Якщо у громаді налічується 2,2 тисячі мешканців, то у Підлозцях проживає 550 осіб, тобто це одне з найбільших сіл громади.

Це звичайне село з усією необхідною інфраструктурою: ліцеєм (на знімку), дитячим садком, магазинами, амбулаторією, відділенням зв’язку, аптекою, Будинком культури, агроформуванням, декількома дрібними фермерськими господарствами…

До Рівного звідси — 75, Млинова — 25, Луцька — 20 кілометрів. Щоправда, місцеві мешканці воліють добиратися до Рівного через Луцьк, оскільки дорога Підлозці — Млинів у поганому стані — бруківка з вибоїнами. Тож перевізники, які працюють на рейсі Підлозці — Млинів, їздять у село двічі на тиждень, водночас у Луцьк є маршрути тричі щодня.

«Проблема дороги дуже гостра й актуальна, її порушуємо уже не один рік, але ніхто нас не чує», — зневірено кажуть мешканці Підлозців.

Як і більшість людей у цей важкий час, жителі села борються за виживання. Тримають господарство, живність, обробляють городи, вирощують картоплю на продаж, дехто — малину. Без цього у селі не вижити. Адже доходи місцевих невисокі. Пригнітили, засмутили людей і непомірно високі тарифи на газ у січні (всі села газифіковані), електроенергію. Журяться, чим платитимуть комірне. Просять Президента та уряд повернути попередні тарифи.

— Паї місцевих селян орендує й обробляє українсько-німецьке сільськогосподарське підприємство «Хавест Агро», де генеральним директором Маркус Шюте. Власникам паїв виплачують непогані дивіденди. А ще люди їздять на роботу в Луцьк, зокрема на завод та швейну фабрику з іноземними інвестиціями, — каже сільський голова Микола Костюкевич (на знімку).

Але Підлозці мають і свої особливості. Тут побудований пам’ятник Біблії (на знімку), чого немає в інших селах. Адже люди тут сподіваються лише на себе та Бога.

А ще Підлозці та інші села громади — Ставрів і Топілля — свого часу прихистили мешканців північних поліських районів Рівненщини, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Сюди переїхало 150 сімей з Рокитнівського, Дубровицького, Сарненського, Володимирецького районів.

Голова Підлозцівської сільської територіальної громади Микола Костюкевич — теж із таких переселенців — згадує ті часи:

— Переселення почалося у 1993 році. Для нас, переселенців, держава побудувала житло. У ті роки в селі було економічно міцне господарство-мільйонер. Тому одночасно з одержанням житла люди могли і працевлаштуватися. Звичайно, важко було приживатися на новому місці. Але іншого виходу у нас не було. Лише дві сім’ї не змогли пустити коренів на Млинівщині і повернулися назад на малу батьківщину — у села

Будимля та Великі Озера Дубровицького району.

— Майже двадцять мешканців із числа переселенців працюють у правоохоронних органах України, а також педагогами у закладах освіти громади, медиками. До речі, наші жителі працюють також і в лікарнях сусіднього Луцька. На жаль, через брак робочих місць виїздять на заробітки за кордон, що, звичайно ж, не сприяє зміцненню сімей. Адже діти хочуть батьківської уваги, турботи, а батьки змушені наймитувати на чужині. А понад десять сімей через брак роботи і важкі умови життя в Україні виїхали за кордон на постійне місце проживання (у США, Німеччину, Польщу, Італію), — каже Микола Костюкевич.

Щоправда, місцеві мешканці не втрачають надію отримати роботу, коли у села громади зайде інвестор, який прагне тут побудувати птахопідприємство. Поки що він виготовляє відповідну документацію та отримує дозвільні документи.

Рівне.

Фото надано автором.