Освітянський детектив триває

Свого часу наша газета висвітлювала ситуацію, пов’язану з незаконним звільненням у 2015 році з посади декана юридичного факультету Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана (далі — КНЕУ) Віталія Опришка (на знімку). Вона набула значного суспільного резонансу як серед громадськості, так і в засобах масової інформації. Про неї неодноразово розповідалося не лише на сторінках друкованих засобів, а і в програмах телебачення. Юридичній спільноті Віталій Федорович відомий як знаний вчений, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, автор майже 400 наукових та інших праць з проблем вітчизняного й міжнародного права. Діяльність В. Опришка дала підстави неодноразово визнавати його кращим освітянином року, переможцем Всеукраїнського конкурсу «Юрист року». Саме тому звільнення такого фахівця викликано суспільний інтерес і відповідний резонанс.

Захищаючи свою честь і гідність у зв’язку з незаконним звільненням, він пройшов понад 10 судових процесів у судах першої інстанції, апеляційних та касаційних. Його було поновлено на раніше займаній ним посаді з виплатою відповідних сум зарплати за вимушений прогул та у зв’язку з заподіяною йому моральною шкодою. Але, як виявилося, боротьба за справедливість і торжество закону поки що не завершилась і свідчить про серйозні порушення з боку нинішнього ректора КНЕУ Дмитра Лук’яненка та низки посадових осіб окремих правоохоронних органів, які намагались і до цього часу не полишають спроб вивести його з-під відповідальності за кримінальні правопорушення, передбачені законодавством.

— Віталію Федоровичу, минуло вже більше шести років після вашого незаконного звільнення, а освітянський детектив ще триває?

— На жаль, так. І причин цього декілька. Основна, на мій погляд, —службова недбалість окремих правоохоронців, які намагаються звільнити від відповідальності впливового посадовця — ректора КНЕУ. До речі, за такі дії законодавством передбачено кримінальну відповідальність. Це яскравий приклад того, як одне беззаконня породжує інше.

Нагадаю, що в основі продовження так званого освітянського детективу перш за все лежать дії Дмитра Лук’яненка, пов’язані з моїм поновленням на посаді. Ці дії містять ознаки кримінального правопорушення. Впевнений, що він добре знає зміст ст. 124 Конституції України про те, що всі судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території країни. Але, як показує моя ситуація, закон і, зокрема, Конституція України, не для нього писані, як і для тих слідчих, які покривають його протиправну діяльність. Як свідчать його дії, у даному випадку, він, схоже, і не збирався виконувати ухвалу Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 р. про моє негайне поновлення. Саме цим можна пояснити те, що він в день мого поновлення на посаді, отримавши відповідну інформацію про прийняту вищезгадану ухвалу суду, з метою унеможливлення цього, відправляє у відпустку незаконно обраного декана О. Солдатенко. Це був його перший крок на шляху п’ятимісячного «марафону» систематичного порушення законодавства.

— За фактом невиконання рішення суду тривалий час розслідувалось кримінальне провадження. Де і хто його здійснював?

— Дійсно більше чотирьох років у Шевченківському управлінні поліції Головного управління національної поліції (далі — ГУНП) у м. Києві різними слідчими спочатку здійснювалось досудове розслідування двох кримінальних проваджень за заявами народних депутатів України восьмого скликання Левченка  Ю. В. та 2-го, 3-го, 4-го, 6-го скликань Кармазіна Ю. А. про вчинення Лук’яненком порушення ч. 1, ст. 382 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за умисне невиконання судових рішень, що набрали законної сили. В заявах, які були об’єднані в одне провадження, зверталася увага на факт невиконання ним ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року про моє негайне поновлення на посаді декана юридичного факультету.

Крім того, 12 липня 2017 року я також звернувся на особистому прийомі керівника Київської місцевої прокуратури №10 Р. Гавриша із заявою про вчинення Д. Лук’яненком іншого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем), за якою теж було відкрито відповідне кримінальне провадження, котре також було об’єднано з раніше відкритим кримінальним провадженням. У своїй заяві я зазначив, що в цій ситуації Лук’яненком, за моїми підрахунками, було завдано КНЕУ суттєву економічну шкоду на суму понад 700 тисяч грн, а це означає — і державі, оскільки цей заклад є державним. Мені була сплачена заробітна плата за вимушений прогул та за моральну шкоду. Одночасно виплачувалася заробітна плата і незаконно обраній на посаду декана О. Солдатенко. Вона працювала в університеті тривалий час і отримувала також відповідну зарплату, незважаючи на те, що за цим фактом було декілька судових рішень про її звільнення з займаної посади як такої, що була незаконно обрана. Але Д. Лук’яненко їх не виконав.

Слід зазначити, що моя заява прокуратурою була направлена на адресу керівництва Управління поліції у Шевченківському районі ГУНП у м. Києві. Вона була передана слідчому Починок О. В., яка здійснювала досудове розслідування стосовно Лук’яненка Д. Г. У цій заяві до прокуратури мною зазначались й інші зловживання службовим становищем з боку Лук’яненка Д. Г. Проте, як свідчить зміст пізніше прийнятих постанов про закриття кримінального провадження, винесених слідчими, які в різний час здійснювали досудове розслідування у цій справі, не згадується про те, що ними здійснювалися відповідні слідчі дії стосовно порушення Лук’яненком Д. Г. ч. 1 ст. 364 КК України. Справу щодо нього вели слідчі Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві Починок О. В., Левкович С. С. та Тимошніченко А. В. І як не дивно, в назві винесених ними постанов про закриття кримінального провадження ця норма зазначається.

Таким чином, слідчі намагалися за зазначеною вище статтею безпідставно закрити провадження стосовно Лук’яненка Д. Г. і по ній.

Я думаю, що слідчим потрібно було також поцікавитись, яких зазнав КНЕУ економічних витрат у зв’язку з тим, що в судових процесах захищали його інтереси правники з адвокатського об’єднання «Волков і Партнери». Хто й скільки заплатив за ці послуги?

— Віталію Федоровичу, а чи зверталися ви до органів Державної виконавчої служби з тим, щоб вони у відповідності до судової ухвали забезпечили ваше своєчасне відновлення на посаді?

— Ще 28 грудня 2015 року передав відповідний виконавчий лист до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва. Майже півроку Д. Лук’яненко, як кажуть, водив цю службу «за носа», а в своїх відписках вказував на причини невиконання судового рішення, зміст яких був далеко за межами об’єктивності. В цей час він намагався скасувати ухвалу касаційного суду про моє поновлення, яка, до речі, взагалі не підлягає оскарженню. З цього нічого не вийшло. Верховний Суд у зв’язку з відсутністю підстав відмовив у відкритті провадження за його заявою. Врешті-решт на КНЕУ, за невиконання рішення суду, державним виконавцем спочатку було накладено штраф у розмірі 5100 грн, а потім у подвійному розмірі — 10200 грн. Хотів би наголосити на тому, що це знову ж збільшило економічні збитки КНЕУ. Чи, можливо, Д. Лук’яненко відшкодував їх за свій рахунок? Як свідчать матеріали досудового розслідування, слідчі відповіддю на це питання не цікавилися. Крім того, державним виконавцем було винесено й направлено на адресу Шевченківського управління ГУНП в м. Києві повідомлення про вчинення боржником в особі ректора КНЕУ Д. Лук’яненка кримінального правопорушення за ознаками злочину за ст. 382 КК України, з проханням занести про це відповідні відомості до ЄРДР та розпочати досудове слідство. Проте цього не було зроблено, а в жодній постанові про закриття кримінального провадження не згадується про слідчі дії, які повинні бути здійснені у зв’язку з цим повідомленням.

— Я так розумію, що досудове розслідування за цим кримінальним провадженням затягнулось більш як на чотири роки, і коли ж воно буде завершено?

— Дане досудове розслідування не здійснювалось, як цього вимагає законодавство, невиправдано затягувалось, велось з порушенням норм Кримінального процесуального кодексу України, що неодноразово підтверджувалось відповідними посадовими особами органів Прокуратури та Національної поліції у їхніх відповідях на запити та звернення народних депутатів України Кармазіна Ю. А., Левченка Ю. В., Кожемякіна А. А., Паламарчука М. П., Мамки Г. М. та деяких інших, а також на мої заяви. Принагідно хочу подякувати народним депутатам, які долучися до вирішення цієї моєї справи, щиро вдячний їм за підтримку.

Сподіваюсь, що після публічного повідомлення в засобах масової інформації про грубі порушення норм законодавства, зокрема термінів розслідування, воно буде розслідуватися швидше.

— Цікаво, а яка ж була реакція посадових осіб органів Прокуратури та Національної поліції на запити та звернення народних депутатів України і ваших заяв?

— Як правило, керівники Генеральної прокуратури (Юрій Луценко, Ірина Венедиктова) та Національної поліції України (Сергій Князев, Ігор Клименко) направляли запити та звернення народних депутатів, як і мої заяви, для розгляду до підпорядкованих їм структур з проханням проінформувати про результати тих, хто звертався. Відповіді від них в основному носили формальний характер з посиланням при цьому на якусь таємницю слідства, хоча цілком зрозуміло, що ніяких таємниць в цій справі не було й не могло бути. В окремих випадках ними були встановлені окремі порушення норм кримінального процесуального законодавства, запевнялося, що буде проведено службові розслідування дій тих, хто їх допустив. Проте, як я розумію, такі розслідування не були здійснені, а винні не притягувалися до відповідальності. Про це яскраво свідчить хоча б той факт, що всі постанови про закриття кримінального провадження, винесені й підписані слідчими Починок О. В., Левковичем С. С. та Тимошніченко А. В., у яких фігурує Лук’яненко Д. Г., практично мають один і той самий зміст, начебто писались під копірку чи множилися на ксероксі. Вони відрізнялись лише підписами різних слідчих, що їх виносили, та датами. Через свою необ’єктивність та незаконність усі чотири постанови скасовувались у порядку, передбаченому законодавством.

Варто відзначити, що протягом цих років нібито ведення слідства жоден слідчий не проаналізував і не надав правничої оцінки діям ректора, пов’язаним із небажанням поновлювати мене на посаді, через реорганізацію юридичного факультету КНЕУ. Він використав відому на практиці класичну схему, яку унеможливлює поновлення неугодного працівника. В даному випадку через ухвалу Вченої ради КНЕУ ліквідується юридичний факультет, відповідно зникає посада декана, юридичний факультет перетворюється на юридичний інститут, який очолює не декан, а директор. Поновитися на посаду, якої не існує, стає проблематично.

Неодноразові намагання слідчих закрити провадження у зв’язку з відсутністю у діях Д. Лук’яненка складу кримінального правопорушення базуються, як зазначалося в ухвалах судів і рішенні прокуратури, на незаконних і необ’єктивних підставах, на даних КНЕУ, що суперечать реальним обставинам справи. Таким чином, судячи з цього розслідування, воно сприяє формуванню системи вседозволеності та беззаконня, замість того щоб у суспільстві та державі формувався імунітет до таких проявів. Я так і до цього часу не зрозумів, за які ж такі «заслуги» чи щось інше названі слідчі та деякі інші працівники правоохоронних органів перетворюють Лук’яненка Д. Г. на людину в «законі». Мабуть, слід цю справу, як і інші подібного роду, ретельно вивчити Офісу Генерального прокурора України, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, відповідним профільним комітетам Верховної Ради України, Міністерству освіти і науки України. Сподіваюсь, що її наступне розслідування буде здійснюватися відповідно до Конституції та чинного законодавства України. Час уже державним правоохоронним органам розібратися з тими, хто перетинає, як каже наш Президент Володимир Зеленський, «червоні лінії». Не слід спокійно спостерігати, коли ігноруються конституційні положення про те, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

— Дякую за інтерв’ю.