«Про те, що політику Дмитра Табачника та його команди підтримують не всі, свідчать настрої педагогів у регіонах. Зокрема, на Львівщині, звідки освітяни надіслали листа до Верховної Ради щодо доступності та якості загальної середньої освіти. Що ж непокоїть моїх колег, з чим вони не згодні?».
Це запитання від Валентини Пачіаніді з Бердянська, Івана Соломки із Закарпаття та інших учителів. Особливу думку львів’ян хочуть знати не тільки сіячі розумного, доброго, вічного. Мої співрозмовники-читачі цікавляться, що революційного пропонують львівські педагоги. Революційного — нічого. Вони осмілилися відкрито не погодитися з тим, про що говорять на місцях відносно шкільних перемін, до чого не прислуховуються чиновники від освіти. І вимагають покласти край ігноруванню педагогічної думки.
Про інструменти навчання
Розроблені та схвалені урядом у 2011 році нові Державні стандарти базової та повної середньої освіти, так само як і Державний стандарт для початкової школи, тільки декларують компетентнісний підхід до навчання.
Практика розроблення та впровадження нормативної бази, програм та підручників «з коліс», без проведення якісної експертизи та широкого громадського обговорення, без апробації в окремих навчальних закладах призвела фактично до стагнації національної системи розробки навчального забезпечення школи. Зміни, що їх вносять у програми та підручники автори і видавництва, які останнє десятиліття монополізували ринок навчальної літератури, найчастіше — косметичні. Монополія МОНУ на розробку та видання навчальних комплексів, практика централізованого розподілу підручників та комп’ютерного забезпечення не сприяє підвищенню їхньої якості.
Фінансовий простір
Стаття 61 Закону України «Про освіту» передбачає бюджетні асигнування на галузь у розмірі не меншому за 10 відсотків національного доходу. Попри позитивну динаміку, за 22 роки так і не було досягнуто законодавчо гарантованого рівня фінансування освіти. В останні роки його обсяг у відсотковому відношенні навіть знизився з 7,4 до 6,6 відсотка. Передбачені в державному бюджеті 2013 року обсяги видатків на освіту є недостатніми навіть для забезпечення своєчасної виплати заробітної плати. За розрахунками профспілки працівників освіти, додаткова потреба місцевих бюджетів становить близько 5,3 млрд. грн., з них на заробітну плату — 2,9 млрд. грн.
До цього часу так і не забезпечено справедливого розподілу міжбюджетних трансфертів між державним та місцевими бюджетами. Затверджений урядом формульний підхід до такого розподілу не враховує фактичних потреб загальноосвітніх навчальних закладів, особливо у сільській місцевості з малою чисельністю учнів. Натомість звичними стали щорічні «благодійні внески» батьків...
Якість викладання
Як свідчать результати зовнішнього незалежного оцінювання, випускники не завжди підтверджують високі бали атестатів та отримані медалі. Причина цього не тільки в корупції, а й у недостатній кваліфікації педагогічних працівників, які навчали цих дітей. Сьогодні в освіті відсутній механізм відбору на роботу справді кваліфікованих фахівців, а рівень оплати праці та низький престиж професії педагога не приваблюють кращих випускників ВНЗ.
Несистемний моніторинг загальної освіти, відсутність чітко визначених об’єктивних критеріїв оцінки якості послуг навчального закладу призводять до того, що педагогічне навантаження та рівень оплати праці учителя поки що більше залежать не від його кваліфікації, а від ставлення до нього адміністрації. Оцінка шкіл та розподіл коштів між ними часто залежить не так від здобутків та потреб, як від стосунків між місцевими керівниками та директорами ЗОШ...
Пропозиції:
— розробити комплексний проект (програму) реформування системи загальної освіти та організувати його громадське обговорення;
— узгодити із європейськими стандартами кількість навчальних предметів, профілі у старшій школі;
— виділити на варіативну частину навчального плану не менш як 40 відсотків часу;
— створити незалежну від профільного міністерства установу, до компетенції якої належатиме організація розроблення стандартів та моніторинг якості освіти;
— дозволити школам самостійно обирати програми навчання, підручники та посібники з числа допущених МОНУ. Надати школі право працювати за власними робочими програмами з урахуванням запитів та інтересів учнів і потреб місцевої громади;
— притягнути до адміністративної відповідальності осіб, через службову недбалість яких навчальні заклади змушені використовувати програми і підручники низької якості;
— відновити положення ст.57, яка знівельована поправками у 2002-му, 2007 роках. Запровадити пільгове кредитування для учителів, переглянути оплату праці молодих спеціалістів;
— не залучати учителів до виконання непередбачених для них обов’язків, зокрема, до збирання даних про всеобуч;
— розробити нову редакцію закону про загальну середню освіту.
