Минулої осені, а саме 21 жовтня, мені довелося розповідати читачам газети про кричущий випадок знущання з престарілих власників «карток киянина». Треба сказати, що трамвайники цей урок запам’ятали і принаймні з мене вже «не варять воду». Проте й нині знаходяться інші організації, які не проти того, щоб мати з пенсіонерів хоч якусь для себе користь. Тож наведу живий приклад неповаги до старих людей.
П’ятого травня нинішнього року пішов я до «рідного» 148-го поштового відділення (Святошинський район, вул. Гната Юри, 7а) отримувати пенсію. Поки дійшла моя черга до заповітного віконечка, довелося трохи постояти, бо обидва стільці в приміщенні були зайняті. «Нічого, — заспокоював себе, — в минулому й не такі незручності доводилося долати. Проб’ємось і тепер».
Нарешті наблизився, вітаюся до жіночки, що сидить за скляною перегородкою, подаю їй паспорт і чекаю видачі пенсії. Минає хвилина, жіночка повертає документ без грошей і каже: «Ви повинні були навідатися до каси четвертого, тобто вчора, але вчасно не прийшли, а сьогодні ваших грошей у нас немає...».
«Як це «немає»? Такого чуда ніколи не було раніше й не може бути й зараз», — противиться сказаному моя «самооборона». Тож на підвищених тонах починаю доводити, що я не маю жодних фізичних сил вистоювати на вулиці під поштою довгу чергу, яка завжди утворюється четвертого, тому приходжу днем-двома пізніше, коли народу точно стає менше. Так роблю протягом багатьох літ і ніколи раніше таких чудес, щоб пошта відмовлялася мене обслужити, не було!..
Працівниця відділення просить не кричати, і взагалі це питання не до неї, тож із ним треба звертатися до керівниці відділення.
Я на високих тонах вимагаю приходу керівниці. Але та зволікає з виходом до невдоволеного пенсіонера. Тим часом під касою збираються пенсіонерки, котрі теж, як і я, мали отримувати гроші четвертого, але з поважних, з їхньої точки зору, причин прийшли по них сьогодні... Нарешті з’являється керівниця відділення, яка жодних пропозицій виходу з дурної ситуації не може запропонувати, тож здіймається ґвалт. Хтось вимагає «книгу скарг». Її вручають мені, тож виходжу з черги й лаштуюся писати «опупею» про конкретний випадок знущання зі старих і якоюсь мірою немічних людей. Чую, як одна з пенсіонерок, не відходячи від віконечка, по мобільнику комусь скаржиться на наш дивовижний випадок відмови. Інша пенсіонерка з черги жаліється:
— Дожилась: немає за що навіть хліба купити, ще й тут отаке хтозна що робиться...
А ще один голосок висловлює таке міркування:
— Мабуть, наші гроші «пішли на прокрутку», а це значить, що винне не тільки поштове відділення, а й Пенсійний фонд...
Телеграмним стилем нашвидкуруч занотовую свої міркування щодо того, як мене «обслужили», до журналу, списаного мало не до останньої сторінки скаргами та вклеєними до них відповідями, і збираюся покидати не-привітний будинок. В останній момент запитую себе: «А що далі? Коли можна буде напевно отримати пенсію?». Укотре підходжу до віконечка і запитую про це. Відповідь отримую таку: «Коли будуть ваші гроші». Одне слово, нічого не зрозуміло. Кілька хвилин стою в нерішучості.
Тим часом замішана на сирітському почутті безвиході наполегливість кількох пенсіонерів вплинула на невідоме нам «правляче коло». Воно відчуло, що засмерділо смаленим. У нашому натовпі невдоволених поширилася світла інформація: у поштовому відділенні несподівано з’явилося кілька десятків тисяч гривень на виплату «вчорашнім». Їх одразу почали виплачувати «четверточисельникам». Черга пенсіонерів моментально відновилась. Я отримував перший.
Що ж сталося? Невже поштова служба сплутала пенсіонерів з давніми совєтськими піонерами? Тих, слухняних, що зазирали до рота своїм вожатим, можна було вишиковувати в колони й вести до примарного світлого майбутнього. Пенсіонери незалежної України не шикуватимуться навіть для походів за власною пенсією. І не треба на це сподіватися. Не той контингент.
А чи ці служби, «дисциплінуючи» в такий дикий спосіб пенсіонерів, намагалися використати їхні кошти для «прокрутки», аби з неї мати й собі певний ґешефт, хай з’ясовують компетентні органи. Було б добре, якби цей прикрий випадок неповаги до людей поважного віку більше ніколи не повторився.
Київ.
Р.S. А може, цей випадок із затримкою виплати пенсій є сигналом для нас усіх стосовно того, що економічна криза бере суспільство в свої неласкаві обійми? Якщо так, то кінці треба шукати в череді олігархів, які жирують у країні, яка ледь зводить кінці з кінцями?
