Вочевидь, зручне розташування сприяє розвитку роздрібної торгівлі. Адже на 180 дворів тут чотири придорожні магазини. Відразу в’їхавши в Соломіївку, зупинилися біля першого. Підприємиця і продавчиня Яна Долід відкрила кіоск майже чотири роки тому. Вже добре знайома із вподобаннями покупців: «Найбільше купують хліб, зараз — воду, морозиво, що по сезону. До того ж люди завжди зважають на ціни й відразу помічають навіть незначне зростання. Нещодавно були розмови навколо здорожчання соняшникової олії...». У сусідньому маркеті, який відкрив сарненський підприємець, можна ще й насіння купити, і кошти через банківський термінал перекинути.

Педагоги з багаторічним стажем і досвідом

Не відходячи далеко від магазину, гукаємо господарів ближнього будинку. На порозі відразу з’явилася ґаздиня — Раїса Мірко. Це зараз вона на пенсії, порається біля хати. А до цього 44 роки працювала вчителькою початкових класів.

— Я не місцева, але Соломіївка давно стала моєю домівкою. Як приїхала сюди в 1964 році з Млинівщини за направленням, так і живу досі, — каже. — Тоді в селі діяла початкова школа. Декілька років була її директором. Мені дали комплект 1 і 3 класи. Всього 36 учнів. Ну й справлялася. А потім, у 1981-му, заклад закрили, учнів перевели в сусідній Кураш. А я влаштувалася в Орв’яниці. Доїждала автобусом, машинами, маршрутками, — пригадує Раїса Мірко, яка разом із чоловіком, якого немає вже 20 років, виховали двох діток. Вони теж за освітою педагоги. Донька вчителює в Дубровиці. А от син за спеціальністю не працював. Їздить із дружиною на сезонні заробітки за кордон. А Раїса Купріянівна вже й чотирма онуками та правнуком тішиться.

Жінка 12 років на пенсії. Зізнається, що спочатку не вистачало шкільного життя, та невдовзі звиклася й іноді здається, що ніколи й не вчителювала.

— Я була строгою і тримала дисципліну. Мені важливо, щоб учні слухали й чули, щоб усю увагу зосереджували на предметі. Буває, зайду в клас до доньки, подивлюся на сьогоднішніх учнів, і розумію, що не працювала б у таких умовах. Просто не витримала б. Своїми випускниками горджуся. Завжди закінчували з 1-2 медалістами. Навіть і по чотири бувало. Багато хто з учнів теж став учителем, шанованим і знаним не лише в районі, а й області, — пишається вихованцями Раїса Купріянівна.

За чималий педагогічний досвід Раїса Мірко стала відмінником народної освіти, старшим вчителем і отримала грамоту від Міністерства освіти. Навчала і власних дітей, але слабинок не допускала. Навпаки, ставила перед ними більші вимоги.

...За направленням Раїси Купріянівни прямуємо до хати, де проживають її колеги й друзі — сім’я Гаврилюків. Богдан Григорович — учитель історії, а дружина Ольга Семенівна викладала математику. Нині вони теж на заслуженому відпочинку.

— Приїхав на Полісся зі Львівщини у 1975 році, — розпочав розповідь чоловік. — Направили мене вчителювати в село Переброди. Там познайомився з майбутньою дружиною, яка родом із Соломіївки. Тож коли в Орв’яниці відкрили школу, переїхали сюди. Дружині знайшлося там робоче місце, а я пішов працювати у дев’ятирічку в Кураші. Викладав історію та англійську мову в 5—9 класах.

Згодом Богдан Григорович віддав навчальні години своєму синові-географу, а сам з 25-річним стажем вийшов на пенсію.

Як справжній історик, Богдан Григорович каже, у роки його молодості освіта й медицина були доступніші — чоловік не йшов із простягнутою рукою, аби знайти кошти на лікування. Та й вчительська сім’я того часу вважалася авторитетною ланкою суспільства, не те що зараз.

Вироби з сонячного каміння популярні за кордоном

Поліська земля вже давно славиться багатими покладами бурштину. Шість років тому в Соломіївці відкрили виробничо-торговельне підприємство «Амбер Центр», яке займається обробкою бурштину. Приміщення збудували на місці колишньої лазні, яка не працювала з середини 90-х років.

Ми зайшли туди в обідню пору. Хоча більшість працівників перепочивали (на знімку), завідувач виробництва Василь Лавор люб’язно погодився провести нам екскурсію цехом.

— Є шість робочих кімнат, де камінь проходить обтесування, сортування, розігрів, пресування, нарізання, шліфування. І, звичайно, формування та оздоблення вже кінцевого виробу, — розповідає Василь Петрович.

Підприємство має власну секретну технологію обробки сонячного каміння. Саме тому реалізовують вже готову продукцію, аби зберегти її унікальність. — Навіть приїжджали колеги з Європи, аби перейняти наш досвід. Можу лише сказати, що ми не додаємо ніяких домішок. Чиста сировина і все, — каже завідувач.

«Амбер Центр» тісно співпрацює з турецькими партнерами. Вже декілька років поспіль вони замовляють чотки, буси, браслети. Навіть привозять власні верстати для обробки каменю.

— Прислухаємося до своїх клієнтів, враховуємо всі побажання. Згодом додаємо власні ідеї, які вони теж підтримують, — каже Василь Петрович.

У цеху працюють 18 людей із Соломіївки, дехто доїжджає із сусідньої Орв’яниці. Заробітна плата залежить від умов праці, складності роботи. Та колектив переважно жіночий.

Колишній колгосп засяяв «Променем»

У багатьох селах, де раніше бували, звикли чути від людей: «От коли діяв колгосп, життя вирувало. Робота була, будувалися, село розвивалося. А тепер лише руїни, молодь виїжджає в пошуках заробітку». Так-от, Соломіївка — одне з небагатьох сіл, де вдалося зберегти сільськогосподарське виробництво. І це завдяки заслуженому працівнику сільського господарства, кавалеру багатьох державних нагород, депутату Дубровицької міської ради Андрію Кулику, який зберіг господарство «Промінь». Завдяки його досвіду «Промінь» успішно розвивається.

— У нас працює 28 чоловік. Обробляємо 280 гектарів землі та утримуємо майже 500 голів ВРХ. За 2019 рік сплатили 1 мільйон 420 тисяч гривень податку. За 2020-й, збільшивши реалізацію і підвищивши заробітну плату, — 1 мільйон 741 тисячу, — показує документацію директор Андрій Кулик. Андрій Євтухович підтримує дружні стосунки з директором Сарненського професійного аграрного ліцею Миколою Морозюком, головним лікарем Василем Іванюком, аграріями Олексієм Хомичем й Анатолієм Остапчуком, Валентином Бондаренком, з головою Дубровицької міської ради Богданом Микульським.

Андрій Кулик — людина вимоглива та справедлива — сподівається, що керівники новоутвореного Сарненського району (укрупненого) Олександр Кохан та Ярослав Яковчук побувають у «Промені» і поцікавляться проблемами колективу, аграріїв, а також села.

Як депутат Андрій Кулик обурюється:

— Унаслідок халатного ставлення до своїх посадових обов’язків керівництва колишнього уже Дубровицького району частина сільських голів за 2019-2020 роки скерувала 90% власних бюджетних надходжень на заробітну плату собі й апарату. Ці кошти могли б піти на розвиток інфраструктури: ремонт доріг, шкіл. Проблеми справді є, але вирішувати їх не поспішають, — розповідає директор-депутат.

Потім Андрій Кулик показує, як триває робота в розпал сезону. Господарство в основному займається тваринництвом, але на полях вирощують кукурудзу, жито, пшеницю, овес, просо, гречку.

— Зараз роботи вистачає. Сінокосіння, прибирання зернових, тюкування соломи, посівна, жнива. І так до листопада. Займаємося насінництвом, їздимо на виставки. Своїх працівників поважаємо. В нас і кухня працює, завжди гарячі обіди. Доярки отримують не менше 10 тисяч, механізатори в сезон — 12—15 тисяч гривень. Щороку виділяємо 150—200 тисяч гривень на допомогу малозабезпеченим сім’ям, хворим, — каже Андрій Євтухович.

На полі вітає із закінченням сінокосіння Дем’яна Буткевича (на знімку вгорі) — механізатора, майстра на всі руки, як його характеризує директор:

— Немає такої роботи, за яку він не брався б. Дружина також у нас працює телятницею. Гарна сім’я, троє діток. Побудували хатину в селі. І не потрібно їхати за кордон.

Болючі теми села

Згодом керівник «Променя» Андрій Кулик переходить до болючих тем, які стосуються рідного села та життя його жителів:

— У нас є багато дір, які потрібно закрити. Наприклад, переправа (понтонний міст) через Горинь, яка з’єднує два населені пункти Орв’яницю і хутір «За ріка». Через неї люди ходять на потяг Здолбунів — Удрицьк, водять корів на пасовище і це шлях на сінокіс. Справа в тому, що сільські голови не взяли цей міст на баланс. Ще трохи — і він втопиться. Частина його вже торкається дна (на знімку внизу), — нарікає Андрій Євтухович.

Дорога до школи й дошкільного закладу в Орв’яниці, куди возять дітей із Соломіївки, теж потребує капітального ремонту.

— Наше село розташоване по обидва боки автомобільної траси. Неодноразово говорили про необхідність на ній «лежачих поліцейських», про відеоспостереження. Адже автівки їздять з великою швидкістю, та й фур достатньо. Іншим разом і спати неможливо. Та й діти ж біля будинків бігають, — каже депутат.

Соломіївка досі не газифікована. Ще у 2013 році прес-служба Рівненської ОДА повідомляла про те, що найближчим часом газ отримають три села на Дубровиччині — Соломіївка, Кураш і Бережниця. Труби проклали, а газу досі чекають. «Закопали гроші в землю», — кажуть місцеві жителі.

Сарни Рівненської області.

Фото Василя СОСЮКА.