І це — правда. Але є тільки одним із кроків державного лісогосподарського виробництва. Така специфіка теорії і практики його, котрі в Україні налічують два століття і більше. Головним атрибутом оцінки землекористування є так зване головне користування. Тобто вилучення деревини за лісівничими нормами і правилами (саме деревини, що перебуває у стані росту) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства тощо.

Саме звідсіля має походження лісівничий термін «головне користування», тобто користування деревиною для різноманітних потреб суспільства. Бо всі інші продукти лісівництва та послуги — супутні йому, так звані другорядні, побічні, екологічні, мисливські та інші, функціонально залежать і визначаються фізико-механічним станом лісу, точніше — лісових екосистем. Хоч би як там було, але головним джерелом доходів державного лісівництва є надходження коштів від реалізації деревини в стані росту. Основним вимірюваним його показником (критерієм) є питомий обсяг на одиницю виміру площі земель. Саме — земель, а не запасу лісу, бо об’єктом праці як продуктивна сила є земля.

Згадаймо при цьому: «Головне користування — обов’язковий атрибут у стосунках людини з природою. Воно віддзеркалює загальний рівень лісового господарства, є критерієм діяльності кількох людських поколінь у вирощуванні та формуванні лісових насаджень… ліс, які б функції він не виконував, приречений на вирубування після досягнення віку стиглості. Інакше його існування може стати не тільки господарськи недоцільним, а й збитковим»

[С. М. Кашпор, 1996].

З середини ХІХ століття в Україні вводиться статистична інформація про надходження лісового доходу за губерніями. Систематично її вели губернські й повітові на той час земства. Після 1917 року вони поступово змінювались і, починаючи з другої половини ХХ століття, набули так званого загальнодержавного управління лісами (ЗДУЛ). Рівень продуктивного використання земель у процесі лісогосподарського виробництва ідентифікованими лісгоспами перестали обчислювати і аналізувати. Так залишається і після проголошення Незалежності.

Хоча з прийняттям Верховною Радою ще УРСР (1990 р.) земельної реформи з завданням провести «перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність… для формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель» становище мало змінитися. Нормативне положення про те, що об’єктом земельної реформи є земля під час її здійснення у лісівництві одні не зрозуміли, інші, хто був біля керма управління, не захотіли цього розуміти. Розпочалось реформування лісового господарства. Практично, без ідентифікації землекористувачів. Проведено підміну об’єктів праці — природного ресурсу «земля» головною продукцією лісогосподарського виробництва — деревиною.

У газеті «Голос України» від 27 листопада 2020 р. вийшло тривожне повідомлення щодо Карпатського регіону з посиланням на міжнародні інформаційні джерела. Підтверджується, що повені частково пов’язані зі зміною клімату. «Але незаконні рубки, що проходять під прикриттям складнощів, яких зазнала Україна, знищили великі шматки лісу, що вбирали надлишки води і забезпечували захист від паводків». Хоча зменшення площі лісів в областях Карпатського регіону, як і в інших областях України, практично не спостерігається у порівнянні з державним обліком на 1 січня 1988 р.

Виходить, що із семи згаданих у статті країн Україна найбільше страждає від незаконних рубок, що призводить до розвитку стихійних явищ. Хоча прямого зв’язку стихійних явищ зі зменшенням площі лісів не було виявлено. Зокрема, в межах українських Карпат будь-якої «загрози вирубки лісів» ніколи не було і нема. Не слід плутати термін «рубка лісу» з терміном «виробництво лісових матеріалів».

Перший («рубка лісу») подається у значенні зменшення їх площі, тобто перевід землекористування до іншого цільового їх призначення. Такого в Україні, у тому числі в українських Карпатах, не спостерігається. Згадані «незаконні рубки» завдають певних економічних збитків суб’єктам лісогосподарського виробництва, але не ведуть до зміни цільового призначення землекористування. Не заслуговують на те, щоб говорити про це з політичним підтекстом.

Другий («виробництво лісових матеріалів») здійснюється суб’єктами лісозаготівельного виробництва (ЛЗВ), є виключно лісопромисловою діяльністю, не має стосунку до використання природного ресурсу «земля, земельні ресурси», формує лісопромислову галузь. Так звані «незаконні рубки» не призводять до зміни площі лісів.

Якщо вести про це мову, то необхідно професійно їх оцінювати. «Великі» чи «невеликі» «шматки» лісу слід рахувати за фізичними показниками їх площі та цільового призначення. В Україні — за формами адміністративної звітності з кількісного обліку земель Мінрегіонрозвитку України.

Незаперечно, організація лісогосподарського виробництва в Карпатському регіоні України потребує суттєвого поліпшення з метою найбільш повного використання природної продуктивності земель лісових для вирощування лісу. Наближення за показниками вилучення деревини з одиниці виміру площі до сусідніх країн регіону, наприклад, Польщі (див. рис.).

Але цього в Україні не відбувається. Бо лісове законодавство все ще зберігає з радянської пори так зване державне управління лісами (ДУЛ), за чинним Лісовим кодексом — «державний лісовий код». З його належності державі, починаючи з ділянки… 0,1 га і більше. Нісенітниця з кримінальним підтекстом...

За офіційними відомостями ЄЕК/ФАО щорічне вилучення деревини з лісів у Польщі в 2—3 рази більше, ніж в Україні. До того ж зі складу вилученої деревини виробництво деревини на паливо (дрова) в Україні спостерігається невпинне щорічне зростання їх обсягу з 30,1% у 1995 р. до 54,4% у 2011-му. Водночас у сусідній Польщі ті самі показники становлять відповідно 10,9% (1995 р.) і 14,6% (2011 р.). Така розбіжність за показниками лісозаготівельного виробництва, відомо, потребує громадської турботи.

Передусім — торкається правоохоронних і слідчих органів, економічних служб України, у тому числі також за межами Карпатського регіону. Доцільно лише зазначити, що причина криється, зокрема, у відмові менеджменту Держлісагентства України від запровадження земельного податку для суб’єктів господарювання з лісівництва за використання земель лісових, залежно від їх природної (саме природної!) продуктивності. Підміна земельного податку платою за обсяги заготівлі лісових матеріалів у вигляді рентної плати за так зване «спеціальне використання лісових ресурсів», спотворює справжній науковий зміст таксації лісу взагалі, а також економіки землекористування взагалі в галузі державного лісівництва, підмінюючи плату за землю платою за кількість вироблених лісових матеріалів.

До того ж, за Інтернетом, норми статті 526 «Рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів» ПК України підприємцями подаються як «розроблені Верховною Радою України», хоча парламент тільки затверджує закони. Розробником був, є і має бути ЦОВВ будь-якої галузі, в державному лісівництві — ДЛА України. Крім того, з адаптацією їх до законодавства ЄС, що діє ще з 2004 року. В країнах ЄС суб’єкти господарювання з лісівництва сплачують ЗЕМЕЛЬНИЙ податок, не пов’язуючи його розмір з кількістю вилучення з лісів деревини та кількостю виробництва лісових матеріалів. Обчислення ЗП здійснюється залежно тільки від продуктивності земельних угідь, тобто родючості ґрунтів та розподілу їх за класами бонітету.

Не зручно про це говорити на адресу юридичних служб України, але вони також мають турбуватись і нести відповідальність за розвиток економіки державного лісівництва. Бо об’єктом праці для лісівництва є не ліс, а земля як головний природний ресурс будь-якої країни. Відмовитись, нарешті, від застосування терміна «лісове господарство», що було вірним на початковому етапі розвитку галузі й загальної культури соціально-економічних відносин, а тепер воно стало знеособленим, замінивши його терміном «лісогосподарське виробництво» (ЛГВ) як вид виробничої діяльності ідентифікованих суб’єктів агросфери — землекористувачів з лісівництва у юридично наданих їм на право платного землекористування.

Висновок

Подальший розвиток організаційно-господарського виробництва у галузі державного лісівництва необхідно узгодити з атрибутами все ще чинної земельної реформи в Україні, реформування лісового і податкового законодавства, починаючи з прийняття юридично визначених його меж та адаптації відповідних показників (критеріїв) до законодавства ЄС.

Андрій БОБКО, інженер лісового господарства, кандидат сільськогосподарських наук, почесний доктор ІАЕП НААН України.