Мзія Володимирівна СВЕРДЛОВА (на знімку) — лікар, а тепер уже й викладач від Бога. Про це знають і говорять її колеги. Про це ж заявляють її студенти. Вона — кандидат медичних наук, старший викладач кафедри терапії і хірургії Чорноморського національного університету імені Петра Могили. Дівчинка із Сухумі стала суперпрофесійним доктором у чужій країні. Одним із найкращих в Україні фтизіатром і пульмонологом.

Усе починала з нуля

Становлення фахівця — справа непроста й відповідальна в будь-якій галузі. Але медицина потребує особливої підготовки й самовіддачі, найвищого рівня знань, досвіду, милосердя. Усіма цими якостями Мзія Володимирівна володіє досконально. Батьки — мама-хірург і тато-інженер — виховували дівчинку в строгості, як і заведено в грузинських родинах. Бажали для дочки всебічної освіти.

Мріяла стати лікарем. Хорошим лікарем. Через великий конкурс не вийшло вступити до Тбіліського медичного університету. Після школи поїхала до Криму, де працювала нянечкою в одній з лікарень. Був час підготуватися до іспитів в Кримський державний медичний інститут. Непросто було. Довелося вивчати мову та її особливості, освоювати переклади. І головне — не забувати про мрію. Обов’язково стати хорошим лікарем!

«Була й інша мрія, — жартома ділиться Мзія Володимирівна. — Замолоду дуже хотіла купити машину. Потім зрозуміла, що треба правильно обирати пріоритети».

Вона свій пріоритет обрала. Вступила до інституту, вчилася на відмінно, отримувала підвищену стипендію. По закінченні їй запропонували за розподілом для роботи Миколаїв, Кіровоград чи Херсон. Обрала Миколаїв. Не шкодують ні вона, ні Миколаїв, де вона з 1979 року працювала фтизіатром в Обласному протитуберкульозному диспансері.

У цій самій медичній установі закінчила інтернатуру. З майбутнім чоловіком Павлом Свердловим була знайома з інституту, він уже працював у тубдиспансері, через рік одружилися. Народилася донька Тамара. Налагодилися побут і робота.

«Запропонувала чоловікові: вчимося далі, — розповідає Мзія Володимирівна. — Треба було вибрати, хто з нас вчитиметься в клінічній ординатурі. Він сказав: тобі вчитися, я допомагатиму. І я вступила до клінічної ординатури. Для того, щоби стати справді хорошим лікарем».

Вона стала найкращою.

Ніколи не припиняла навчання

Родина, дитина, навчання, відповідальність. Складно поєднати. Для когось, можливо. Але не для Мзії. Треба було і клінічною роботою займатися, і наукою. За два роки вона написала перший розділ дисертації. І це без усіляких підказок та всемогутнього Інтернету. «Обрала тему, обґрунтувала її на вченій раді. Дали мені лабораторію, усі імунологічні реакції робила сама. І студенти були, і хворі були. І за операційним столом стояла. Справлялася. Молода, активна. Наприкінці другого року клінічної ординатури склала чотири іспити для вступу до аспірантури. Німецьку мову й філософію вчила буквально з нуля. Фтизіатрію здавала в Києві. Два роки в шаленому ритмі».

Успішно опублікувала перший розділ і повернулася до Миколаєва. Тема дисертації — «Порушення гомеостазу у хворих з дисемінованим туберкульозом легень». Уперше лікар-фтизіатр у дослідженні зв’язала воєдино імунологію і кровоносну систему на основі власних лабораторних досліджень.

«Коли повернулася в протитуберкульозний диспансер, ніхто не думав, що я і далі буду вчитися. Відступати не звикла. Заочно вступила до аспірантури, —розповідає Мзія Володимирівна. — Чотири роки в аспірантурі, кожні два тижні виїзди на навчання. Я й сьогодні не перестаю вчитися. Це вже стало звичкою».

Можливо, через це бажання вчитися і передати свої знання викладачку поважають і цінують студенти. А ще вона вміє по-особливому розповісти про найскладніші медичні теми. Так, про серцевий тон розповідає, як композитор, як людина, котра вміє чути й слухати. Тому її і слухають. Щиро переживає за майбутніх лікарів. Так, не всі з них досягнуть її вершин чи стануть головними лікарями у своїх лікарнях. Головне — навчити доброти, милосердя, уміння лікувати й не помилитися в діагностиці.

Вона працювала в найскладнішому відділенні Миколаївського обласного протитуберкульозного диспансеру, в диференційно-діагностичному. Гематологія, онкологія, гастроентерологія, терапія, пульмонологія, рідкісні захворювання. Найважливіше — поставити правильно діагноз. Від діагностики залежать перебіг лікування і результат. «Легені — це величезний матеріал, від їх роботи залежить увесь організм», — упевнена лікарка.

 Чоловік Мзії Володимирівни Павло Олександрович працював у Миколаївському обласному протитуберкульозному диспансері начальником з медичної частини. П’ять років тому він пішов із життя. Мзія Свердлова тільки зараз надягла біле вбрання, завжди ходила в чорному в пам’ять про кохану людину. Удвох вони виховали дочку Тамару, яка стала реаніматологом-реабілітологом міжнародного рівня.

Так склалося, що в обласному протитуберкульозному диспансері відбулися серйозні зміни. Скоротили кількість ліжок, звільнилися лікарі. Мзія Свердлова знайшла своє покликання у викладанні.

Еверест Мзії Свердлової

Вона у своєму професіоналізмі підрила вершину Евересту. Так про Мзію Володимирівну відгукнулася її колежанка, торакальный хірург Марія Прийма. Сьогодні Марія Михайлівна працює в хірургічному відділенні Миколаївської обласної клінічної лікарні.

«Знаю Мзію Володимирівну з 1985-го, від того моменту, як прийшла працювати в Миколаївський обласний протитуберкульозний диспансер, — розповідає вона. — Ділові стосунки згодом переросли в дружні. Звичайно, об’єднала спільна робота. Фтизіатри, пульмонологи, терапевти завжди допомагають хірургам. А ми допомагаємо їм. З точки зору професійної Мзія — вершина Евересту. Людина, яка приїхала в чужу для неї країну. Адаптуватися, відбутися як фахівець, вступити та закінчити клінічну ординатуру, аспірантуру й успішно захистити кандидатську дисертацію — дуже непросто. Тема дисертації і подальших її досліджень на той момент були фантастикою. Імунологія в 1990-ті роки сприймалося несерйозно, як щось нереальне. Це сьогодні ми розуміємо, що імунологія — основа всіх основ. А вона ще тоді це усвідомила. Це людина, яка протягом усього часу вчиться, читає, пізнає. Коли бачиш, що поруч із тобою є люди, які вчаться, ти й сам підтягуєшся до того рівня».

Завідувачка 3-го відділення фтизіопульмонологічного центру Миколаївської області Інна Сазоненко працювала із Мзією Володимирівною з 1995 року.

«Чудова людина, висококласний фахівець, чуйна, добра, позитивна, — ділиться Інна Миколаївна. — Для мене вона — ідеал у професії, авторитетна людина в українській медицині. Все своє професійне життя в медицині рівняюся на неї. У сфері фтизіатрії, діагностики вона дуже сильний діагност. На всі консиліуми, які відбувалися в нашому стаціонарі, ми запрошували Мзію Володимирівну як провідного спеціаліста й грамотного лікаря. Чудово, що вона знайшла себе у викладанні. Упевнена, що вона дуже цікава для студентів».

Наталя, студентка групи 3202 факультету «лікувальна справа» Медичного інституту Чорноморського університету імені П. Могили каже: «Ми щасливі, що в нашому університеті є такий викладач, як Мзія Володимирівна Свердлова. Нам пощастило вчитися в неї. Тому що кожна її пара — це джерело знань і величезний інтерес. Завжди чекаємо від неї чогось нового, вона завжди зацікавить, пояснить, підкаже. Наші конспекти можна порівняти з медичною енциклопедією. Це записник, який залишиться пам’яткою і посібником на все життя, буде корисний в нашій подальшій роботі. Мзія Володимирівна — наш старший товариш, наставник і помічник. Вдячні за її викладацький талант, за професійні якості, за безцінний досвід, за людяність».

Миколаїв.

Фото автора.