Берег озера Кагул в околицях Рені, квітень 2021 року. Саме такий вигляд має сьогодні «охорона» заповідних територій.

Як не раз повідомлялося, до вже існуючих заказників загальнодержавного значення «Озеро Кагул» і «Озеро Картал», створених указом Президента в 2019 році, невдовзі може додатися регіональний ландшафтний парк «Ялпуг-Кугурлуй». Якщо це станеться, то «концентрація» заповідних земель у маленькій Ренійській ОТГ стане просто величезною. Не дивно, що така перспектива дуже непокоїть місцевих жителів: як побоюються люди, всілякі обмеження, пов’язані з охороною об’єктів ПЗФ, ущемлятимуть права та соціально-економічні інтереси пересічних громадян і негативно вплинуть на традиційні для Придунав’я види господарської діяльності.

Облрада обіцяє порадитися з місцевими жителями

На сесії Ренійської міської ради, що відбулася в лютому нинішнього року, цю проблему порушив депутат Олександр Гродецький. Він закликав колег сформулювати чітку позицію місцевої влади стосовно подальших перспектив природно-заповідного фонду на території громади. Погодившись із аргументами О. Гродецького, міськрада створила депутатську робочу групу для вивчення питань, які виникли з приводу плюсів і мінусів існування об’єктів ПЗФ у Ренійській ОТГ.

На початку квітня ця тема отримала продовження на обласному рівні: депутатська комісія Одеської облради з питань екології, природокористування, попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків на своєму засіданні обговорила перспективи створення регіонального ландшафтного парку «Ялпуг-Кугурлуй» на території Ізмаїльського та Болградського районів. Зазначимо, що нині цей процес уже перебуває в стадії проекту, розробленого департаментом екології і природних ресурсів Одеської облдержадміністрації.

У роботі профільної комісії облради взяли участь міські голови Рені та Болграда Ігор Плєхов та Сергій Димитрієв, голова Болградскої райради Михайло Садаклієв, депутати громад Ізмаїльського та Болградського районів. Представники органів місцевого самоврядування поінформували обласних колег про те, що місцеве населення стривожене настільки істотним розширенням територій природно-заповідного фонду, непокоячись, зокрема, що це може спричинити фактичну катастрофу рибогосподарської галузі з усіма наслідками, що випливають, — скороченням робочих місць, зниженням доходів муніципальних бюджетів…

Зважаючи на соціально-економічне значення цього питання, комісія облради ухвалила «соломонове» рішення: створити робочу групу за участі представників громад, обласних чиновників і екологічних громадських організацій. Група повинна буде додатково вивчити тему, а також виїхати на територію планованого ландшафтного парку «Ялпуг-Кугурлуй» з метою обговорити його створення безпосередньо з місцевими жителями. Як заявив заступник голови Одеської облради Вадим Шкаровський, остаточне рішення щодо цього можна ухвалювати тільки після громадських слухань, тобто з урахуванням думки людей.

Додамо також, що на сесії Ренійської міськради, яка відбулася 16 квітня, депутати попросили Ігоря Плєхова розповісти про те, на якому етапі перебуває ситуація з парком «Ялпуг-Кугурлуй».

«Справді, в облраді нам пообіцяли порадитися з громадами й провести громадські слухання. Що стосується моєї думки, то стосовно цього питання існує величезний дефіцит достовірної інформації: громадяни не розуміють, що таке заказники й чим вони відрізняються від національних або регіональних парків. Ніхто не знає, що можна й чого не можна на заповідних землях. Інша проблема полягає в тому, що сьогодні заказники на території нашої громади «під шумок» перетворилися на розсадник браконьєрства», — сказав Ігор Плєхов.

Ренійські заповідні території можуть повторити сумну долю заказника «Лунг»?

А тим часом безліч питань виникає не тільки щодо ймовірного створення ландшафтного парку «Ялпуг-Кугурлуй», а й з приводу вже діючих півтора року заказників «Озеро Кагул» і «Озеро Картал». У квітні цього року цікавий коментар виданню «Бессарабія.UA» дав директор громадської організації «Ізмаїльське районне товариство мисливців і рибалок» Олександр Пономаренко. На його думку, створення об’єктів ПЗФ потребує виваженого підходу й розуміння, в який спосіб здійснюватиметься природоохоронна діяльність на їх території та за чий рахунок вона фінансуватиметься. Як негативний приклад Олександр Костянтинович навів створений у 2001—2004 роках рішеннями Одеської облради ландшафтний заказник місцевого значення «Лунг», більш відомий як Старонекрасівські плавні.

О. Пономаренко стверджує, що до присвоєння цієї території статусу заказника мисливці кожного сезону очищали протоки й невеликі озера, створюючи сприятливі умови для мешкання пернатої дичини. Але сьогодні кооператив «Придунайська нива», що взяв на себе охоронні зобов’язання стосовно «Лунгу», нічого подібного не робить. У результаті місцевість покриває густа рослинність, яка щорічно вигорає, і природі завдається колосальна шкода. Від себе додамо, що останню велику пожежу Старонекрасівські плавні пережили на початку минулого року, коли вогонь знищив величезні очеретяні зарості, перетворивши заповідні землі в обвуглену пустелю і тим самим нівелювавши роль заказника як таку. В Інтернеті можна знайти страшні фото цієї події, які красномовно свідчать про масштаб лиха. Отже, саме існування заказника «Лунг» абсолютно себе дискредитувало. Натомість полювання там офіційно заборонено. Тобто, якщо перефразувати відоме прислів’я, можна сказати: знявши голову, вдають, начебто бережуть волосся…

Повернімося до коментаря О. Пономаренка. За його словами, зараз аналогічна ситуація складається і в заказнику «Озеро Картал» — на території Ренійської громади. Цей об’єкт ПЗФ було створено без узгодження з місцевими владою і громадськістю, однак сьогодні заказник діє лише формально. Там немає ні адміністрації, яка регулювала б заповідний режим, ні охорони, котра перешкоджала б незаконним діям населення. Фінансування заказника практично відсутнє.

Раніше стан озера контролювали рибалки — вони робили просіки в заростях очерету, де потім годувалися водоплавні птахи. А тепер, коли рибогосподарська діяльність тут жорстко обмежена, водна гладь заростає. У таких умовах не можуть нормально існувати ні птахи, ні риба.

Олександр Костянтинович висловив побоювання, що така само доля чекає і на озера Ялпуг і Кугурлуй. Але не тільки тому, що режим ландшафтного парку є недосконалим. Річ у тому, що заповідні об’єкти можуть бути ефективними тільки в природних умовах. Придунайські ж озера, як відомо, давно перетворені на водоймища: вони оточені дамбами, а їх водообмін з річкою Дунай регулюється штучно. Це вже кілька десятиліть сприяє деградації водойм, негативно впливає на якість води, а також на флору й фауну. За таких обставин природоохоронний режим призведе не до збереження озер, а, навпаки, остаточно вб’є їх. Для того щоб екосистема водоймищ продовжувала жити, необхідно відновлювати їхній водообмін, поглиблювати, очищати протоки й водну гладь від заростання очеретом, вичерпувати донні відкладення, утворені змитою з навколишніх полів землею. Однак в умовах заповідного режиму цим ніхто не займатиметься. Ось чому місцеве населення, навчене гірким досвідом протягом десятиліть, протестує проти створення нових об’єктів ПЗФ у регіоні.

Міністерський високопосадовець: «Я точно не пам’ятаю, на кого покладено охоронні зобов’язання…»

Нас дуже зацікавила інформація про те, що заказники «Озеро Кагул» і «Озеро Картал» фактично жодним чином не фінансуються, не управляються і не охороняються. Адже в цьому випадку декларований державою захист природи перетворюється просто на чергову профанацію. Чому це відбувається, і коли можна чекати реального забезпечення заповідного режиму на території заказників?

З цим запитанням ми звернулися до головного екологічного відомства України.

«Статус заказників не передбачає створення адміністрації. Адміністрація створюється тільки в національних парках, заповідниках і регіональних ландшафтних парках. А заказники — це просто територія, яка має статус природно-заповідного фонду державного значення згідно з указом Президента, — прокоментував по телефону директор Департаменту природно-заповідного фонду Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України Едуард Арустамян. — У заказниках мають діяти охоронні зобов’язання. Я точно не пам’ятаю, але їх повинна взяти на себе місцева влада — чи то Ренійська міськрада, чи то Ізмаїльська райдержадміністрація. Охоронні зобов’язання — це документ, який передбачає здійснення режиму охоронюваної території відповідно до закону про природно-заповідний фонд. Цей режим також регулюється Положенням про заказник, затвердженим нашим міністерством. Тобто охорону територій ПЗФ на практиці забезпечує той орган, на який покладено охоронні зобов’язання».

При цьому, за словами Едуарда Арустамяна, виконання охоронних зобов’язань не передбачає додаткових штатних одиниць чи структурних підрозділів у складі відповідних органів. Однак на запитання про те, як у такому випадку можна фактично здійснювати дотримання режиму заповідних об’єктів, директор департаменту міністерства чітко відповісти не зміг. Щойно пролунало це питання, Едуард Максимович порекомендував звернутися до свого заступника — Сергія Матвєєва. «Ви можете зателефонувати йому, і він відповість докладніше щодо охоронних зобов’язань. Він займається цією темою багато років. У кожному разі, наскільки я пам’ятаю, охоронні зобов’язання оформляються на землекористувача», — сказав Едуард Арустамян.

Ми скористалися рекомендацією Е. Арустамяна й продовжили розмову із заступником директора Департаменту природно-заповідного фонду Міністерства захисту довкілля, начальником відділу організації діяльності й керування установами природно-заповідного фонду Сергієм Матвєєвим.

Андрій ПОТИЛІКО, журналіст.

Рені Одеської області.

Фото надано автором.

Далі буде.