Іван Богданець із тепер уже Сарненського району Рівненщини донедавна працював на будовах у Польщі. Він — майстер на всі руки, вміє все робити на будові, ще й має додаткову спеціальність газоелектрозварника. То й у себе на батьківщині міг би легко знайти роботу. Але його не задовольняли розміри зарплати і він подався у сусідню Польщу. Але днями повернувся додому і пояснив це так:
— Я постійно тримав зв’язок із земляками, які працюють на будовах у Києві та Київській області. Ми обмінювалися інформацією, як де платять за роботу. Дізнався, що останнім часом платня що в Польщі, що в Україні для представників нашої професії майже однакова. Скажімо, за квадратний метр покладеної плитки в обох країнах платять по 250 гривень, за шпаклівку під фарбування — по 120 гривень тощо. То навіщо мені працювати у Польщі, якщо я можу стільки ж заробляти на будові у Києві та Київській області? Іще одна перевага — я щовихідних зможу приїжджати додому, до сім’ї, бачити дітей, які скучають за мною, коли я по півроку у Польщі. Фактично вони росли без мене. Грошей усіх не заробиш, а діти повинні рости з батьками.
Ви знаєте, якби у нашій країні створювали робочі місця з гідною для людини зарплатою, то ніхто не їхав би горбатитися за кордон. Хай би хто що мені казав, хай би як нахвалював чужину, але вдома краще, — підсумував Іван Богданець. — Мені так точно. Давайте піднімати з колін свою країну, а не горбатитись на чужу. До речі, польські будівельники їдуть на заробітки в Німеччину, де тарифи на будівельні роботи набагато вищі.
Чоловік розповів, що з ним повернулась в Україну вся бригада. Було б добре, якби це був не поодинокий випадок, а тенденція. Може, вже досить екс-портувати дешеву робочу силу? Це запитання до уряду аж ніяк не риторичне.
