Восени минулого року, 29 вересня, депутати Кременчуцької міськради прийняли на сесії звернення, в якому просили Президента України та Прем’єр-міністра сприяти поверненню єдиного у країні виробника великовантажних автомобілів — кременчуцького ПрАТ АвтоКрАЗ під управління держави й підпорядкувати його Укроборонпрому.
До цього такий план озвучив міський голова Кременчука Віталій Малецький. Зокрема, коли у вересні минулого року на заводі розпочався страйк, очільник міста пояснив членам страйкому: оскільки власники «поступово доводять завод до повного знищення», АвтоКрАЗ може «врятувати тільки націоналізація». Але це рішення може бути прийнято лише на загальнодержавному рівні.
Куди не кинь — усюди... борги
Минуло півроку, але ситуація на КрАЗі не стала кращою.
— На перше березня борг заводу у зарплаті становив 68 мільйонів 890 тисяч гривень, — в інтерв’ю нашій газеті розповідає заступник міського голови Кременчука Ольга Усанова. — Крім того, АвтоКрАЗ не сплатив у Пенсійний фонд 15 мільйонів 600 тисяч гривень внесків, а ще має борг зі сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ) обсягом 24 мільйони гривень. Загалом тільки «соціальних» боргів підприємство накопичило на суму понад 100 мільйонів гривень.
Ольга Петрівна пояснює, що «соціальні» борги — дуже болючі. Бо коли підприємство не сплачує за працівників пенсійні внески, це перериває трудовий стаж, що в майбутньому може знизити пенсію людини. А в разі, якщо впродовж двох місяців не сплачує ЄСВ, людям можуть скасувати раніше нараховані субсидії. «Цю проблему розв’язуємо в ручному режимі, — каже пані Усанова. — Адже робітники не винні, що завод не сплачує ЄСВ».
— Місцева влада може впливати на приватні підприємства тільки через соціальні питання, — зазначає Ольга Петрівна. — Депутати міськради не раз писали листи керівництву АвтоКрАЗу, запрошували на наради. Спочатку на них приходив заступник гендиректора Дмитро Новицький. Але нещодавно він розрахувався і звідтоді завод на жоден діалог не йде...
Як уже писала наша газета, АвтоКрАЗ, як і решта підприємств автопрому, став заручником грубих помилок у промисловій політиці.
Але всі підприємства щасливі однаково, а нещасливі по-своєму. Очевидно, що «ефективний власник» кременчуцького автогіганта виявився не настільки вже й ефективним, як свого часу запевняли у Фонді держмайна, бо заводу не допомогли навіть істотні військові замовлення Міноборони. За 2014—2018 роки на підприємстві виготовили 2772 машини військового призначення. Проте у вересні 2018-го Господарський суд Києва за позовом Ощадбанку відкрив провадження у справі про банкрутство ПрАТ АвтоКрАЗ, визнавши правомірними претензії позивача на суму понад 555 мільйонів гривень. Частина майна заводу арештована й перебуває в заставі Національного банку.
Усе це відбувалося на тлі гучного банкрутства «ефективного власника» — фінансово-промислової групи «Фінанси і кредит», в якій нині рентабельне, здається, тільки підприємство суто сировинного напряму — Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. Решту визнано банкрутами.
Якраз процедура банкрутства ПрАТ АвтоКрАЗ, за офіційними заявами, стала причиною того, що завод у 2019—2020 роках програв усі тендери на постачання машин у Збройні Сили України, хоча вартість кразівських авто була значно менша, ніж у підприємства, що виграло тендер. Мабуть, до цього додалося й те, що свого часу завод порушив терміни постачання в ЗСУ військової техніки — 47 машин. «Про це йдеться у письмовій відповіді Міноборони, наданій Кременчуцькій міськраді, де, зокрема, зазначається, що в останніх тендерах завод участі взагалі не брав», — зазначає Ольга Усанова.
Підприємство має розкішну лінійку машин комунального призначення. Та востаннє завод поставив комунальникам велику партію вантажівок позаторік — у Дніпропетровську область. Торішня поставка авто комунальникам Полтави закінчилася скандалом — машина виявилася з технічними дефектами. Робітники із страйкому розповіли, що її склали зі старих вузлів, які «тільки трохи підмарафетили».
Завод «піде на брухт»?
— Свого часу завод мав свій будівельний трест, найкраще в країні підприємство громадського харчування, ПТУ, Будинок культури, медчастину, — розповідає Ольга Усанова. — Підприємство давало роботу не лише містянам, а й людям із сільської місцевості — їх довозили у Кременчук на транспорті заводу. На підприємстві трудилися понад 20 тисяч працівників. А загалом на заводах виробничого об’єднання АвтоКрАЗ — 35 тисяч!..
Міський голова Кременчука Віталій Малецький:
«Власники АвтоКрАЗу доводять завод до повного знищення. Врятувати його можна, тільки передавши в управління держави, за рахунок націоналізації».
Усе це залишилося тільки у спогадах. Останньою загинула медсанчастина. Заводська будівля, в якій вона перебувала, залишилася без опалення, тому її просто закрили. У ній розташовувалися й дві міські амбулаторії, які довелося переселяти в інші приміщення.
Без опалення — і цехи заводу. Робітники розповідали, що взимку їм доводилося обігрівати цехові прольоти саморобними... пічками-буржуйками. Після останнього скорочення на підприємстві залишилося приблизно 2500 робітників. Та й ті працюють один-два дні на тиждень. Зрозуміло, що зарплати змізеріли, оскільки й ті копійки півроку не виплачують, дедалі більше людей пишуть заяви на розрахунок...
Але й за такого стану справ навіть бувалих у бувальцях ошелешила публікація в газеті «Полтавський вісник» під заголовком «ПрАТ АвтоКрАЗ до кінця 2020 року поріжуть на брухт». Минулого року її передрукувало кілька ЗМІ, а відома компанія з управління активами ПрАТ КІНТО навіть внесла це повідомлення в один свій щомісячний фінансово-економічний звіт.
Наскільки цей прогноз справдився — невідомо. «Ми не знаємо, що діється на заводі, — не можемо потрапити на його територію, адже приватна власність — священна», — невесело посміхаються у Кременчуцькій міськраді.
— Ми допомагаємо колишнім працівникам заводу готувати позови про стягнення з АвтоКрАЗу заборгованості у зарплаті в судовому порядку, — каже Ольга Усанова. — Так от, дехто з робітників розповідає, що багато технологічних ліній заводу вже не існує. Але ні підтвердити, ні спростувати це та прогноз газети не можемо.
Що ж, можливо, помилилися інсайдери полтавського журналіста. Або ж він за сім вовків копицю сіна сприйняв. Але хмизу до багаття підкидають невдалі спроби Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продати на відкритому аукціоні пул боргів банків «Фінанси і кредит» і «Дельта Банк», в який входить і частина майна АвтоКрАЗу, що перебуває в заставі Нацбанку. Напередодні аукціону, що мав відбутися в жовтні минулого року, деякі ЗМІ не ховали оптимізму: «ПрАТ
АвтоКрАЗ може отримати нового власника». Та покупця не знайшли, хоча борги торгувалися з великим дисконтом.
У НБУ тоді заявили, що виставлятимуть пул боргів на продаж доти, поки «не сформується ринкова ціна на них». Судячи з того, що вартість «активу» весь час падає, «ринкова ціна», припускають експерти, — це і є вартість... металобрухту, який можна отримати, пустивши під автоген обладнання «нікому не потрібного» заводу.
Такий фінал тільки здається неймовірним. Прикладів, коли «інвестори» й «ефективні власники» різали на брухт не тільки молоко- та цукрозаводи, — хоч греблю гати! Що ж стосується підприємств автопрому, то ось свіжі приклади.
У Запорізькій області по-варварськи порізали на брухт два великі заводи. У Токмаку — «Південдизельмаш», єдине в Україні підприємство, що випускало двигуни для бронетранспортерів. У Мелітополі — «Автокольорлит» (із групи АвтоЗАЗ), єдиний у країні завод, який випускав алюмінієві, магнієві та стальні сплави для автомобільної промисловості.
У Токмаку кажуть: так відшкодували борг одному відомому приватбанку. «За борги» знищили й завод у Мелітополі. Кредиторів не хвилювало нічого, крім наживи. Різали не тільки верстати й обладнання, «з м’ясом» виривали металеві конструкції з бетонних стін, трощили дахи... На місці обох заводів — тільки руїни. Усе залізне «пішло» на шихтові двори «Вторчормету».
Львівською «дорогою»
Так чи інакше, але все це переводить звернення депутатів Кременчуцької міськради в розряд особливо актуальних.
З Офісу Президента України, розповідає Ольга Усанова, надійшло повідомлення, що звернення відправили за належністю — у відповідні міністерства. У відомствах мовчать. Лише в Міністерстві з питань стратегічних галузей промисловості відбулась нарада, на яку запросили й гендиректора АвтоКрАЗу Романа Черняка.
За словами тих, хто побував на тій нараді, зауважує Ольга Петрівна, топ-менеджер запевнив керівників Мінстратегпрому: будуть замовлення — завод їх виконає і якісно, і вчасно... На цьому поки що все. Тому час згадати, що кременчуцькі депутати — не перші, хто пропонував націоналізувати автозавод, що йде на дно.
Уперше цю ідею озвучили у Львові ще в 2009 році, коли намагалися врятувати Львівський автобусний завод (ЛАЗ), «ефективні власники» якого не втримали штурвал посеред бурхливого ринкового моря. Автором ідеї став колишній технічний директор, член Ради ветеранів ЛАЗу Роман Пак.
Але на дворі були часи, коли нас переконували, що приватна власність на засоби виробництва — «єдиний драйвер економіки», той золотий ключик, що відкриє шлях до зростання економіки, й теза: «приватна власність — священна» була непорушна, як Гібралтарська скеля. Та поступово у Львові зрозуміли: іншого виходу не існує. Шкода, та на той час приватний «драйвер» ЛАЗу вже геть не впорався з кермуванням, і «Львівські автобуси» злетіли з шосе у кювет. Та краще пізно, ніж ніколи.
Заступник голови міського голови Кременчука Ольга Усанова:
«ПрАТ АвтоКрАЗ накопичив «соціальних» боргів на суму понад 100 мільйонів гривень!».
Один із проектів повернення, розроблений у міськраді, передбачав: завод передають громаді міста, яка реалізує інвестиційний проект «Львів ЛАЗ». Але після багатьох дискусій перемогла точка зору, яку в жовтні 2014-го на сесії Львівської облради озвучив доктор економічних наук, депутат облради Йосип Ситник:
— Лжеінвестори вже багато заводів довели до ручки. Отож має бути закон, який поверне державі «вбиті» підприємства, — і пропонував націоналізувати одразу кілька заводів Львівщини, зокрема, пов’язані з автопромом «Автонавантажувач», Львівсільмаш, Стрий-Авто та, зрозуміло, ЛАЗ. — Їх можна буде знову приватизувати, але профільним інвесторам і під розроблені бізнес-плани та програми модернізації.
Зрештою, восени 2015-го народні депутати восьмого скликання Борислав Береза, Ігор Васюник, Павло Кишкар, Ігор Мосійчук і Володимир Парасюк зареєстрували у Верховній Раді проект закону «Про націоналізацію майна ТОВ «Львівські автобусні заводи» (реєстр. № 3039 від 04.09. 2015 р.). Проект передбачав, що колишньому власнику вартість майна відшкодують — за рахунок державних довгострокових облігацій.
Останнє, до речі, попри те, що в 2012 році у закон про приватизацію внесли зміну, за якою, в разі повернення приватизованого об’єкта в держвласність, вартість придбаного пакета акцій держава інвестору не повертає. Тобто відшкодування за рахунок облігацій стало компромісом. Головне — врятувати завод!
Автори законопроекту вважали, що націоналізація дасть змогу «відродити на базі державного сектору економіки ДП «Львівські автобусні заводи»; підвищити соціальну спрямованість економіки, захистити інтереси працівників підприємства», яким, до речі, «ефективний власник» заборгував «зарплатні» 10 мільйонів гривень (які так і не виплатить).
До цього проекту закону ми повернемося трохи пізніше. А нині звернемо увагу на тотожність планів порятунку приватизованих автозаводів. Як у Львові п’ять років тому. Так тепер — у Кременчуці. У чому тут річ?
Фото Миколи ГАНДЖИ.
