На знімку: під час дискусії на форумі сидять керівники громад (зліва направо) Коломацької Євген Почечун, Сергіївської Ігор Лідовий і Мартинівської Віктор Котенко.

Про те, що з надр Полтавщини добувають понад 40 відсотків українського природного газу, дві третини газоконденсату й понад 10 відсотків нафти, не згадував уже, здається, тільки дуже лінивий. Щоправда, одні говорили про це з заздрістю, а інші — зі... співчуттями мешканцям краю, котрі потерпають від сусідства з буровими установками, свердловинами й важкою технікою підкорювачів надр. Та після того як у 2018 році парламент ухвалив закон, згідно з яким три відсотки від загальної суми рентних платежів за видобуток вуглеводнів перераховується до бюджетів громад, на територіях яких ведеться така діяльність, про ті незручності, скажімо так, призабули й почали рахувати в основному немалі прибутки останніх... А чи є втрати? І чи гармонізовані нарешті стосунки між повпредами нафтогазового комплексу й місцевими громадами? На ці та чимало інших подібних запитань у Полтаві шукали відповіді учасники дискусії, яка відбувалася на форумі про соціальне партнерство під час традиційної спеціалізованої виставки «Нафта. Газ. Сервіс-2021».

Діалог без посередників триває

Голова Сенчанської громади Наталія Сліпухова запевнила присутніх на форумі в тому, що її небайдужі земляки, котрі, власне, й започатковували на Полтавщині досить емоційний діалог без посередників із керманичами провідних нафтогазових підприємств і можновладцями, не стали менш активними. Тим паче після створення своєї громадської організації. Щоправда, її фундатори були дещо збентежені тим, що через карантинні обмеження не могли влаштовувати широких публічних обговорень. Однак і тоді вони, як то кажуть, не дрімали. Свої зауваження та пропозиції за своєрідного посередництва органу місцевого самоврядування висловлювали письмово, без якихось «гучних» акцій. Зрештою, потреба в таких акціях, що нагадували мітингову стихію, за кілька останніх років фактично відпала.

Насамперед тому, що після попередніх «бурі та натиску» небайдужих мешканців Сенчі й довколишніх сіл представники газопромислового управління «Полтавагазвидобування», що належить до Групи Нафтогаз і фактично домінує в господарюванні на цій території, почали прислухатися до тих «голосів знизу». І зробили-таки немало для забезпечення тамтешніх селян якісною питною водою та поліпшення екологічної ситуації. Посприяла нормалізації відносин і вагома рентна плата за видобуток газу й конденсату, яка щороку поповнює скарбницю Сенчанської громади десятками мільйонів гривень. За словами її очільниці, ті рентні платежі сьогодні становлять 40 відсотків (!) від загального бюджету громади.

Усе те дозволило не лише утримувати, як то кажуть, на плаву, а й ремонтувати, оновлювати важливі соціальні об’єкти. Зокрема, школу, дитсадок, центр естетичного виховання, Будинки культури, водогони тощо. Не менш важливими для селян є робочі місця. Хоча голова громади воліє бачити на місцевих об’єктах нафтогазового комплексу більше земляків. Поки що на провідних серед них — газопереробному заводі та промислі — частка працівників-аборигенів сягає від 30 до 50 відсотків. При цьому йдеться не лише про їхній персональний заробіток. Ні для кого не таємниця, що зарплати на таких підприємствах вищі, ніж деінде. Тож ці гроші, вкладені у придбання товарів і отримання послуг, сприяють розвитку місцевого бізнесу, поповненню когорти сільських підприємців.

Хоча вистачає і проблем, пов’язаних із діяльністю «мисливців» за вуглеводнями. «Наша громада розташована між колишнім і нинішнім райцентрами — Лохвицею та Миргородом, — нагадала Наталія Сліпухова. — Та стільки зруйнованих доріг, як у нас, мабуть, немає ніде. «Добивають» їх, звісно, ще й аграрії. Але факт залишається фактом: коли дорогу районного значення практично повністю зруйнували, потужні автомобілі нафтогазового комплексу почали рухатися через наші населені пункти. Тож і шляхи біля осель тепер ущент зруйновані. А коштів від рентної плати на їхній ремонт не вистачить. У порівнянні з селами інших громад наші люди частіше хворіють на онкологічні недуги. Ми надаємо їм істотну матеріальну допомогу на лікування, зокрема й із тих коштів, які надходять від ренти. Та тієї дуже болючої проблеми це не вирішує».

«Порозуміння знаходимо не з усіма»

Голова Сергіївської громади Ігор Лідовий нагадав про те, що у новому об’єднаному форматі вона була створена ще 2016 року. «Тоді ми відразу взялися за ремонти соціальних об’єктів, заміну в них вікон, дверей тощо і вважали такий шлях чи не найперспективнішим, — зауважив її очільник. — Та невдовзі зрозуміли, що без створення у наших селах робочих місць рухатися далі практично неможливо. Тому засновували кооперативи, малі підприємства, сімейні ферми. Сьогодні й цим уже задовольнитися не можемо. Бо є потреба в більшому. Насамперед у сталому економічному розвитку. З сучасним кластером молочного напрямку, своїм індустріальним парком тощо. Якраз у цьому зосереджені на території громади потужні підприємства аграрного та нафтогазового комплексів можуть і повинні відіграти роль фінансового локомотива, який підтягуватиме за собою інших».

За словами Ігоря Лідового, у структурі доходів очолюваної ним громади податок на майно, який включає в себе плату за оренду землі, становить 34 відсотки. А надходження від рентної плати за видобуток вуглеводнів минулого року, в докризовий період, сягали чверті бюджету, тепер ця частка зменшилася до 17 відсотків. При цьому внесок сільгоспвиробників у скарбницю громади з кожним роком збільшується, бо зростає вартість землі. У тамтешніх селян, як то кажуть, під боком — ще й 54 свердловини, розташовані на двох нафтогазоносних родовищах. Та безперервне понад півстолітнє «викачування» з них паливної сировини, м’яко кажучи, виснажило ті підземні джерела. Тож обсяги видобутку зменшуються, а геологічна розвідка перспективних запасів майже не ведеться. Є ще законсервовані свердловини, які приваблюють потенційних інвесторів, але їх розробку гальмує невизначеність із власником.

За таких умов, здається, найбільш потрібні сьогодні спільні дії та взаємовигідна співпраця держави, громади й бізнесу. «На жаль, порозуміння знаходимо не в усьому й не з усіма, — констатує Ігор Лідовий. — Судіть самі. На території нашої громади розташовані 24 підрозділи ПАТ «Укрнафта», на яких працюють понад тисяча осіб. Якби за них підприємство сплачувало податок з доходів фізичних осіб у бюджет нашої громади (так робить, скажімо, «Укртранснафта»), це збільшило б надходження до нього в рази. Однак підрозділи згаданого підприємства зареєстровані не за місцем основної діяльності, тож і ПДФО в громаду не надходить. Соціальної угоди з «Укранафтою» також не маємо. Невелику допомогу від неї щороку отримуємо, та переконані: від підприємства, працівники якого користуються всіма соціальними благами громади, остання має право вимагати більшого. З огляду на це у нинішньому році ми збільшили для нього нормативну вартість землі. Замість попередніх 100 тисяч гривень воно за рік сплачуватиме тепер 11 мільйонів. При цьому запропонували знайти компроміс у тому, щоб «Укрнафта» все ж почала платити ПДФО до бюджету нашої громади, а ми, у свою чергу, відмовимося від такого істотного збільшення «земельного» фінансового навантаження на підприємство. Та відповіді від партнерів поки що не почули. Хоча завжди наголошуємо: ми зацікавлені у збереженні та розвитку цього підприємства, бо його робота сприятиме поступу нашої громади. Хочемо тільки рівноправного і чесного партнерства».

Дорогу встелили... обіцянками

Увічнену геніальним уродженцем Миколою Гоголем Великосорочинську громаду в її нинішньому, істотно розширеному форматі започаткували наприкінці минулого року. Саме тоді головою земляки обрали Олександра Тищицького, котрий раніше десять років поспіль очолював Савинцівську сільраду, яка тепер увійшла до складу згаданої ОТГ. Ще на попередній посаді він налагодив тісне партнерство з тамтешніми «китами» аграрного й нафтогазового бізнесу — ТОВ «Савині» та ПрАТ «Нафтогазвидобування», що входить до складу компанії ДТЕК «Нафтогаз». Плідна співпраця з ними продовжується й у новому форматі громади. Досить згадати, що цьогоріч, згідно з ухваленою спільно стратегією розвитку, ПрАТ «Нафтогазвидобування» виділяє для потреб Великосорочинської громади 4 мільйони 600 тисяч гривень.

Ці кошти використають на капітальний ремонт терапевтичного відділення лікарні у Великих Сорочинцях, закупівлю асенізаційного автомобіля, частковий ремонт дороги біля села Семеренки. Запланували також розпочати капітальний ремонт будинку ветеранів у Ковалівці. Крім того, згадане підприємство з видобутку вуглеводнів виділило 360 тисяч гривень на фінансування проекту «Громада своїми руками». Йдеться про те, щоб спочатку її мешканці визначилися з ініціативою, яка потребує першочергового втілення в життя. Потім товариство за виділені на реалізацію проекту кошти закупить необхідні для цього матеріали й обладнання, а селяни вже власними руками встановлюватимуть його та доводитимуть усе те до ладу.

Зрештою, за словами Олександра Тищицького, у першому кварталі нинішнього року 30 відсотків усіх фінансових надходжень до бюджету очолюваної ним громади забезпечували рентні платежі представників нафтогазового комплексу. Хоча не всі такі підприємства ставляться до партнерства з громадою відповідально. Скажімо, в Зеленому Куті добре пам’ятають обіцянки повпредів іншої нафтогазодобувної компанії «Гео Альянс» перетворити це село на «другу Швейцарію». Та поки що тамтешні селяни бачать тільки те, що в їхніх колодязях зникла вода... Не виконаною залишилася й обіцянка збудувати дорогу до цього села від шляху Миргород — Гадяч.

— Там кілька разів по 2-3 машини асфальту привезли — і все, — обурюється Олександр Тищицький. — Тож і дороги в тому місці вже фактично немає — залишився тільки напрямок. Прикро, та складається враження, що для цієї компанії обіцянки й піар важливіші за реальні справи. Хоча прикладів соціально відповідального ведення бізнесу на території нашої громади вистачає. Показують їх не тільки видобувачі вуглеводнів. Допомагають вирішити нагальні проблеми земляків потужні підприємства аграрного комплексу, які очолюють Тетяна Ситник, Михайло Харченко, Володимир Цибенко та інші. За лічені місяці роботи нашої команди довести все до ладу, звісно, не вдалося. Тим паче, що спадщина дісталася нам, скажімо так, не найкраща. Та працювати прагнемо дружно, злагоджено, відповідально. Бо тільки так можна крокувати до успіху.

У віз проблем і викликів треба впрягатися спільно

У дискусії на згаданому форумі загалом узяли участь майже десяток керівників територіальних громад Полтавщини, а слухали її в залі ще більше їхніх колег. До такої зацікавленої розмови долучилися також депутати обласної та сільських рад, експерти з питань місцевого самоврядування, представники нафтогазодобувних компаній. Вони також говорили не лише про позитивний досвід соціального партнерства. Зрештою, в кожного він свій. Однак усі сходилися на думці, що сьогодні не варто ділити здобутки й проблеми на «свої» та «чужі».

Надто за умов, коли все більше викликів постає і перед територіальними громадами, й перед видобувачами вуглеводнів. Останні, скажімо, минулого року через несприятливу для себе ринкову кон’юнктуру та пандемію коронавірусу, яка в усьому світі зупиняла цілі галузі, досить істотно знизили обсяги видобутку. А значить, зменшилися надходження від них «рентних» коштів і в бюджети громад. Та й узагалі стало зрозуміло, що такі «доважки» до скарбниць останніх не є панацеєю від усіх бід. Бо чимало родовищ на Полтавщині вже виснажені, невдовзі їхні запаси вичерпаються й, відповідно, «замуляться» джерела поповнень кошторисів громад.

Натомість істотні запаси вуглеводнів, до яких іще не добралися, знаходяться на великих глибинах. Тож для їхньої розвідки та видобутку необхідні більш ніж значні додаткові витрати коштів і ресурсів. А де їх брати, якщо обсяги видобутку зменшуються? Та ще й популісти різних мастей торочать, нібито вітчизняний газ має тільки дешевшати і його можна продавати споживачам за копійки... А новоствореним об’єднаним територіальним громадам разом із додатковими повноваженнями сьогодні «понавішували» стільки фінансових зобов’язань, що деякі з них уже ледь зводять кінці з кінцями.

За таких обставин, вочевидь, керівникам громад і нафтогазових підприємств не варто чубитися, годувати один одного й людей обіцянками та з’ясовувати, в кого піар-служба краща... Бо принаймні для того, щоб зрушити з місця той віз проблем, треба впрягтися в нього спільно. А рухатися далі, долаючи фінансові й інші труднощі та домагаючись реального поступу, можна тільки разом.

Фото автора.