З Миколаєва надійшла сумна звістка: на 68-му році життя помер Іван Якович Ілляш, журналіст, який 17 років працював у колективі «Голосу України».
Він був яскравою особистістю й належав до рідкісної когорти газетярів «старої школи», як це тепер зветься. Для людей тієї школи головним принципом було шукати передусім правду, а не сенсацію, і служити людям, а не начальству.
Іван Ілляш став студентом уже після армії, навчався на факультеті журналістики Київського університету наприкінці застійних 1970-х. І вже тоді був лідером серед однокурсників — завдяки й армійському досвідові, й незалежній вдачі.
У «Голосі України» Ілляш запам’ятався компанійським, веселим і водночас непоступливим і колючим у принципових питаннях. На все — своя думка й свій погляд. Брався за клопітні проблеми, пов’язані із захистом людей — хоча в епоху дикого капіталізму це вже було невигідно й немодно. Іван знав реальне життя, воно навчило його твердості й іронії. А втім, мав дещо рідкісне, майже не властиве творчим людям — повагу до інших творчих людей. Інколи це проявлялось на грані наївності.
Приміром, якийсь художник-халтурник хоче через газету «вирішити питання з майстернею». Іван береться допомагати. Йому кажуть: «Та то ж поганий художник!». На те Ілляш відповідає: «Як художник може бути поганим?!». Він сам не вмів халтурити — тож і не вірив, що хтось може це собі дозволити, ще й називаючись митцем. Це один із тих уроків, які Ілляш нам залишив: і тим, хто з ним працював, і тим, хто в нього вчився.
Земля тобі пухом, Іване.
«Голосоукраїнці».
