Цією публікацією намагаємося привернути увагу Андрія Подоляна. Як стверджує пані Наталія, її 44-річний син проживає у Знам’янці на Кіровоградщині. Бачилися вони давно. Андрій приїжджав у Вінницю, де протягом двадцяти років живе його мама. Знайомі Наталії розшукали сина, розповіли про маму, і він приїхав. Чим закінчилася їхня зустріч і чому на старості жінка опинилася на вокзалі?
«Не хочу сидіти на шиї»
Одного вересневого дня, коли Наталія Подолян грілася на лавочці на привокзальній площі, до неї підсіли хлопець і дівчина. Розговорилися. Запитали, хто вона і звідки. Жінка трохи відкрилася перед ними. 18-річний Олександр і 17-річна Тетяна вислухали її, переглянулися і комусь зателефонували. З’ясувалося, вони запитували маму Тетяни, чи можуть привезти до себе в село незнайому жінку, яка ночує на вокзалі, бо їй немає де жити.
«Я погодилася, мабуть, згарячу, не подумала, що сяду на шию чужим людям», — казала пізніше пані Наталія.
Молоді купили їй квиток на електричку і втрьох приїхали у село Велике колишнього Козятинського району.
Зателефонував пані Наталії через два дні після того.
— Тут у селі хата Таніної мами, — розповідала вона. — Поки жінка в Києві, дочка з хлопцем сюди приїжджають. А в сусідній хаті — бабуся і дід Тетяни. Яка вона бабуся — молодша за мене. Поселили мене у хаті молодих. Вони поїхали: Таня навчається в училищі у Вінниці, Сашко — у Києві на заробітках.
Жінка розповіла, що Світлана Вікторівна, так звати бабусю Тетяни, кличе її поїсти. Разом готували вареники з картоплею. Потім теребили кукурудзу. «Руками я можу все робити, тільки ноги підводять», — каже вона.
— Мені незручно сидіти на шиї у чужих людей, — почув схлипування. — Вони мені дають їсти, маю де жити, випрала одяг, але за це не можу нічим віддячити, бо грошей не маю. Краще поїду назад на вокзал.
Втекла з рабства
На залізничний вокзал Наталія Подолян перебралася 18 липня 2021-го. До того жила у селі Малі Хутори, що біля Вінниці. Каже, її і ще одну жінку прихистив один із сільських старожилів. Їсти готували йому, прали одяг. Але об’явився власник будинку і сказав виселятися. Куди було йти? Пішла на вокзал, як і більшість безхатьків.
У Вінниці вона з 2001 року. Перед тим п’ять років працювала у Москві. Спочатку хазяїн платив. Потім сказав дати документи, щоб зареєструвати заробітчан. Коли забрав, то заспівав по-іншому. Платити став менше, потім і зовсім перестав.
Жінка каже, щоб не опинитися у ще більшому рабстві, вирішили тікати. У неї була напарниця з Вінниці. Розшукали стоянку автомобілів далекобійників. Приходили туди, поки не застали водія з Вінниці. Він і перевіз жінок через кордон у фурі, де вони сховалися у самому кутку за ящиками.
У Вінниці Наталія жила в подруги по нещастю. На жаль, та померла. І довелося знову шукати дах над головою. Працювала на ринку реалізатором. На такій роботі документами мало цікавилися. Її взяла до себе жінка, яка займалася продажем овочів.
З чоловіком не склалося
Родом Наталія Подолян зі Знам’янки Кіровоградської області. Там проживала разом із чоловіком у приватному будинку. У 1977 році у них народився син Андрій.
— Усе було добре, поки з чоловіком не почалися скандали, — розповідає жінка. — Я не могла цього витерпіти і вирішила втекти світ за очі. У 1996-му поїхала на заробітки у Москву. Син уже закінчив школу. Гукала їхати зі мною. Але він вирішив залишитися з татом. З чоловіком я офіційно не розлучалася, з нашого будинку не виписувалася...
Якось розповіла свою історію жінці, теж Наталії, та вирішила допомогти (йдеться про вінничанку, яка займається продажем овочів). У її будинку деякий час проживала Подолян.
Вінничанка розшукала сина — Андрія Подоляна. Розмовляла з ним по телефону. Він, як і раніше, проживає у Знам’янці. Розповіла йому, як його мама потерпає у Вінниці без житла і документів. Попросила приїхати, побачити маму. Зустрічати його з поїзда дві Наталії їздили разом.
— Син подивився, що мені непогано у будинку Наталії, та й поїхав, — каже Подолян. — Ще від нього почула слова, від яких серце мало не зупинилося: «Ми тебе вже поховали».
За ці 20 років, відколи вона у Вінниці, каже, що двічі їздила у Знам’янку, щоб поновити документи. «Потрібна виписка з домової книги, — продовжує вона. — Але мене чоловік давно звідти виписав. Звернулася до адвоката. Каже, все зробимо, тільки платіть гроші. Де їх взяти?».
Без документів не беруть
У яку організацію могли б взяти на утримання жінку без документів і пенсії?
У Вінницькому будинку геріатричного профілю пояснили, що приймають на утримання людей за направленнями органів місцевого самоврядування. Наявність документів обов’язкова. Крім того, утримання частково компенсується за рахунок їхньої пенсії.
Володимир Гуп’як, староста села Велике, де нині перебуває Наталія Подолян, розповів, що провідував жінку.
— Наталія Подолян — адекватна людина, — каже сільський староста. — Послухав її сумну історію... Не дивно, що вона раз-по-раз плаче, коли про щось розповідає. Запитав, що з одягу їй потрібно. Сказала, що не має взуття на осінь і зиму. Десь знайдемо. Жінка розуміє, що сидить на шиї чужих людей, тому й хоче знову повернутися у Вінницю на вокзал.
Вінниця.
Фото В’ячеслава ГОНЧАРУКА.
Від редакції. Сподіваємося, син порозуміється з мамою і забере її з вокзалу. Жінка не просила звертатися до сина, але не можна залишатися байдужими до її нинішньої ситуації. У кого є можливість підтримати Наталію Подолян, ось її номер телефону — 096-675-11-84.
