Нагадують про минулу велич хіба що експозиції музеїв, книжки та спогади очевидців. Найяскравішими свідками історії є самі кораблі та судна, побудовані на миколаївських заводах. Фрегати і броненосці, підводні човни і криголами, китобійні та науково-дослідні судна, ракетні крейсери й авіаносці залишилися пам’ятниками минулих епох. Долі цих кораблів складні, неоднозначні, дивні, а іноді — трагічні. Кораблі і судна закінчують свій шлях по-різному. Якісь продають, інші десятиліттями іржавіють на стапелях, а деякі ріжуть на металобрухт. Є, звичайно, й щасливчики, які досі в строю. Але їх загін уже давно не поповнюють нові, що зійшли зі стапелів миколаївських заводів.

Корабели без кораблів

Нинішній молоді вже точно не зрозуміти, чому Миколаїв колись називали містом корабелів. Тому що ні кораблів, ні інших суден на трьох колишніх потужних суднобудівних верфях уже практично не будують.

Роботи із судноремонту ще здійснює завод «Океан», збанкрутував велетень — Чорноморський суднобудівний завод, у боргах та процедурі банкрутства найстаріший колишній завод імені 61 Комунара, нині — ДП «Миколаївський суднобудівний завод». Якщо в період розквіту суднобудування ці три підприємства були основними містоутворюючими, то сьогодні міський бюджет лише на нещасні відсотки формується за рахунок суднобудування. Відсутні замовлення ззовні, не підтримує й держава. Навіть широко розрекламовану програму будівництва українських корветів прикрили та, ймовірно, передадуть замовлення Туреччині.

Утім, історія Миколаєва і все, що пов’язано з містом, безпосередньо залежало і залежить від суднобудування. Вихід до Чорного моря свого часу став важливим чинником формування в обласному центрі потужного суднобудівного комплексу та низки серйозних науково-дослідних установ.

У стратегії розвитку Миколаївщини до 2027 року її автори визнають: «Повний занепад вітчизняного суднобудування через відсутність державної підтримки значно посилить і без того катастрофічний знос наявної інфраструктури та основних фондів підприємств суднобудування. Розвиток суднобудування для регіону є історично ключовим і унікальним, а його втрата значно послаблює позиції країни в цьому виді діяльності, а для регіону за-грожує втратою унікальних технологій і фахівців через їхню міграцію за кордон». Добре, що визнають.

Крейсер на роздоріжжі

Найбільше моральне роздратування миколаївців викликає ракетний крейсер під уже колишньою назвою «Україна», який свій корпус розмістив просто в центрі міста. Нині з нього вже зняли державну позначку, тож він проходить в Укр-
оборонпромі як корабель під певним порядковим номером, а не як «Україна». Не стало крейсера, не стало ймення — з очей геть? Не геть. Колишній голова Миколаївської облдержадміністрації пропонував: «Краще відбуксирувати його до якогось центру Чорного чи іншого моря. І там його або втопити, або підпалити. Нікому він не потрібен. Дешевше буде».

Колишній крейсер «Україна» на стапелі Миколаївського суднобудівного заводу вже 30 років.

Не послухали слушної думки. Той крейсер із темною історією на-справді нікому не потрібен. За часи моєї журналістської практики на його борт піднімалися чимало можновладців. Утім, розсмішив та водночас визначив долю корабля один. «Нехай наш крейсер Аврора (ну переплутав назви, з ким не буває) ще всім покаже», — сказав тодішній Президент. Показав. Залпів з нього не дочекалися.

Подальша доля ракетного крейсера переписувалася постійно. Гендиректор держконцерну «Укроборонпром» Юрій Гусєв заявив, що крейсер «Україна» продадуть, але без озброєння. Не виключено, що частина знятого з нього озброєння буде передана на інші кораблі ВМС України. Екс-міністр оборони Степан Полторак відзначав, що ракетний крейсер «Україна» нині ВМС не потрібен, у нього застаріле озброєння, обладнання і саме цільове його призначення також поки що недоцільне. Тому його потрібно демілітаризувати, а кошти вкласти в будівництво корветів.

А в Миколаєві хочуть залишити крейсер в місті і зробити на його базі музей. Поки що на вищому рівні таку ідею не схвалили. На форумі «Україна 30. Інфраструктура» голова Миколаївської облдержадміністрації Віталій Кім (на знімку) повідомив, що вже прораховано, скільки такий музей зможе приймати відвідувачів на рік. Прогнозують, що їх буде при-близно 700 тисяч. А державне підприємство «Миколаївський суднобудівний завод» за останніх майже шість років витратило на утримання ракетного крейсера «Україна» 88,5 мільйона гривень і досі, «наївне, довірливе», розраховує на процес демонтажу або на державну підтримку.

Пішли іншим шляхом

Конкурентною перевагою Миколаївщини в контексті смарт-спеціалізації, на відміну від інших регіонів, є наявність науково-технічної та виробничої баз для будівництва на експорт яхт преміум-класу, малотоннажних суден, надання послуг із судноремонту. Суднобудування області нині представлено вже не такими велетнями, до яких звикли корінні миколаївці і за сумну долю яких переживають. Є альтернативні підприємства, які зайняли свою нішу в місті корабелів. На новий рівень вийшло ВП «Суднобудівно-судноремонтний завод ТОВ СП «Нібулон». Колишній спеціалізований зернотрейдер обрав для себе річковий шлях перевезень зерна та іншої продукції. Вигода для області очевидна. Не псуються дороги, платяться податки і процес рухається.

Свою нішу обрали ТОВ «Чорноморська яхтенна верф», ТОВ «Артіль ЛТД» та інші аналогічні підприємства. Основна їх продукція — суднобудівна, бо керують там спеціалісти, які навчалися азів кораблебудування в єдиному в Україні Національному університеті кораблебудування (колишній МКІ). А тепер на цих підприємствах будують буксири, баржі, моторні та вітрильні яхти, судна на повітряних подушках. Затребувані у всьому світі.

В експертному середовищі не раз було озвучено, що самотужки, лише силами Миколаївської області, зробити потужний ривок у розвитку суднобудування майже неможливо, адже необхідна комплексна робота та централізована координація. Цей меседж було почуто, як результат — створено робочу групу, яка зайнялась розробкою стратегії розвитку суднобудівної промисловості України.

З’явився дороговказ?

Стратегія виникла. До складу команди розробників «Стратегії» ввійшли спеціалісти Державного концерну «Укроборонпром», Асоціації суднобудівників України «Укрсудпром», наукова спільнота, викладачі Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова та представники місцевої влади, зацікавлені в якісних змінах галузі. Ця команда і стала розробником «Стратегії розвитку суднобудівної промисловості України на період до 2030 року».

Про це повідомив голова Миколаївської облдержадміністрації Віталій Кім.

Проект «Стратегії» містить комплекс законодавчих пропозицій та заходів, спрямованих, як на залучення інвестицій, так і на розвиток суднобудування загалом. «До документа ввійшли наші пропозиції: про перспективне валютне регулювання з урахуванням особливостей суднобудівної діяльності; про квотування перевалки вантажів в портах з і на судна, що вироблені національною суднобудівною промисловістю; про компенсації відсотків за кредитами в разі придбання обладнання українського походження для виробництва суднобудівної продукції; про заборону звернення стягнень на майно, що передано для виконання оборонного замовлення, і на кошти, що авансовані стосовно суднобудівних замовлень; про механізм суднобудівельно-судноремонтної Причорноморської спеціальної економічної зони; про впровадження лізингових механізмів».

Ще одну спробу виведення суднобудування з глибокої кризи здійснено. Чергову спробу. Якщо суднобудування країні не в радість, цей факт слід визнати і не морочитися. Якщо ж ні, тоді слід реалізовувати «Стратегію».

Миколаїв.

Фото з відкритих джерел.