Здавалося б, танцюють усі. Але дехто обирає танець своєю професією. І саме вони відзначають 29 квітня Міжнародний день танцю. Це колективи театрів опери і балету, танцювальні групи, ансамблі сучасного бального і народного танцю.
Свято присвячене всім танцювальним стилям. Ініціювала його Міжнародна рада танцю в день народження французького балетмейстера Жана-Жоржа Новера, який увійшов в історію як «батько сучасного балету».
За всієї своєї зовнішньої краси й легкості танці — це важка щоденна праця, залізна дисципліна й виснажливе тренування. Тому залишаються в цій професії люди сильні, які обожнюють музику і чиї ноги не можуть всидіти, коли ця музика лунає.
Вважається, що нація, яка більше за всіх танцює, — бразильці. Але українці однозначно одні з кращих танцюристів по цей бік океану. Адже саме нам належить рекорд з масового одночасного танцю (2011 р.).
Цікаво, що мистецтво танцю народилося як природна фізіологічна потреба в ритмічному русі. Перші танцювальні рухи були пов’язані з трудовими процесами й емоційними враженнями людини від навколишнього світу. Протягом століть танець набував самостійного значення, і в кожного народу складалися власні танцювальні традиції.
У європейській культурі одна з перших згадок про танець належить Гомеру. В його «Іліаді» описується chorea (гр. «танок, хоровод»). Ранні греки перетворили мистецтво танцю на систему, котра виражала різні пристрасті. Аристотель ототожнював танець із поезією, стверджував, що рухи в певному ритмі здатні передавати манери, пристрасті й дії. Видатні грецькі скульптори вивчали пози танцюристів, що імітують ті чи інші стани людини.
Історично танець був частиною релігійних ритуалів і народних свят. Докази цього зустрічаються в багатьох документах доісторичної доби. Імовірно, придворні танці існували доти, доки існували королівські двори. Серед розмаїття видів танцю — народні, соціальні, бальні, релігійні, експериментальні та інші форми. Великим відгалуженням мистецтва танцю був танець театральний, що виник у західному світі. Витоки сучасного балету знаходимо у Франції ХVІ століття — в епоху Відродження.
У наші дні важко навіть перелічити калейдоскоп різноманітних видів і груп класичного, народного, і сучасного танців. Нині танцювальне мистецтво просякнуте творчою конкуренцією, і хореографи часто-густо прагнуть, аби саме їхню роботу визнали найшокованішою. Однак досі в цьому мистецтві залишається краса, і танець сучасності вражає такою силою, гнучкістю, професіоналізмом, яких раніше ніколи не було.
Тож вітаємо всіх, хто йде по життю танцюючи, хто в танці відображає свою сутність, хто, власне, живе в ритмі танцю!
