Напевно, саме таке питання далекого 1997 року поставило собі подружжя Алла та Валерій ГАБЕРСТРО. У їхні сім’ї підростав син — дитина з інвалідністю І групи. І батькам дуже не хотілося, щоб хлопчик залишався замкненим у невеликому просторі квартири. Вони хотіли всупереч усім обставинам подарувати йому та іншим особливим дітям справжнє повноцінне дитинство. Тому створили БФ «Молодий інвалід» та почали діяти.


Затишна атмосфера клубу-кафе «Шанс».

Думаю, 1997 року Алла та Валерій навіть не підозрювали, що визначають лінію життя всієї своєї родини на десятиліття наперед (наступного року їхньому дітищу виповниться 25 літ). Яких зусиль та втрат коштувало все зроблене: відкриті майстерні, клуби, проведені турніри, свята, конкурси! Подолання опору середовища, байдужості чиновників, жорстких обставин. І так день у день. З року в рік. В ім’я надії та віри в життя, подарованих тим, хто навіть не розраховував вийти з квартири на вулицю, отримати шанс освоїти професію та заробити гроші, почути оплески глядачів, захоплених їхньою грою на сцені...

Усе починалося з того, що віце-президент БФ «Молодий інвалід» Валерій Габерстро у 2003 році вирушив на навчання до Массачусетського університету (США) за програмою професійної підготовки інвалідної молоді. Він пройшов стажування на підприємствах та в центрах адаптації та профорієнтації осіб з інвалідністю Франції, США, Швеції, Німеччини. Результатом його навчання стало створення у 2006 році експериментальних навчально-виробничих майстерень. Усі будівельні роботи з облаштування приміщення було виконано силами інвалідної молоді.

З-за кордону Валерій привіз також стійке переконання щодо необхідності формування нового міського середовища, де особливі люди не будуть вигнанцями, а стануть рівними серед рівних. З ініціативи сім’ї Габерстро почали проводити турніри з інтегрованого КВК, коли до складу команд включали хлопців і дівчат з особливими потребами, стартували автопробіги. Тобто десятки людей, які раніше вимушені були роками залишатися в чотирьох стінах своїх квартир, отримали шанс розширити горизонти можливостей та стати рівноправними городянами. Цей досвід зацікавив фахівців з інших міст України, і турніри з КВК проводилися як в Одесі, так і на виїзді.

А ще зусилля родини Габерстро увінчалися появою першого в історії Одеси відділу у справах осіб з інвалідністю в управлінні соцзахисту Одеської міськради, початком розробки муніципальних програм «Рівність», покликаних зробити міське середовище зручнішим для осіб з особливими потребами. На базі фонду було відкрито безплатний реабілітаційно-тренажерний зал із кабінетами для масажу, фізіотерапії, для юриста та психолога.

Створено центр адаптації, профорієнтації та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Улітку 1999 року фондом було організовано та проведено автопробіг на транспорті з ручним керуванням 11 областями України — 4 500 кілометрів! В автопробігу взяли участь 16 осіб з інвалідністю та театр «Арт-модель» під керівництвом Григорія Розенберга. У всіх містах на шляху прямування проводили благодійні концерти для жителів, конференції та круглі столи. Цей пробіг багатьом особам з особливими потребами допоміг повірити в себе, показав, наскільки сильнішими стають люди, коли вони об’єднуються.

Потім з’явився клуб «Шанс» — місце зустрічей тих, кому цікаво одне з одним. Тут підопічні фундації займалися улюбленою творчістю. Їхні ляльки (на знімку), браслети, іграшки із задоволенням купували одесити, а килимки вирушали до притулку для тварин, щоб вони не мерзли взимку.

У 2020 році на базі «Шансу» вдалося відкрити затишне кафе, де хлопці та дівчата могли готувати для гостей ласощі. Принцип відвідування кафе було обрано максимально демократичний. За чай чи каву із солодощами кожен відвідувач міг заплатити стільки, скільки вважатиме за потрібне. Наразі на базі клубу-кафе відбуваються заняття театральної студії. У ній хлопці та дівчата вчаться музикувати, співати. Тобто навіть непроста ситуація з пандемією не завадила розвитку та реалізації нових задумів.

Про цей досвід треба говорити дуже серйозно, тому що кількість особливих дітей у всьому світі зростає. Їм потрібна всебічна реабілітація — фізична, психологічна, емоційна, ментальна. За кордоном мамам зазвичай не доводиться йти далі, ніж за кілька кварталів від дому, щоб їхні особливі діти в одному з численних маленьких центрів пройшли призначений фахівцем черговий етап реабілітації. І так відбувається все життя — особлива дитина росте, і нею постійно займаються. У нас такої розгалуженої та сильної системи адаптації та реабілітації особливих дітей поки що немає. Тому настільки важливою стає робота громадських організацій, які накопичили цікавий досвід соціалізації дітей з особливими потребами, частково взявши на себе турботи держави.

Таким організаціям потрібна фінансова підтримка, особливо місцевого бюджету. І власний транспорт для виїздів на природу. Щоб виїжджати не тоді, коли їм спонсор виділить машину, а коли це справді потрібно дітям. Ці нескладні перші кроки — гарантована фінансова підтримка та прикріплений транспорт — допоможуть більшій кількості особливих дітей відкрити для себе навколишній світ та увійти в доросле життя рівноправними громадянами своєї країни.

Одеська область.

Фото надано автором.