартири.

Запрошений на бюджетні слухання керівник редакційно-видавничої групи «Науковий центр історичних студій Волині», кандидат історичних наук, професор Микола Кучерепа повідомив, що вже вдалося видати п’ять томів книги «Реабілітовані історією» та три томи «Книги скорботи України. Волинська область». Однак через нестабільне фінансування чимало фахівців розрахувалося.

Редакційно-видавнича група на Волині працює понад 10 років.

Уже готові матеріали, щоб видати ще три томи (6, 7 і 8 книга) серії «Реабілітовані історією» та п’ять «Книги скорботи». Загалом на Волині заплановано видати 11 томів серії «Реабілітовані історією» та 8 томів «Книги скорботи. Волинська область». На їх видавництво з обласного бюджету виділили 140 тисяч гривень, а загальний бюджет установи —220 тисяч. Цих коштів, як зауважив депутатам Микола Кучерепа, вистачить лише на один квартал.

Присутній на бюджетних слуханнях керівник апарату обласної ради Дмитро Дубняк запропонував оприлюднити електронну версію книг в Інтернеті, щоб волиняни вже зараз могли ознайомитися з їхнім змістом, а друк паперових відкласти до кращих часів. Його підтримав і голова обласної ради Григорій Недопад, зауваживши, що бюджет Волині цього року дуже складний, а електронні версії саме на часі, і волинянам було би зручно шукати потрібні прізвища їхніх родичів саме в такому форматі. З цим важко погодитися, по-перше, доступ до електронного варіанта обмежений, по-друге, не дарма кажуть, що «рукописи не горять», а збереження електронних матеріалів ще не перевірено часом. Уявіть, скільки матеріалу буде нагромаджено в соціальних мережах через 10—20 років. Тож запропонований депутатами варіант — це лише бажання зекономити певну суму коштів, а не розв’язати проблему так, як на це заслужили люди, які потерпіли від тоталітарних режимів.

Адже документальна серія книг «Реабілітовані історією» покликана відновити історичну справедливість, ґрунтовно висвітлити трагічні події в історії України, повернути незаслужено забуті імена, допомогти вшанувати тих, хто боровся за свободу і незалежність України. «Книга скорботи України» — наукове історико-меморіальне видання, присвячене з’ясуванню масштабів демографічних втрат України в Другій світовій війні.

* * *

Нещодавно з мого телевізора, через зміну оператора, зник телеканал «Аверс», улюблене місце збору депутатів обласної ради. Майже щотижня, а якщо із повторами, то і частіше, найбільш терплячі глядачі мають щастя слухати їхні довгі та переважно нудні розмови про те, як маємо жити. Кожному з промовців здається, що в цю мить уся спільнота Волині приникла до екранів і, затамувавши подих, слухає їх. В обласній раді навіть відмовилися від передплати місцевих газет, через які раніше представницька влада області моніторила ситуацію в краї. Має сумний вигляд, але облрада сьогодні передплачує лише «Профспілкову газету». Навіщо газети, коли з екрана все можна подати в приємних рожевих тонах? Тим часом заробітна плата на Волині — одна із найнижчих у державі, а рівень безробіття — один із найвищих. Тому й головний інструмент при кроєнні бюджету — ножиці. На жаль, ними насамперед ріжуть те, що стосується нашої з вами духовності.

Волинська область.

Фото з архіву автора.