Офіційна мета введення — запобігти загрозі іноземного військового втручання. А вже 25 грудня 1979 року розпочалося введення радянських військ в ДРА за трьома напрямками: Кушка — Шинданд — Кандагар, Термез – Кундуз — Кабул, Хорог — Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабула, Баграма та Кандагара.
Афганська війна тривала з 25 грудня 1979-го до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів. Її учасниками стали 160 000 українців. З них 2 378 загинули, 60 — вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Понад 8 000 українців дістали поранення, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.
Серед тих, кому пощастило вижити у тій пекельній війні і хто продовжив виконувати свій громадський і людський обов’язок, житель Новоукраїнки, пенсіонер правоохоронних органів Юрій Драган (на знімку).
Юрій брав участь у бойових діях на території Афганістану з 18 грудня 1982-го по 23 листопада 1984 року — служив водієм-механіком БМП в/ч 93992 у складі 66-ї мотострілецької бригади.
«Коли я йшов на «строчку», вже всі знали, що там гинуть наші хлопці, — пригадує Юрій Вікторович. — Ті, хто пройшов Афган, були для нас героями, і ми всі прагнули побувати там, але, водночас, боялися в душі. Адже раніше про війну чули лише від наших батьків і дідів та читали в книжках. А тут, хоч і інша держава, і на нас ніхто й не нападав, нам сказали: це ваш обов’язок. Тож, як кажуть, «Батьківщина сказала «потрібно», солдат відповів: «Завжди готовий».
На прийняття присяги приїхали батьки. Але ніхто з нас не знав, що на мене чекає і де я служитиму…
Після навчального центру направили в частину, яка стояла біля міста Джелалабад. Під час проходження курсу молодого бійця навчався за спеціальністю «радіотелефоніст», та в підрозділі сказали: потрібні водії бойових машин. А я ще до армії працював трактористом, тож, як то кажуть, мав поняття. У військовій частині перевчився і став водієм-механіком бойової машини піхоти.
Під час служби всякого бувало. Та найстрашніше — бачити смерть своїх товаришів. Це присутнє на будь-якій війні, але жахіття тієї війни змінили багатьох із нас…
Наша рота стояла на трьох точках біля дороги Кабул — Джелалабад. Це були так звані пости, які виставлялися біля гір, ущелин та небезпечних ділянок і постійно охороняли проходження наших колон. Пізніше нашу роту перевели в бригаду, де я мав доставляти десант до району бойових дій.
Брав участь в армійській операції в Панджшерській ущелині в квітні-травні 1984 року. Тоді з нашої роти до іншої відрядили п’ять БМП. Ми перевозили десант безпосередньо до місця проведення операції, яка тривала 58 діб. Періодично «піхота» заходила в гори і тривалий час вела там бойові дії. Нам потрібно було доставляти їм на місце бою боєприпаси та «сухпайки». В гори доводилось йти пішки, несучи за плечима по 50 і більше кілограмів вантажу. Але ми розуміли — там хлопцям ще тяжче…»
БМП, якою керував Юрій, чимало разів потрапляла під обстріл ворожих кулеметів, гранатометів. Але доля була прихильною до нього.
Коли восени 1984-го Юрій повертався додому, його серце переповнювала неймовірна радість і жага до життя. В той же час горло стискалось від спазмів болю за втрачених бойових побратимів. У нього попереду було все життя, у них — одна на всіх вічність.
Після армії спочатку працював фізруком та вчителем початкової військової підготовки у навчальних закладах. У 1992-му пішов на службу до правоохоронних органів. 10 років пропрацював у кримінальній міліції у справах неповнолітніх Новоукраїнського РВ УМВС, був черговим райвідділу. Потім перейшов на посаду дільничного, звідки у 2005 році в званні капітана і вийшов на заслужений відпочинок.
Щороку разом із бойовим афганським братством вони збираються, щоб згадати свої бойові дороги, вшанувати пам’ять своїх загиблих товаришів. І щороку до тих, хто пішов у вічність, додаються імена побратимів, які померли вже після повернення з війни…
Люди, які пройшли горнило війни в Афганістані, входять до особливої когорти тих, хто знає, що таке честь, гідність, бойове братство, героїзм. Це люди, які, виживши в тій війні, залишились бійцями за правду, за справедливість — такими собі солдатами мирного життя, готовими стояти за честь і правду до кінця.
А ще вони, безперечно, внесли свого часу вагомий вклад у підготовку і виховання підростаючого покоління. Тих наших захисників, які сьогодні стоять на варті незалежності й суверенітету нашої рідної України, наших родин і домівок.
P. S. Упродовж кількох десятиліть у Новоукраїнському районному краєзнавчому музеї діє постійна тематична експозиція «Афганістан 1979—1989 в пам’яті і в серці». Тут представлено архівні фото воїнів-афганців, листи загиблих земляків, публікації про воїнів-афганців в районній газеті «Новоукраїнські новини» тощо.
Рушник, вишитий матір’ю загиблого в Афганістані воїна Юрія Чайковського Валентиною Чайковською. На ньому — зображення пам’ятника воїнам-афганцям, встановленого в Києві, і прізвища всіх загиблих на тій війні земляків.
Фото автора.
